Чеченські герої українського фронту

Адам Осмаєв та Аміна Окуєва
27.11.2015
Оцініть статтю: 
(331 оцінка)
editor
Зображення користувача editor.

Від самого початку бойових дій у зоні АТО пліч-о-пліч із мужніми українськими захисниками мир і цілісність нашої держави на сході боронять сотні іноземних воїнів, зокрема і представники Міжнародного миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва. Адам Осмаєв  командир підрозділу і його дружина, боєць батальйону, Аміна Окуєва  чеченське подружжя, для якого воля, честь, справедливість і людська гідність не просто слова, а сенс життя. Під час інтерв’ю, яке вони дали Часу Київщини, пара відчутно уникає певних тем і подробиць. Що й не дивно, адже вони не із чуток знають про політичні переслідування  очільник Чеченської республіки Рамзан Кадиров досі вважає обох за своїх особистих ворогів. Натомість у нашій країні Аміна та Адам  герої, яких любить і шанує український народ.

Аміна: Одразу після анексії Криму більшість із нас розуміла, що на цьому все не закінчиться. Готувалися до найгіршого розвитку подій, повномасштабної війни. Велика кількість бійців хотіла приєднатися, допомогти українцям, але не маючи легальної можливості утримувати людей, ми відмовляли. Самі ці півтора року існували здебільшого за рахунок волонтерів та українського народу.

Адам: Боротьба за свободу в Чечні триває набагато довше. І більшість чеченців так само, як і українці, мріє жити у вільному суспільстві. Наш батальйон створив чеченський генерал Іса Мунаєв, який на момент початку АТО мав статус біженця в Данії, житло, роботу. Проте відразу після анексії Криму залишив усе і разом із сином вирушив до України. Іса зробив свій внесок у свободу України, завжди казав, що звідси нікуди не піде, боротиметься до кінця. За Україну він, власне, і поклав своє життя, загинув на Донеччині під час мінометного обстрілу в лютому цього року. Окрім чеченців, у батальйоні військові з інших країн: білоруси, росіяни, грузини.

Чеченців, які підтримують сепаратистів і якими лякають по обидва боки фронту, зустрічали?

Адам: Жодного разу! Хіба що осетинів або місцевих, які вдають із себе чеченців і навмисно кричать: «Аллах Акбар!». Узимку, під час подій у Донецькому аеропорту, чеченці, які підтримували ДНР і ЛНР, дійсно зазнали значних утрат, після чого в гарячих точках більше не з’являлися. Однак маємо інформацію, що в тилу, із боку сепаратистів, вони активно займалися пограбуваннями, вивозили машини та майно донеччан.

Аміна: Щоб зрозуміти, хто такі «кадирівці», уявіть, що Моторолі, Гіві, Захарченку вдалося окупувати всю країну. Захарченко і був би Кадировим. Цих діячів «любили» б так, як в Чечні Кадирова та його поплічників.

Як вважаєте, у Чечні можливе повстання, майдан?

Адам: У тому-то й річ, що будь-яке інакомислення було притиснуте ще в зародку. Наприклад, приїхав чеченець із Москви й десь надворі сказав щось неприємне стосовно Кадирова. Наступного дня його викрали, добряче відлупцювали, зробили інвалідом і повернули. Звісно, після такого люди зайвий раз подумають, перш ніж щось говорити навіть у себе вдома. Такі випадки далеко не поодинокі. Це як за часів Сталіна. Ті ж, хто думає інакше, шукають можливості виїхати з країни.

У вашому, Адаме, випадку було так само?

Адам: У мене інша історія. Ще за радянських часів мій батько був провідним фахівцем нафтової промисловості, і після війни в Чечні Кадиров запросив його відновлювати галузь, а я допомагав. Згодом, коли до влади прийшов Путін, нестерпно було спостерігати, як країна прямує до диктатури. Ще під час навчання в Лондоні з друзями організовували демонстрації перед будівлею Російського Посольства проти порушення прав людини. Із тих пір, напевне, мене взяли на замітку. Розпочалися й перші фабрикування карних справ, водночас це збіглося з тим, що мій батько розійшовся в поглядах із Рамзаном Кадировим щодо подальшого розвитку Республіки, зокрема щодо його диктаторських замашок. Розпочалися гоніння на родину, і 2008 року нам довелося залишити територію Росії. Переїхали до Одеси. Із самого початку перебування в Україні почувався фактично, як у Європі, де живе толерантне багатонаціональне суспільство.

