Починаючи з 20 лютого і до сьогоднішнього дня ситуація у багатостраждальній сирійській провінції Ідліб вступила у якісно нову фазу. І, передусім, вона характеризується серією блискучих операцій на військовому, дипломатичному і пропагандистському фронтах, здійснених президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом.
Як наслідок, не тільки було завдано відчутного удару сирійсько-російським військам, які прагнуть втопити в крові нескорену провінцію, а й навіть сам російський президент зажадав перемир’я.
Нагадаємо, що протягом декількох днів, починаючи з 17 по 19 лютого, Ердоган чітко попередив: на випадок, якщо збройні сили сирійського диктатора за підтримки російської авіації не припинять спробу захопити демілітаризовану зону і не звільнять захоплені тут території, Туреччина завдасть потужного удару і відкине проасадівські сили за межі цієї зони. Але це попередження не подіяло.
У провінції назрівала гуманітарна катастрофа. Понад 900 тис. мирних жителів провінції Ідліб бігли до турецького кордону. Сотні загинули; від холоду вмирали маленькі діти. І тоді турецька армія завдала потужного удару по угрупованню військ Асада і не тільки зупинила їх просування, але і звільнила деякі населені пункти.
На військово-дипломатичному фронті турецький лідер здійснив маневр, який відразу ж ввів у ступор російське керівництво. Реджеп Таїп Ердоган звернувся до президента США Д. Трампа з проханням розмістити на території Туреччини, поблизу кордону з Сирією, і поруч з провінцією Ідліб два комплекси ЗРК Patriot. Судячи з того, що президент США Д.Трамп і державний секретар США М.Помпео заявили, що Сполучені Ш
тати підтримують Туреччину, можна зробити висновок, що американське керівництво не тільки позитивно, а й оперативно відреагує на прохання Туреччини. А це принципово змінює військово-стратегічну ситуацію в провінції Ідліб. Адже війська Асада могли просуватися вперед лише завдяки безпосередній участі в бойових діях підрозділів російської бойової авіації, що має, фактично, повне панування в повітрі, яке гарантувалося російськими ЗРК С-400, розміщеними на військових базах Росії у Сирії. Як тільки підрозділи Patriot розпочнуть бойове чергування поблизу сирійських кордонів, про колишню перевагу російсько-сирійського альянсу можна буде забути, а Туреччина зможе підняти в повітря свою авіацію.
На заклик Ердогана про критичність ситуації, що склалася, і її можливі наслідки відгукнулися лідери двох провідних європейських держав — президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель, які запропонували негайно приступити до переговорів з питання врегулювання ситуації в Сирії у форматі Ердоган — Путін — Макрон — Меркель.
21 лютого Ердоган провів телефонну розмову з Путіним, під час якої підкреслив, що без припинення насильства режиму Б.Асада на північному заході Сирії Туреччина не виведе війська з Ідлібской зони дислокації.
Цього ж дня відбулася спільна телефонна розмова турецького президента з Е.Макроном, А.Меркель і В. Путіним.
22 лютого в Ізмірі Ердоган заявив, що дії Туреччини в Сирії і Лівії — це не авантюра, а вимога національних інтересів країни.
За словами президента Ердогана, якщо Туреччина відмовиться від боротьби за свої інтереси в Сирії, Лівії і Східному Середземномор’ї, то завтра буде пожинати важкі плоди своїх помилок.
Турецький лідер нагадав, що напередодні провів телефонну розмову з Путіним, а також спілкувався з лідерами Франції і Німеччини, і підкреслив, що «за підсумками всебічної оцінки ситуації була визначена Дорожня карта дій з Ідлібу».
5 березня Ердоган планує зустрітися з трьома вищезгаданими лідерами.
В Ідлібі настало хитке перемир’я в очікуванні саміту 4-х і його рішень. Таким чином, можна стверджувати, що завдяки лідерським здібностям президента Туреччини Р. Т. Ердогана, його стратегічному мисленню, рішучості, дипломатичному мистецтву і багатьом іншим якостям вдалося виграти важку військово-політичну партію з таким сильним союзником на міжнародній арені як Росія.
Ердоган усвідомлював, що Путін розуміє лише мову сили і він блискуче довів, що має що протиставити Путіну на цьому напрямку. Ще раз було продемонстровано, що турецька армія — це не тільки четверта в світі армія за чисельністю і озброєнням, але й прекрасно підготовлена, здатна вирішувати складні завдання.
Турецький лідер ефективно використовував фактор перебування Туреччини в НАТО, її важливу роль у цьому Альянсі, її стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами.
У світлі останніх подій навколо Ідлібу видається, що чутки і міркування про те, що Туреччина дрейфує від США до Росії, планує вийти з НАТО тощо, — м’яко кажучи, перебільшені.
Ердоган, як ніхто інший, розуміє, якими якостями наділені російські і американські лідери; безпомилково визначає, коли й у який момент натиснути на ту чи іншу педаль. Він усвідомлює, хто управляє нинішньою Росією і вміє вибудовувати досить глибокі економічні відносини з нею і водночас жорстко б’є її по руках, коли її апетити відкрито суперечать національним інтересам Туреччини.
Зазначимо, що Ердоган, у ці дні використовував не всі можливості і ресурси Туреччини, але і цього було досить, щоб зупинити Путіна, не дати розгорітися трагедії в Ідлібі в повну силу.
Так, Туреччина закрила свій повітряний простір для військових літаків Росії. До того ж Турецька Республіка може запровадити транспортну блокаду і припинити чорноморську протокову зону, що відразу ж припинить роботу так званого «Сирійського експресу» — регулярних переходів десантних і транспортних кораблів з доставки військових вантажів до Сирії з усіма наслідками.
На крайній випадок, Туреччина може ввести в дію положення Конвенції Монтре і наглухо перекрити доступ Росії до Босфору і Дарданелл.
Багато факторів вказують на те, що Анкара вже не розглядає Москву як свого партнера з Астанинского процесу. Такий формат турецько-російських відносин може мати далекосяжні наслідки.
Дуже важливо, щоб українське керівництво, новий український лідер глибоко вивчили державний талант президента Туреччини, постійно тримали у центрі уваги українсько-турецьке стратегічне партнерство.
Не дарма видатний український державний діяч, славетний український гетьман Пилип Орлик ще на початку XVIII ст. розглядав Оттоманську Порту як одне з двох світових гарантів існування Української козацької держави.
Вкотре останні події в Сирії як і ряд інших, продемонстрували, наскільки важливим для України є розвиток і поглиблення стратегічного партнерства.
Без цього годі й розраховувати на повернення Криму і відновлення територіальної цілісності нашої держави.
В'ячеслав Швед
