Собаки гавкають, а караван іде, кажуть кримські татари. Попри всі провокації, свавілля силовиків і будівельників та порушення їхніх прав, татари далі освоюють землю, яка їм колись належала. І бачать своє майбутнє у складі України, – пише Джеймс Марсон в американському тижневику Time.
Джеймс МАРСОН, Time (США)
Коли Шевкет Османов переїхав на батьківщину свого роду в 1987 році, після того як провів усе життя в Узбекистані, його вітали тут аж ніяк не бурхливо. “Люди нас боялися, – розповідає Османов, який під час перебудови наприкінці 1980-х був у першій хвилі повернення кримських татар на Кримський півострів, що на чорноморському узбережжі України. – За десять днів до Ейд аль-Адха [мусульманське свято офіри] вони позакривали всі школи, бо ходили історії, що ми збираємося принести в жертву дітей”.
По тому, як Сталін неправдиво звинуватив їх у колабораціонізмі з нацистськими загарбниками, усе кримськотатарське населення було повантажено у потяги й депортовано в Центральну Азію лише за якихось три дні у травні 1944 року. За наступний рік майже половина з них померли. Через двадцять років після початку їхнього повернення у Криму налічується понад 250 тисяч татар, близько 13% населення.
Хоча з поверненням біди татар не закінчилися. Будинки, якими багато хто колись володів чи мешкав у них, були тепер зайняті російськими поселенцями. “Я приїхав і побачив у батьківському будинку старе подружжя, – каже Османов у старому татарському кварталі Сімферополя, столиці Криму. – Я не міг їх виселити. Бо чи не було б це тим самим, що сталося в 1944-му?”
На сьогодні урядові схеми приватизації землі, покликані надати татарам справедливу частку, провалилися. Дехто, щоб побудувати будинки, вдався до захоплення землі. Ці часто благенькі й підупалі селища розстелилися на пустищах по всьому Сімферополю, і їх одразу впізнаєш по малесеньких кам’яних будиночках і загальній схожості на перманентні будови. “Ми не просимо зробити нам послугу, – каже Рустем Халілов, мешканець поселення Яни-Кирим, яке було збудоване 2006 року на захопленій землі в Сімферополі та є нині домівкою для 80 сімей. – Ми просто хочемо десь жити. Якби нам дали землю, нам не довелося б її захоплювати”. За словами мешканців Яни-Кирим, вони вже, було, досягли домовленості з міністерством оборони, що йому належала земля, аж тут вступилася місцева влада від імені будівельної компанії, яка теж висунула претензії на власність. Та компанія звинуватила поселенців у незаконному привласненні землі та політизації правового питання.
Місцевий уряд, з його контролем за розподілом землі, багато хто вважає рушійною силою корупції, яка калічить Крим.
“Про те, що депутати Кримського парламенту – злочинці, не знають хіба що немовлята”, – якось зауважив Геннадій Москаль, колишній представник Президента України в Криму. У минулому між силовими органами й татарськими поселенцями ставалися сутички із застосуванням насильства. І напруга навколо Яни-Кирим мало не спалахнула у січні, коли, як розповідають жителі, вони дізналися про рішення міліції штормувати селище і 3000 татар організували на кілька днів табір, аби в разі потреби допомогти. “Ми боронитимемо свої домівки й родини”, – каже Халілов. І не лише від міліції. У 2007 році українські мас-медіа повідомляли і про сутички будівельників з місцевими татарами.
Нащадки монгольських орд, що пронеслися територіями теперішніх Південної Росії та України в ХІІІ столітті, мусульманські татарські хани правили Кримським півостровом, доки його в 1783 році не анексувала Росія. Місце літнього відпочинку в радянські часи і дотепер база російського Чорноморського флоту, Крим багатьом росіянам здається частиною їхньої країни – факт, що так мучить татар.
І якби ж це було єдиною проблемою краю! При тому, що місцеві росіяни часто говорять із повагою про підприємницький хист і робочу етику татар, як каже Халілов, його не допускали до співбесід із прийому на роботу, щойно бачили, що він татарин. “Я не расист, але я б їх не брав”, – заявляє Володимир, російський моряк у відставці й місцевий бізнесмен, який відмовився називати своє прізвище.
У негативному ставленні до себе деякі татари також убачають релігійний елемент. У квітні 2008-го були осквернені мусульманські могили, а останні 5 років татари безуспішно намагаються добитися виділення землі на будівництво центральної мечеті в Сімферополі. Група татар, що опікується мечеттю, двічі, щораз по два роки, ретельно збирала всі потрібні бюрократичні дозволи і навіть здобула певну підтримку в суді, проте їй і досі вперто відмовляють у наданні ділянки. “Вони просто-на-просто не хочуть давати землю мусульманам”, – каже Джеміль Бібішев, член комітету зі зведення мечеті.
Локальні ЗМІ, фокусуючись на захопленні землі татарами, часто-густо ігнорують те, що землю регулярно незаконно привласнюють і не-татари. “Ми виступаємо не проти звичайних людей, а проти чинної влади, – каже Халілов, і в його голосі вчувається водночас лють і розчарування. – Місто в жахливому стані, тож вони вигадують інші проблеми, щоб відволікти людей. Вони використовують татар у ролі ворога”. Справді, у старий міф про татарську “зраду” під час Другої світової війни і досі широко вірять.
Татарські лідери не сумніваються в тому, кого вони вважають причетним до провокації конфліктів та нестабільності в Криму. “Не думаю, що Росія розраховує на повернення собі Криму, але для неї важливо підтримувати тут постійну напругу, – каже Мустафа Джемільов, депутат українського парламенту і глава неофіційного татарського парламенту Меджліс. – Деякі російські газети [в Криму] пишуть настільки огидні нісенітниці про татар. Проти нас чиняться провокації, та це не в нашій культурі відповідати на це насильством”. Джемільов, який за радянських часів провів 15 років у в’язничних таборах за захист прав татар, твердить, що Росія видає в Криму російські паспорти й може спробувати спровокувати татар, щоб створити передумови для “захисту” росіян, як вона це зробила минулого року в грузинському регіоні Південна Осетія. Це вторгнення дало багатьом політичним аналітикам привід припустити, що наступною мішенню Росії стане Крим з його значною мірою проросійським населенням. Татари, з другого боку, гучно підтримують тісніші відносини з Європою. “Багато хто в Криму хоче бути частиною Росії, але ми бачимо своє майбутнє в складі України”, – каже Джемільов.
Навіть по 20 роках боротьби за свої права татари зберігають віру в краще, мирне майбутнє. “Собаки гавкають, а караван іде, – цитує Османов арабське прислів’я. – Ми досягнемо свого, незважаючи на ці проблеми. Бог усе бачить і зрештою розставляє все на свої місця”.
За матеріалами Inozmi
Посилання на тему:
