Михайло Якубович: Коран багато місця відводить міжрелігійному діалогу

Коли вперше у Вас виникла потреба (бажання) перекласти Коран українською і скільки часу зайняла ця робота?

Сама ідея з’явилася років зо сім тому. У той час я активно вивчав арабську, починав друкувати свої перші наукові роботи. Із Кораном тоді знайомився переважно через переклади російською та англійською, а опанувавши належним чином літературну арабську, почав вивчати в оригіналі. Тоді й виник такий задум. Сам переклад зайняв близько чотирьох років, а ще тривалий час було і редагування, і збирання зауважень… Як на мене, відчути цю роботу на сто відсотків завершеною неможливо. Тут завжди пізнавальний обрій буде відсуватися «вглиб» тексту.

Чому в Україні до 21 сторіччя не було перекладеного Корану?

Тут досить складна ситуація. Як на мене, проблема в тому, що як за часів входження України до складу Російської чи Австро-Угорської імперії, так і в радянський період, не було можливостей розвивати власне «українське» сходознавство. Так, усім відома постать Агатангела Кримського, який був і чудовим арабістом, і україністом, але, наскільки мені відомо, перекладів Корану українською по собі він не лишив. Інші спроби того періоду (наприклад, переклад Олександра Лисенецького з німецької мови, виконаний в 1913–1914 роках у Львові) були радше аматорством. Переклади ж із арабської, виконані вже наприкінці ХХ-го — на початку ХХІ століття, так і не були опубліковані цілком та в єдиному виданні.

У чому полягала складність перекладу на українську, адже Ви є першопрохідцем?

І так, і ні — це я щодо першопрохідця. Слід віддати належне праці наших знаних сходознавців Яреми Полотнюка та Валерія Рибалкіна, це академічні роботи дуже високого рівня.

Моє ж завдання полягало в тому, щоб розкрити Коран саме як сакральний текст, показати, наскільки близькими до українського читача можуть бути смисли цієї книги.

Головним було — виробити «ісламський стиль» української мови, використати релігійну термінологію так, щоб вона не лише не суперечила концептам ісламу, а й відображала їхній зміст.

Коран прийшов до Мухаммеда саме арабською мовою. Британський релігієзнавець Карен Армстронг у своїй книзі говорить про те, що це неперекладна книга, адже інша мова нівелює символи та звучання арабської. Чи не руйнує переклад сакральність цієї книги?

Якщо переклад скерований підмінити собою оригінал, що неприпустимо, то, звісно, так. Але в ісламській практиці (наприклад, щоденній п’ятиразовій молитві) переклад не має жодного ритуального статусу, оскільки читаються відповідні сури (розділи) виключно арабською. Сам Коран проголошується «незрівнянною» Книгою, яку не може «підробити» жодна людина. Тому переклад — це лише слово людське, яке передає смисли Корану так, як його зрозумів перекладач. Авторитет для ісламської традиції має саме арабський оригінал, тому не слід на переклад покладати більше, ніж потрібно. Це лише перший крок до вивчення оригіналу, про що слід постійно пам’ятати читачу.

Зараз переклад цієї книги є більш актуальним саме для України через велику кількість переселенців з Криму, значна частина яких є кримськими татарами. Чи допоможе Коран взаєморозумінню між різними релігіями, адже впродовж довгого часу кримчани (мусульмани) не виходили за межі півострова (йдеться про їх культуру, релігію)?

Річ у тому, що сумні події 2014 року, від яких і досі страждає Україна, дуже сильно вплинули на нашу ісламську громаду. Справді, нині тисячі кримських татар переїхали в інші регіони України; чимало мусульман залишило й Донбас. І хоча загалом мусульманська громада в Україні переважно користується російською, останніми роками частка «україномовних» мусульман значно зросла. Це і кримськотатарська молодь, і мігранти з арабських країн, які вивчають українську, і новонавернені мусульмани серед українців, і чимало інших груп. Як на мене, переклад знайде зацікавленого читача й серед них.

А щодо чинного протистояння з Росією, яким чином вона вплинула на українську мусульманську громаду?

На жаль, дуже сильно. Більшість мусульман України проживає саме в Криму й на сході нашої держави. Фактично зараз ми можемо говорити про три реальності українського ісламу — власне українську, кримсько-російську та, відповідно, іслам у «ДНР-ЛНР».

Мусульмани по-різному сприйняли конфлікт. І хоча абсолютна більшість виступали за єдність країни, цінуючи свободу віросповідання, яка в нас справді існувала й існує, на військово-політичний конфлікт відреагували по-різному: хтось зайняв активну громадську позицію (аж до участі в АТО, де на боці України ведуть боротьбу сотні мусульман), хтось — нейтральну, якась частина (порівняно невелика) пристала й на інший бік. Мусульмани були й активними учасниками подій Євромайдану. Дещо змінила й міграція — побільшало мусульман, наприклад, у західних регіонах країни, де раніше мешкало не більше кількох тисяч. Так само, як для інших громадян, війна на Сході та анексія Криму — це чи не найбільший виклик для мусульман за часи існування України.

У одному із інтерв’ю Ви говорили про те, що переклад Корану покликаний знищити стереотипи щодо ісламу в Україні. Про які саме переконання йдеться і яким чином можна цього досягти, адже у західному світі іслам здебільшого асоціюється із тероризмом, войовничістю, непримиренням, безправ’ям жінок?

