Рік тому в центрі української столиці міліція і спецзагін Беркут брутально розігнали акцію протесту, звану Євромайдан, показавши небачену для України агресію. Саме ці безкарні дії силовиків призвели до того, що, починаючи з 30 листопада, на вулиці Києва та інших міст країни виходило від кількох сотень тисяч до мільйонів чоловік. І мусульмани тут не стали винятком.
Мусульмани протягом багатьох століть є невід’ємною частиною українського суспільства. Народний протест, який почався на Майдані, став воістину глобальним явищем. Він торкнувся абсолютно всіх, незалежно від статі, віку, соціального стану чи релігійної приналежності.
Що привело мусульман на Майдан?
Після жорстокого побиття протестувальників у ніч з 29 на 30 листопада українці не змогли залишатися у своїх будинках і спокійно дивитися, як топчуть їх права і свободи. Подібний брутальний розгін для України був немислимий — ще ніхто ніколи не дозволяв собі ось так просто і жорстоко бити людей за їх незгоду з рішенням влади. Українці були вкрай обурені, а тому масово вийшли на вулиці, щоб висловити солідарність з побитими на Майдані і заодно вимагати від влади зрозумілої відповіді, хто несе відповідальність за цей жорстокий злочин. Власне, мусульмани, як і основна маса обуреного народу, вже не могли залишитися осторонь після цього.
Передано хадіс, у якому пророк Мухаммед (мир йому і благословення) сказав:
«Якщо хтось із вас побачить засуджуване, нехай змінить це своєю рукою. А якщо не може зробити цього рукою, то тоді мовою. А якщо не може і мовою, то серцем, і це буде найслабкішим проявом іману» (Муслім).
Муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов був одним з найактивніших учасників Євромайдану спочатку в рідному Донецьку, а потім і в Києві. За його власними словами, він вийшов на акцію протесту, як громадянин, незгідний з діями влади. Тільки через деякий час, коли в Києві його запросили прочитати лекцію про іслам, він одягнув чалму і почав виконувати свої релігійні обов’язки.
Як говорить сам муфтій, люди на Майдані були найрізноманітніші. Але всіх їх об’єднувало одне — віра. Саід Ісмагілов підкреслює, що він був далеко не єдиним мусульманином, який брав участь в акціях протесту. На всіх без винятку майданах, від харківського до одеського, від київського до сімферопольського, були мусульмани. Причому вони вийшли туди самі, за велінням власної совісті.
«Хтось руками був готовий захищати людей від насильства, хтось словом, хтось у серці обурювався. Хоча ще до цієї поворотної події люди були вкрай обурені цинізмом і обманом колишньої влади. Вона (влада) довго обіцяла країні одне, делегація релігійних діячів навіть з’їздила до Брюсселя, щоб запевнити згоду конфесій на зближення з Європою. Потім влада ж раптом обдурила народ в стилі, вираженому словами одного з провладних депутатів: „Ми розвели їх як кошенят“. Так от не можна обманювати і зраджувати цілий народ»
Муфтій Саід Ісмагілов звертає увагу на те, що іслам вважає обман і зраду за гріх.
«Люди відчували себе обдуреними, а тут ще й бійня на Майдані 30 листопада… Однак замість того, щоб залагодити конфлікт, що спалахнув, принести вибачення, покарати винних, відновити справедливість, був обраний насильницький варіант. І після диктаторських законів 16 січня, коли для такої волелюбної країни, як Україна, вирішили враз заборонити всі свободи. Вже тоді стало зрозуміло, що ми боремося ще й за свободу слова, свободу віросповідання, свободу зібрань тощо.
А після того, як у лютому людей просто протягом трьох днів вбивали, то питання постало вже і про захист життя. Я думаю, моя позиція зрозуміла, і більше нічого не потрібно пояснювати. Робити вигляд, що у мусульман „хата скраю“ і нас це не стосується, було б лицемірством, це все одно, що змиритися з гріхом і несправедливістю і відмовитися від засудження гріха»
А вам хіба можна?