Аміна: А я хоч і народилася в Одесі, тривалий час жила в Чечні та Москві. Завжди усвідомлювала, що є кремлівська влада. Незважаючи на те, що за Єльцина вона була толерантнішою, поступливішою, але від того її сатанинська сутність не змінювалася.

В акціях протесту брали участь?

Аміна: У Росії в цьому немає жодного сенсу. Виходиш і за кілька хвилин тебе, разом з іншими людьми, пакують в «автозаки». У мене були свої завдання, які не афішую, але погляди завжди висловлювала відкрито. Тому влада назавжди внесла мене до списку неблагонадійних громадян. На Північному Кавказі та у Москві мала постійні затримання, бесіди, виховні роботи. Вільній духом людині там дуже складно жити. Навіть носіння хіджабу привід привернути до себе непотрібну увагу. Зі мною інцидентів не було, а на знайомих дівчат, траплялося, скоювали напади: зривали хустки, били. Навіть за наявності реєстрації, студентського квитка тебе можуть забрати до міліції, протримати певний час в «мавп’ятнику». Думаю, таким чином вони намагаються ламати людей морально, робити їх такими, як усі. Із цим проблеми не лише всередині Росії, свій «руський мир» вони хочуть нав’язати всьому світу. В Україні простіше було навіть за часів Януковича. Ніколи й ніхто мені ані слова не казав про хустку, за потреби завжди знаходила місце, щоб провести обов’язкову молитву.

Де та за яких обставин ви познайомилися?

Адам: 2008-го, в Одесі. Кілька місяців переписувалися в інтернеті, за умов повної анонімності, бо говорили здебільшого на політичні теми.

Згодом з’ясувалося, що живемо в одному місті, зустрілися.

Аміна: Цікаво, що це могло статися років на сім раніше, коли обидвоє жили в Москві. Тоді спільна знайома обіцяла Адаму дати мій телефон, аби ми познайомилися. Казала: «Знаю дівчину, яка, думаю, тобі підійде». У нас доволі розповсюджено, коли рідні, знайомі намагаються познайомити хлопця та дівчину із метою подальшого можливого одруження. Але тоді чомусь і спільна знайома передумала.

Уже в статусі дружини активно займалися зняттям звинувачень з Адама.

Аміна: Після Революції Гідності зверталася до всіх, хто хоч чимось міг би допомогти. Проте перегляд справи став можливим лише за дев’ять місяців, у листопаді 2014 року.

Адам: Якби не український Майдан, мене б екстрадували до Росії, де й досі не закрито карні справи, за якими мені загрожує пожиттєвий термін ув’язнення. Там узагалі було б неможливо довести, що справи сфабриковано, і я лише заручник своїх, відмінних від російської влади, поглядів. Причому в Росії пожиттєвий термін це не просто перебування в місцевості несприятливих географічних умов: Солікамськ, Край Півночі. Із власних джерел знаю, що в Росії й досі практикується, коли в’язнів раз на місяць заради «профілактики» жорстоко б’ють. Там зони не такі, як в Україні.

Якою запам’яталася українська?

Адам: Порядна людина в будь-якому місці отримуватиме нормальне до себе ставлення.

Аміна: Часто Адам навіть із гумором згадує той період. Буває, увесь день ми в справах, немає часу навіть перекусити. Він каже: «А в тюрмі зараз вечеря. І взагалі, у мене там розклад дня був, я навіть спортом займався».

Однак, попри зняття частини звинувачень, Адам і досі перебуває в списку особистих ворогів Рамзана Кадирова.

Аміна: Чомусь ми його дуже зачіпаємо, постійно про нас згадує. Нещодавно під час засідання силовиків у прямому ефірі телебачення говорив про нас як про чеченців-учасників АТО. Список ворогів дійсно існує, людей із нього протягом багатьох років переслідують спеціально підготовлені головорізи. У всьому світі! Нещодавно в Туреччині вбили дуже хорошого хлопця, який Кадирову був незручний. Тож ми усвідомлюємо загрозу й дотримуємося певних правил безпеки.

Як рідні сприймають ваше непросте становище?

Адам: Родичі, частина яких залишається в Росії, зовсім не розуміють нашої позиції. А ті, які в Україні, повністю підтримують і допомагають.

Рішення про те, що Аміна піде служити в АТО, спільно ухвалювали?

