Одеські мусульмани мають давні традиції. Адже саме місто з'явилося на місці стародавнього татарського поселення Хаджибей, що згадується в письмових джерелах вже з XIV століття. Поселення це заснував князь Хаджи-бей, який загинув пізніше в битві з литовцями на Синіх Водах. «Хаджи» - поважний титул людини, яка відвідала Мекку. Татари, треба сказати, першими з тюркських народів прийняли іслам і стали ревними мусульманами.
Були мусульманами і турки, що протягом тривалого часу володіли Причорномор'ям. У середині XVIII століття вони побудували на території поселення фортецю Ені-Дунья («Новий Світ») для захисту місцевого порту, куди заходили турецькі кораблі.
Хаджибейські мусульмани ходили до мечеті (що знаходилася в районі нинішньої міської думи), було тут і мусульманське кладовище.
У 1789 році Хаджибей був узятий російськими військами разом з українськими козаками. Під час захисту фортеці загинуло понад 200 людей, багато було взято в полон. Мирні жителі просто втекли від військових баталій, але з їх закінченням стали потроху повертатися на рідні місця. А замок після взяття був зруйнований ущент.
У 1794 році на захопленому місці з'являється місто Одеса. Як засновники міста, так і його перші мешканці були людьми різних національностей. Є серед них і мусульмани - татари, турки, албанці.
Особливо багато татар з'являється в Одесі після того, як місто отримало в 1819 році привілеї порто-франко, право без сплати мита торгувати іноземними товарами. Сюди їдуть розумні та енергійні люди зі всієї Росії. Серед них - розторопні й беручкі татарські купці та ремісники з усіх кінців величезної країни. Спочатку вони приїжджають самі, потім привозять і сім'ї. Так в Одесі з'явилися пензенські, нижегородські, казанські, астраханські, кримські та навіть сибірські татари.
За переписом 1892 року на 340 тисяч одеситів припадає 958 мусульман, в переважній більшості - татар. У паспортах тоді національність не вписувалася, зазначалося тільки віросповідання - «магометанин». Крім татар, в число одеських «магометан» входять турки, албанці, чеченці, осетини та представники народів дагестану.
У кінці XIX - початку XX століття в Одесі працюють татарські лавки й пекарні, турецькі кондитерські та кав'ярні.
Багато одеських татар традиційно займалися торгівлею. Був серед них і мій дід, купець Хусейн Хаїр Ог'ли Калмиков, виходець з пензенської губернії, татарин-мішар.
(Мішарі, що живуть південніше і на захід від нинішнього Татарстану і представляють частину поволзьких татар, на відміну від казанських татар є прямими нащадками кіпчаків і розмовляють на окремому, західному діалекті, близькому до степових говірок кримських татар).
Дідові, який приїхав до Одеси в 1891 році, дуже сподобалося це веселе і жваве місто. Він досить швидко відкрив свою справу, налагодив торгові зв'язки з Туреччиною, Польщею, Румунією та кримськими містами. Незабаром він придбав в Одесі будинок і перевіз сюди свою сім'ю. Дід торгував килимами, шалями, хустками, дрібною галантереєю. Товари реалізують по всій Одесі шістдесят його помічників - молодих одеських татар, в тому числі і троє синів.
Другий же мій дід, Рехметулла Янмурзін-Ляпін, татарин астраханського походження, потрапив до Одеси ще в 1880 році, і довгі роки працював пекарем у відомій татарської хлібопекарні Султана Алі Бікбаєва-Рашкіна, що розташовувалася на вулиці Дальницькій. Працювало там більше 50 татар. Хлібом вони забезпечували мало не половину одеського району Молдаванки.
Татари Одеси, що мали найрізноманітніше походження, жили між собою дуже дружно і часто спілкувалися. Звичайно ж, усі вони були ревними мусульманами-сунітами, а єдина віра в минулі роки міцно поєднувала. Вони ходили до мечеті, що розташовувалася в кінці Старопортофранківської вулиці поряд із мусульманським кладовищем неподалік від Чумної гори.
Одеський мулла разом з міською владою, як правило, зустрічав високопоставлених гостей. Зокрема, мулла Ібрагім Адікаєв зустрічав бухарського еміра і шаха Ірану, а пізніше мулла Сабірзян Сафаров - царя Миколу II, який приїжджав до Одеси.