Разом з протестами на вулицях Києва та інших міст України в соціальних мережах розлазилася справжня війна. Причому між самими мусульманами. Суперечки на тему, а чи можна мусульманам взагалі брати участь у подібного роду заходах, були настільки гарячими, що доходили до розриву відносин між старими друзями, що категорично заборонено ісламом.
Я б не хотіла перераховувати всі фетви, які публікувалися з питання участі мусульман в акціях протесту проти несправедливості та утисків. Це і Мирна боротьба громадян, і Антивоєнні виступи — ісламська етика, і Події в Єгипті. При цьому, нехай вас не бентежить постановка питання про мусульманські країни, тому що утиски і несправедливість неприйнятні в будь-якому таборі і в будь-якому суспільстві.
Найважливіше, що потрібно зрозуміти і прийняти, — реакція на несправедливість і утиски, будь то мітинги чи протести, це не тільки не суперечить Шаріату, а й узаконено для мусульман. Причому як для чоловіків, так і для жінок. Ця підтверджена Кораном і Сунною думка, висловлена не одним видатним ісламським ученим.
Так, наприклад, відомий саудівський вчений доктор Мухаммад аль-Ахмар писав, що Аллагом послано дозвіл на проведення демонстрацій на підтримку правди і проти несправедливості та беззаконня. Приводячи в приклад пророка Мухаммада (мир йому і благословення), який під час походу на Мекку віддав розпорядження своєму дядькові Аль-Аббасу продемонструвати Абу Суф’яну силу і міць мусульманської армії і високо підняти прапори мусульман. Поступаючи так, Пророк хотів переконати Абу Суфьяна відмовитися від протистояння з могутньою армією мусульман.
При цьому вчений особливо підкреслює, що «якщо ми не маємо права навіть висловити свою позицію, проявити співчуття ближнім і продемонструвати готовність захищати рідні землі від вторгнення та окупації, що ж нам залишається?»
Інший саудівський ісламський викладач і письменник Шейх Мухаммад Салех аль-Мунаджид погоджується з дозволеністю організовувати і брати участь в акціях протесту, звертаючи при цьому увагу на те, що потрібно дотримуватися методів і способів проведення протесту, дозволених Шаріатом.
«Не слід допускати таких дій, як скандування недоречних і невірних гасел, використання образливих і наклепницьких слів і виразів, вчинення правопорушень, таких, як блокування автомобільних та пішохідних доріг, вчинення актів агресії проти майна невинних людей і тощо»
Про участь жінок у мітингах та акціях протесту каже професор ісламської юриспруденції д-р Ахмад Саід Хавва. Він дає ряд пояснень щодо принципів поведінки під час демонстрацій:
«Якщо під час стихійної демонстрації бере участь велика кількість людей, жінкам не дозволяється брати в ній участь. Тим не менш, якщо подібні заходи організовані належним чином, так, що жінки беруть участь в демонстрації окремою колоною або організованим порядком разом з чоловіками, участь жінок дозволяється».
Що стосується участі у виступах немусульман в немусульманських країнах, то є приклад самого пророка Мухаммада (мир йому і благословення), який в доісламській Мецці підтримував ініціативу, створену одним із його дядьків. Цю історію наводить у своєму тафсирі Священного Корану відомий ісламський вчений-правознавець, історик, тлумач Корану і хадисів Ібн Касир. Спираючись на хадис, переданий імамами Ахмадом і Аль Байхакі, він говорить про те, що в Мекку з Ємену з торговим караваном прийшов чоловік. Один із знатних курейшитов образив торговця, взявши у нього товар і не розплатившись за нього. На що йеменець звернувся до старійшин з племені Курейш, які ніяк не змогли йому допомогти. Тоді зневірений торговець вийшов до Кааби і почав кричати про те, як несправедливо з ним вчинили. Це почув один з дядьків пророка, який помер ще в доісламські часи і який прихистив торговця і став на його захист. Пізніше той же дядько зібрав людей і став ініціатором створення союзу Хізб аль-Фудуль (Союз Шляхетних), який захищав слабких від різного роду несправедливості та утисків. Пізніше, розповідаючи цю історію, пророк (мир йому і благословення) сказав, що, будучи підлітком, брав участь у цьому союзі і не відмовився б від участі в ньому навіть в обмін на стадо верблюдів. Коли пророка (мир йому і благословення) запитали, як би він вчинив зараз, будучи мусульманином, Мухаммад відповів, що вчинив би так само.
У життєписі пророка Мухаммада (мир йому і благословення Всевишнього) є ще одна історія, пов’язана з підтримкою мусульманами немусульман у виступах проти несправедливості. Відразу після першої хіджри (переселення) мусульман в Ефіопію мусульмани дізналися, що проти ефіопського царя Аль Наджаші готується змова з метою державного перевороту. Мухаджири, серед яких був Джафар ібн Абу Таліб і дочка пророка Рукійа, запропонували йому допомогу — мусульмани були готові вступити в армію Аль Наджаші. На що ефіопський цар відповів відмовою і забезпечив мухаджирам віддалене місце, де вони могли б бути в безпеці. І в разі перемоги ефіопського царя, мусульмани змогли б спокійно повернутися в свої будинки, а в разі поразки, вони могли б повернутися на батьківщину. Погодившись з пропозицією Аль Наджаші, мусульмани проте не переставали молитися за царя, ефіопський народ і їх якнайшвидшу перемогу.
Мені здається, наведених доводів цілком достатньо, щоб впевнено стверджувати, що виступи на демонстраціях проти несправедливості та утисків, як в рядах мусульман, так і серед немусульман не є забороненим з точки зору Шаріату.
При цьому потрібно завжди пам’ятати, що мусульмани повинні намагатися використовувати всі можливі і найбільш ефективні методи протесту, мітинги і демонстрації, які є прийнятними з точки зору Ісламу, уникаючи при цьому дій, заборонених Шаріатом.
До подібного роду заборонених дій можуть належати:
1) використання і вигукування непристойних фраз і слоганів;
2) образливі вислови і лайки, недозволені Шаріатом;
3) створення незручностей і принесення шкоди іншим людям такими діями, як, наприклад, перекриття доріг, перешкоджання руху і тощо;
4) агресивна поведінка щодо невинних людей і псування їхнього майна, як, наприклад, руйнування магазинів, биття вікон, або підпали об’єктів інфраструктури та інші дії, однозначно підпадають під категорію харам (заборонене);
5) спільна участь і хода чоловіків разом з жінками, які не одягнені згідно з ісламськими нормам;
6) Змішання рядів чоловіків і жінок під час демонстрації.
На завершення хотіла б навести слова муфтія ДУМУ «Умма» Саіда Ісмагілова, який і після закінчення масових протестів продовжує дотримуватися активної громадянської позиції щодо подій, що відбуваються на півдні України. За словами самого муфтія, його Майдан ще не закінчився, тому що його рідний Донецьк досі окупований, там неможливо жити і вести релігійну діяльність вільно. А тому він продовжує активний протест проти дій існуючої в його рідному місті влади за допомогою соціальних мереж. Муфтій впевнений, що активна громадянська позиція — його борг по відношенню до одновірців і співвітчизників, які перебувають у дуже важкому становищі на Донбасі.
«Чи повинні мусульмани брати участь у подібних заходах? Я знову відсилаю вас до хадису пророка (мир йому і благословення). Мусульманин не має права байдуже дивитися на гріх, зло, насильство і несправедливість. А зупинити це тільки в своєму серці — найслабший прояв віри. У нас же не сама слабка віра, адже так?»
Райана Вольга Черних
