Практика викрадень в Криму — один з елементів залякування, — «КримSOS»

Громадська організація «КримSOS» представила доповідь «Насильницькі зникнення в Криму за період анексії Російською Федерацією. 2014–2016». У документі йдеться, насамперед, про викрадення, в яких, на думку активістів, брали участь державні органи Росії або підконтрольні їм збройні угруповання, наприклад, «Кримська самооборона».

Як повідомляє Радіо Свобода, автори доповіді зафіксували та узагальнили дані про 43 факти зникнень. У 36 з них активісти наполягають на участі у викраденні російських силовиків і влади. Із 43 зниклих 17 осіб були звільнені після полону і найчастіше тортур, 6 знайдені мертвими, 2 людей згодом були засуджені російським судом і відбувають покарання, 18 осіб зникли безвісти.

— Протягом 2014–2016 років в Криму регулярно відбуваються насильницькі зникнення і викрадення, їх кількість постійно зростає, з осені 2014-го жоден зниклий не звільнений чи знайдений живим. Де-факто «влада» в Криму не проводить ефективних розслідувань і заявляє про те, що мають місце побутові злочини, непов’язані з окупацією півострова, — стверджують автори звіту.

У звіті «КримSOS» представлені лише ті випадки, які підпадають під дію Конвенції ООН про насильницькі зникнення, тобто містять три фактори: викрадення, виконання його співробітниками держорганів чи підконтрольних груп і приховування факту викрадення.

Також у документі вказано декілька випадків викрадень, які в підсумку закінчилися судовим переслідуванням, тобто фактично це були незаконні затримання. Однак про них ніхто рідним і близьким затриманих не повідомляв. Автори звіту встановили термін в сім днів, після яких затримання силовиками можна вважати викраденням. Тому в звіті немає фактів затримань фігурантів справи Олега Сенцова та Олександра Кольченка, рідні яких дізналися про затримання раніше, ніж за тиждень.

У 2015 році Україна ратифікувала Конвенцію для захист всіх осіб від насильницьких зникнень, Росія цього не зробила. При цьому автори звіту «КримSOS» стверджують, що робота українських слідчих органів щодо розслідування викрадень теж ефективністю не відрізняється.

Три роки викрадень людей в Криму в звіті «КримSOS» ділиться на два періоди: з березня по травень 2014 року і з червня 2014-го до кінця 2016 року. Перший період пов’язаний з операцією з анексії півострова, коли російські спецслужби зачищали його від журналістів та активістів, які насамперед приїхали з материкової частини України і потенційно могли перешкодити проведенню операції захоплення. Велика частина з них була відпущена після полону і тортур, п’ятеро — не знайдені, один — загинув. Всього в перші місяці анексії в Криму, за даними «КримSOS», були викрадені 23 людини.

— З червня 2014-го практика насильницьких зникнень стає частиною репресивної політики Росії проти нелояльного населення в Криму, — характеризують другий період автори доповіді. У зоні ризику опинилися, передусім, кримські татари, які залишилися переважно нелояльними до російської влади, і проукраїнські активісти, які не встигли покинути півострів на початку анексії.

— Кримські татари зазнають переслідувань за етнічною ознакою як група. Про це свідчить те, що репресії і порушення прав людини спрямовані не тільки проти політичної еліти та активістів, але і проти кримських татар, незалучених в опір анексії, — пояснюють активісти «КримSOS».

Всього за три роки в організації нарахували щонайменше 300 випадків порушень прав людини щодо кримських татар. Серед викрадених з літа 2014 року їх 11. 5 з них знайдені мертвими.

Автори звіту стверджують, що практика викрадень в Криму — один з елементів залякування, підтримки страху серед населення, особливо серед нелояльних кримських татар. Тому серед викрадених не тільки активісти, а й звичайні жителі, непомічені в публічному прояві своєї антиросійської позицію.