Лише сам переклад Корану може посприяти тим, що покаже, як формулюються ті чи інші приписи ісламу в оригінальному тексті (слід зважити, утім, що це переклад, тому можуть бути дискусії щодо інтерпретації). Читач побачить, як багато місця Коран відводить міжрелігійному діалогу, як забороняє насильницьке наверення до віри, як встановлює відповідні права як жінок, так і чоловіків.

Багато людей, прочитавши Коран, принаймні, замислювалися над тим, чи вірно все те, що вони досі чули про іслам. Це спонукало їх до подальшого пошуку.

Чи доводилось Вам особисто стикатись із упередженням щодо ісламу в Україні?

Якщо чесно, то так. Але, як виявлялося, в більшості випадків їх мали люди або відверто некомпетентні (які просто повторювали те, що почули в ЗМІ), або із фанатичною вірою у свою власну релігію. Люди ж, які мали тривалий досвід стосунків із мусульманами, відвідували країни, де іслам є державною релігією або просто мають друзів-мусульман, — такі люди зазвичай мають куди менше упереджень, розуміючи, що часом треба відділяти поведінку окремих особистостей від того, що насправді приписує релігійна доктрина. Це стосується не лише ісламу, а усіх релігій загалом.

На вашу думку, у чому витоки проблеми нерозуміння чи протистояння «Схід-Захід»? Чи є така можливість, що два різні світи будуть колись разом?

На це питання європейські та східні інтелектуали прагнуть знайти відповідь уже чимало століть, але допоки єдиної думки не існує. Як бачимо, глобалізація, яка переважно технічними засобами зробила світ ззовні «уніфікованим», виявила й чимало внутрішніх відмінностей. Але допоки переважають постколоніальні оцінки, де Захід розглядається як джерело технологій, а Схід — як джерело сировини або, принаймні, місце її обробки. Завдання Сходу — зламати цей стан речей, використовуючи свій не лише економічний чи інтелектуальний, а й культурний ресурс. Поки, на жаль, до цього далеко, тож Захід і далі буде асоціюватись із «сучасністю» а Схід — у кращому випадку, із її «інтерпретацією», а не історичною альтернативою.

Останнім яскравим виявом такого протистояння була історія з Charlie Hebdo. Чому у мусульман присутня така войовничість, якщо християни простіше реагують на релігійні карикатури? І чому мусульмани захищають свою віру насильницькими методами, якщо джихад означає радше інтелектуальну боротьбу (внутрішню)?

Це питання хвилює багатьох, і навіть відповіді не сприяють розв’язку проблеми. Утім, особисто я не приписував би «войовничості» ісламу — ісламські культури, на відміну від західних, не розв’язували світових воєн. Просто внаслідок втручання Заходу в мусульманські суспільства був докорінно змінений політичний лад, а нових ефективних політичних систем країни з мусульманським населенням поки не виробили, хоча деякі позитивні приклади є (наприклад, у Південно-Східній Азії або Перській Затоці).

У багатьох мусульманських державах через слабку інфраструктуру освіти, не кажучи вже про економічні проблеми, насилля стало засобом політичної боротьби.

Тому можна ставити під сумнів тезу про «войовничість» ісламу — так, протистояння має релігійні гасла, але якщо поглянути в корінь, то в релігійних конфліктах існують досить «мирські» мотиви.

Існує стереотип, що у мусульман жінка практично не має прав. Чи в сучасному світі є хоч один переклад Корану, який здійснила жінка?

Я категорично із цим не погоджуюсь. Як Коран, так і сакральна традиція (в сунізмі — Сунна) ісламу захищає права жінки — це і базові права людини (життя, честь, майно, право мати нащадків та ін.), і права в подружжі, і право на працю, і право на економічну діяльність, і право на спадщину та багато інших. Порівняно із доісламським суспільством Коран високо підняв статус жінки, який розтлумачується в ісламській правовій літературі. Є й чимало перекладів Корану, здійснених жінками — наприклад, російською Коран перекладала видатний арабіст Бетсі Шідфар (до речі, народилася в Україні, поблизу Харкова), але це академічний переклад, а ось перший «жіночий» мусульманський переклад належить Валерії Пороховій. Англійською мовою Коран перекладали новонавернені мусульманки Умм Мухаммад, Камілла Адамс, Лале Бахтіяр та деякі інші. Чимало позитивних оцінок заслужили переклади американської мусульманки Аїші Бевлі, яка, серед іншого, перекладає з арабської й коментарі. Звісно, є й критика цих робіт, але вона стосується не статі перекладача, а відповідності праць оригіналу.

Розкажіть над чим Ви працюєте після перекладу Корану, чи будете надалі перекладати?

Наразі завершую монографію, присвячену філософсько-релігійній спадщині мусульманських мислителів, які походили з півдня України (не лише Криму, а й усієї степової частини). Ця праця базується на переважно арабомовних рукописах, більша частина з яких ще ніким не вивчалася. Чимало з них я опрацював у бібліотеці Прінстонського університету (США), до інших мав доступ у Саудівській Аравії, Туреччині та інших країнах. Думаю, що ця праця дозволить зовсім по-новому оцінити внесок Східної Європи в ісламську інтелектуальну культуру. Цікаво, що деякі з авторів могли мати й українське походження. Звісно, дещо сподіваюсь і перекласти українською та, що теж важливо, англійською.