Коли українські ЗМІ пишуть про Крим, то часто акцентують свою увагу на резонансних подіях: арештах, протестах, викраденнях… Але ці події відображаються лише на певному відсотку кримчан. Більшість живе спокійно, якщо, за словами «прокурора» Криму Наталії Поклонської, висловлює свої думки «відповідно до вимог закону».
Проукраїнські мешканці Криму люблять свою малу батьківщину, але за останні роки вона зовсім змінила свій вигляд, і розрив з материковою Україною відчувається все сильніше. За 2,5 роки із Криму виїхало понад 20 тис. осіб. Але скільки проукраїнськи налаштованих громадян залишилася в Криму — сказати неможливо. Багато з них тому і виїжджають періодично на материк, бо скучили за елементарними речами, які для нас є частиною повсякденності.
Звичка боятися
Коли запитуєш у кримчан, чим же сьогодні півострів відрізняється від решти України, перше, що вони називають — обличчя людей на вулицях.
— Ще в грудні 2014 року, навіть незважаючи на всю ейфорію щодо «повернення Криму в рідну гавань», обличчя людей були озлоблені. У Києві люди залишалися набагато доброзичливішими попри військові дії на Сході, які тоді набирали нових обертів, — ділиться враженнями Сабіна, переселенка з Криму.
Мешканка Сімферополя Олена також скаржиться: «Якщо в Криму за те, що дитина спробувала ягоди на ринку, з вас гроші здерти можуть, то в Києві твою дитину навпаки пригостять просто тому, що це дитина».
Гостро відчувається різниця у ставленні до кримських татар. Зараз часто піднімається питання національності, чого не було до анексії. Як запевняють самі кримські татари, відносини між давно знайомими людьми псуються на ґрунті національного питання. Українці ж навпаки — виявляють великий інтерес до кримських татар, їхньої культури і це, природно, приємно корінному народу півострова.
І звичайно, не можна не сказати про почуття страху. На материку кримчани не бояться говорити вголос, а це багато значить. Тут вони можуть розслабитися, адже в Криму швидко сформувалася звичка: якщо зустрічаєш знайомого, якого давно не бачив, то ведеш розмову обережно — адже не знаєш, яких позицій дотримується людина.
— Ти не можеш поговорити навіть про погану якість продуктів (в Криму), тому що у тебе постійний страх: раптом хтось почує і здасть. Тоді як в Києві можна на вулиці сварити владу і не боятися, — порівнює Сабіна.
Дуже сумують кримчани за українською символікою, українською мовою (причому мої співрозмовники — російськомовні люди) — за символами, яких їх позбавили. Особливим же місцем для їх відвідування у Києві є Майдан.
— Недавно з дочкою прибрали біля меморіалу Героям Небесної Сотні засохлі квіти, сміття і поставили свічку і свіжі квіти. Туди тягне, тому що пережили ми всі це, — каже кримчанка Людмила, яка, приїжджаючи до Києва, насамперед прямує на Майдан.
Паломництво в Макдональдс
Якщо ж говорити про більш матеріальні речі, то в Криму люди сумують за українським продуктам, які були на порядок смачнішими та якіснішими. Повертаючись до Криму, завжди актуально прихопити з собою українські цукерки і ліки. А Макдональдс, який в Криму давно закрили, став чи не першою пам’яткою для кримчан на материковій Україні.
— Для материкових звичайною є можливість вибору оператора мобільного зв’язку, банку, маршруту подорожі. А в Криму вибору немає, — скаржиться пенсіонерка Людмила з Севастополя.
Закордонних авіарейсів немає, залізниця не працює — люди елементарно сумують за подорожами на потягах.
Бракує кримчанам й українського телебачення.
— У мене є знайомі, які ставили спеціально тарілку, щоб дивитися українське телебачення, причому не новини, а саме розважальні, часто навіть безглузді шоу — сумують за українськими ведучими. На російському телебаченні дивитися відверто нічого: суцільні серіали на кримінальну тематику та політичні передачі, — розповідає Сабіна.
Розваг мало не тільки в телевізорі. За словами Олени з Сімферополя, в Криму вже два роки панує депресія, а зі свят відзначають тільки урочистості на кшталт 9 травня, та й то неодмінний атрибут свята — металошукачі і купа поліції.
У Криму з культурних подій (якими раніше були ті ж
— Я людина активна: мені хочеться ходити на виставки, на концерти, ярмарки, фестивалі. Цього в Севастополі зараз немає взагалі. Тільки бабки з баяном ходять — ось і всі розваги. До окупації в Севастополь, як і взагалі в Крим, приїжджали нормальні колективи, хороші закордонні групи, а зараз — «Нові російські бабки», Петросян, якийсь ансамбль «Бутирка» ну і Стас Михайлов — народ задоволений, — обурюється Людмила. — А коли я приїжджаю до Києва, я поринаю в нормальне життя, в Криму, в цьому болоті, жити мені не хочеться.
Источник: КримSOS