Адам: Незважаючи на те, що я на той момент перебував у СІЗО, ми обговорювали цю ситуацію. Повністю підтримав створення батальйону й те, аби Аміна була в його складі. Повірте, мені дуже тяжко було морально від того, що сам не мав можливості бути разом з усіма. Але щойно вийшов на волю, приєднався. А от на Майдан не хотів Аміну відпускати. Багато сперечалися із цього приводу, бо якщо чесно, просто не вірив, що із цього щось вийде. Думав, що людей розженуть, покалічать, посадять.

Аміна: Насправді в Ісламі в жінки набагато більше свободи, ніж це здається через стереотипи, що склалися. Жінка має право на активну соціальну позицію та дії. Або певні моменти обговорюються заздалегідь, у шлюбному контракті. Адам із самого початку знав, що в мене дуже активна життєва позиція і що ніколи не сидітиму вдома.

Але все-таки вас легше уявити вдома, у родинному колі, аніж на передовій із автоматом у руках, адже справляєте враження тендітної жінки.

Аміна: Це поняття не про мене! Завжди намагаюся бути нічим не гіршою за середнього бійця чоловічої статі. Я  лейтенант міліції. Усе життя займаюся спортом, бойовим самбо. За цивільною професією лікар-хірург. До речі, рішення стати медиком ухвалила лише тому, що під час Другої російсько-чеченської війни бійцям спротиву не вистачало кваліфікованої медичної допомоги. Узагалі становище бійців під час війни в Чечні та Україні дуже різниться. У вас, можна сказати, почуваєшся наче на курорті! За всі ці півтора року в АТО жодного дня не було, щоб хтось лишився голодним. Навіть у найгарячіших точках завжди звідкілясь беруться волонтери, які привозять харчі, воду, речі першої необхідності. У нас удома партизанська війна ведеться здебільшого в лісах, і часто траплялося таке, що тварини з’їдали приховані припаси, і люди ледь від голоду не вмирали. Серйозною проблемою була неможливість доправляти наших поранених до медичних закладів, оскільки там, замість лікування, на них чекали тортури. Багато бійців іноді вмирали навіть від цілком сумісних із життям поранень.

Нещодавно Петро Порошенко підписав закон про легалізацію іноземних військових в Україні. На які зміни очікуєте в першу чергу?

Адам: На жаль, ми трохи не дочекалися цього закону, і багатьох бійців, громадян України, довелося відправити на службу в ЗСУ. Адже в нас вони прослужили рік без жодного соціального захисту. Є загиблі, ті, які отримали тяжкі поранення й залишилися інвалідами на все життя, не маючи жодного статусу. Тож найперше, чим нині займаємося, введення бійців батальйону до складу ЗСУ, аби хоч якось їх захистити надалі. Однак на сьогодні зіштовхнулися з тим, що закон-то є, а механізм його реалізації поки не відпрацьовано. Водночас існує певна черга охочих, які давно очікують на легальну можливість приїхати захищати Україну. Тож проводитимемо набір.

А як щодо планів у вашому цивільному, сімейному житті?

Аміна: Поки що навіть не думали про це, попереду ще стільки роботи. Та й із таким небезпечним сусідом розслаблятися б не радили нікому.

Однак мрії все одно, напевне, є.

Аміна: Мріємо про власний будиночок у горах. В українських Карпатах.

Довідка:

Адам Осмаєв  уродженець м. Грозного, Чечня. За освітою  економіст (Букінгемський університет, Великобританія).

2003  учасник Другої російсько-чеченської війни.

2007  звинувачений ФСБ Росії у підготовці до замаху на Президента Чечні Р. Кадирова.

2012  звинувачений СБУ України у підготовці терористичного акту, замаху на вбивство кандидата в президенти Росії В. Путіна.

2014  виправданий, випущений на волю.

Лютий 2015  очолив Міжнародний миротворчий батальйон ім. Дж. Дудаєва.

Аміна Окуєва  уродженка м. Одеси, Україна. За освітою лікар-хірург (Одеський національний медичний університет). Тривалий час разом з родиною проживала у Москві та Чечні.

2003  учасниця Другої російсько-чеченської війни.

20132014  учасниця подій Євромайдану в Одесі та Києві.

Із початком АТО  доброволець батальйону міліції особливого призначення «Київ-2», згодом  Міжнародного миротворчого батальйону ім. Дж. Дудаєва.

Нагороджена Орденом «Народний герой», медаллю «За жертовність та любов до України».

Джерело: ЧАС Київщини

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.