Всі татари, від малого до великого, дотримувалися посту в місяці Рамазан. Ними виплачувався закят - релігійний податок на користь бідних і незаможних, а більш заможні люди здійснювали хадж - паломництво до Мекки.
В Одесі була і традиційна мусульманська школа, де навчалися моя мама та її сестри. Досі зберігаються у мене їх похвальні грамоти і Коран, виданий в Бахчисарайській друкарні Ісмаїла Гаспринського, який дівчата вивчали у школі.
В Одесі до революції навіть знаходилася центральна контора з переправлення паломників-мусульман у Джидду через Константинополь зі спеціальним санітарно-паломницьким готелем «Хаджілар Караван-Серай» або просто «Хаджі-Хане». Готель міг помістити у своєму корпусі більше 3000 осіб і мав у своєму розпорядженні лазню та лікарню на 20 ліжок. У разі смерті когось із прочан його ховали на мусульманському кладовищі.
Цікаво, що в 1908 році до Одеси приїжджав із Санкт-Петербурга лідер мусульманської фракції Державної думи О.Ш. Сиртланов, який вивчав і регулював справу перевезення паломників-мусульман до Мекки через Одесу. Допомагав йому і керівник паломництва мусульман, представник міністерства внутрішніх справ Саїд-Гані Саїдазімбаєв. Одеський генерал-губернатор І.М. Толмачов, розглянувши доповідну записку С. Саїдазімбаєва, надав додатково для карантинних цілей так званий «будинок працьовитості». Обслуговували паломників 7 лікарів, у тому числі і лікар-бактеріолог.
Прихід радянської влади різко змінив життя одеських мусульман. Настала пора войовничого атеїзму і недовіри до «інородців». Одеський мулла, татарин Сабірзян Сафаров, був розстріляний, мечеть закрита, а потім зруйнована, мусульманське кладовище зрівняли із землею. Бути неросійським стає підозріливим, татари починають називати себе російськими іменами і міняти паспорти. Мій дядько Інеятулла Рахметуллаєвич став, наприклад, Іллею Родіоновичем.
Почалися гоніння і переслідування всіх заможних людей, особливо мусульман.
Мій батько і два його старших брата, Ібрагім і Хасан, що намагалися в перші роки радянської влади займатися торгівлею (вони були власниками м'ясних крамниць і забезпечували м'ясом «халяль» всіх одеських мусульман) були заарештовані і посаджені у в'язницю. У них конфіскували майно, відібрали будинки. Дядько Ібрагім так і помер у таборі від голоду. Батько і дядько Хасан були позбавлені права голосу і виїхали в Середню Азію. Відсиділи вони за заняття торгівлею у в'язницях і таборах і там.
Доля братів Калмикових не була випадковою. Приблизно такою ж була доля практично всіх заможних мусульман Росії після Жовтневої революції: хто загинув, кого згноїли у в'язницях і таборах, а хто, залишившись без копійки, до кінця днів жалюгідно існував.
Після другої світової війни гоніння на віруючих одеських мусульман, більшою мірою татар, посилюються. Релігійне життя зберігається тільки в колі сім'ї та близьких друзів-одноплемінників. В одній із квартир на Молдаванці татари таємно збиралися на п'ятничну молитву. Продовжували читати Коран, дотримувалися посту, роздавали милостиню. Обов'язки мулли в післявоєнні роки нелегально виконував Хусейн Семірханов, потім Ханафі Басиров, а в 70-ті роки - старий пекар Абдулла Хасанович Каїпов. Після його смерті виконуючого обов'язки мулли не залишилося. Лише кілька літніх жінок-татарок, ще вчилися в мусульманській школі і знали Коран, допомагали у проведенні релігійних обрядів і читали молитви.
Життя одеських мусульман пожвавилося лише під час перебудови після припинення багаторічного атеїстичного тиску. У середині 1992 року на сторінці одеської газети «Південь» з'являється запрошення на збори, присвячені організації мусульманської громади. На зустріч збираються 17 людей і вирішують, що настав час для відродження ісламу в Одесі. Ініціаторами зборів і створення мусульманської громади виявилася одна з найактивніших мусульманок міста Аміна-апа Халітова і голова товариства татарської та башкирської культур, діяльний, рішучий та енергійний чоловік, полковник запасу Маїс Рахімовіч Батталов. Вперше після 70-річної перерви він домагається реєстрації громади при Одеській облраді народних депутатів, він же розробляє статут громади. Спочатку для проведення п'ятничних молитов використовували закрите приміщення дитячого садка по вулиці Якіра. Допоміг з орендою приміщення сірійський бізнесмен Мішель Мухаммед. Роль імамів стали виконувати студенти-мусульмани, араби з різних країн Алі Сабрі, Баасіль Мераї, Ібрагім Амін, Мухаммад Баракат.
Щоп'ятниці на молитву людей збиралося все більше, приміщення стало тісним і з 1994 року орендується нове, більш просторе, по вулиці Балківській. Ось уже 16 років працює там мечеть «Ар-Рахма», що перебуває під егідою Духовного Управління Мусульман України (ДУМУ). Імамом цієї мечеті є Хуссам Осман із Лівану. Він добре володіє російською мовою і читає проповіді як арабською, так і російською мовою, більш зрозумілою узбекам, татарам, чеченцям та таджикам, які відвідують мечеть.
При мечеті є приміщення, де готують в останню путь померлих мусульман. Ховають їх тепер на нещодавно відкритій мусульманській окремій ділянці загальноміського «Західного» кладовища. При мечеті працює і мусульманська школа. Тут навчають і основам ісламу, і арабській мові.
Значна частина мусульман Одеси, в більшості арабських студентів, що навчаються у вузах, з 1996 року починають відвідувати мечеть «Аль-Масар». Для неї орендується приміщення колишнього дитячого садка на Слобідці (поблизу ринку). Цю новостворену громаду під назвою «Релігійна громада мусульман м.Одеси» реєструє той самий невтомний Маїс Рахімович Батталов. Імамом мечеті «Аль-Масар» тривалий час був аспірант академії архітектури та будівництва (нині кандидат наук), виходець з Ємену Алі Мухаммед Каузі.
У 2003 році його замінив на цій посаді імам Кастеро Шафік Вафік Мухаммед, що приїхав з Йорданії.
Зараз імамом мечеті є лікар за фахом, кандидат медичних наук Хіджазі Халіль Ібрагім із Сирії. Він чудово володіє російською мовою і читає проповіді як по-арабськи, так і по-російськи. Його помічником став минулого року наш співвітчизник з Криму Едем Зейтуллаєв, який здобув релігійну освіту в донецькому ісламському університеті і в Йорданії. Він веде недільну школу, де навчає охочих арабської мови та основ ісламу.
Співробітники мечеті «Аль-Масар» надають допомогу в разі необхідності і в похованні померлих мусульман.
Проводяться благодійні заходи. Під час місяця посту - Рамадану віруючих запрошують на вечірні розговіння - іфтари. У день свята Ураза-байрам мусульманам, що потребують, роздається милостиня. У дні Курбан-байраму безкоштовно роздається м'ясо «халяль».
Значну допомогу цій громаді надають громадські організації «Арраїд» та «Аль-Масар».
У червні 2001 року на Рішельєвській вулиці, в центрі Одеси, відкрилося прекрасне приміщення Ісламського культурного центру з просторою мечеттю «Ас-Салям», що широко відчинила двері для всіх бажаючих. Будівля збудована на кошти сирійського бізнесмена, відомого благодійника, Ківана Аднана, що став засновником центру. Тут діє безкоштовна школа для навчання всіх охочих арабській мові незалежно від віку, працює бібліотека, проводяться зустрічі між представниками різних релігій і національностей. Імамом мечеті є уродженець Сирії Ахмад Рустом. Проповіді читаються арабською мовою.
Зросла за останні роки і загальна кількість мусульман в Одесі. Якщо в 1989 році їх було близько десяти тисяч (у тому числі татар - 3747 осіб, азербайджанців - 2488, узбеків - 1037, казахів - 933, башкир - 551, а також невелика кількість лезгінів, чеченців, кримських татар, таджиків), то зараз їх вже налічується близько двадцяти двох тисяч чоловік. Пов'язано це з тим, що в Одесі працює чимало арабських і турецьких бізнесменів, багато і студентів-мусульман з арабських країн, Туреччини, Індії, Пакистану, Малайзії.
У будь-якому разі, на п'ятничні молитви у мечетях збирається такий натовп, що не тільки в основних залах, а й в прилеглих приміщеннях місця вже немає.
Життя одеських мусульман по-справжньому пожвавилося і свобода віросповідання, нарешті, з'явилася не тільки на папері. А це для віруючих - велике досягнення і радість.
Закір КАЛМИКОВ
За матеріалами porto-fr.odessa.ua
Посилання на тему:
