Хаджимурад Путілін 2015 року очолив Управління військового капеланства мусульман України, що ввійшло до структури ДУМУ «Умма». Як імам-капелан здійснив близько 250 виїздів на лінію розмежування в Донецькій та Луганській областях, де відвідував бійців-мусульман у різних підрозділах. Після початку повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року Хаджимурад Путілін долучився до лав добровольчого підрозділу «Фрайкор» у Харкові, а в червні 2022 року повернувся до душпастирської служби. У березні 2023-го він склав присягу офіцера ЗСУ, ставши першим в історії України мусульманином-капеланом у збройних силах.
Інформаційно-аналітичний проєкт «Іслам в Україні» взяв ексклюзивне інтерв'ю в колишнього голови Управління Військового капеланства мусульман України, а нині офіцера відділу організації діяльности військових капеланів Служби військового капеланства ЗСУ.
— Чому ви вирішили стати військовим капеланом?
–– Усе змінила Революція Гідности, анексія Криму та початок війни на Донбасі. Спочатку ми займалися переважно волонтерством, допомагали нашим військовим. Однак після декількох поїздок я побачив, що є потреба в імамах-капеланах. Мусульман тоді було порівняно небагато у війську, але коли з'явилися перші загиблі воїни-мусульмани, перші поранені, я зрозумів, що потрібна духовна-моральна підготовка. У 2015 році ми разом із тодішнім муфтієм ДУМУ «Умма» Саідом Ісмагіловим заснували Управління військового капеланства мусульман України, я його очолив. Це була вимога часу, але ми фактично були одні з перших, хто почав їздити до зони бойових дій як мусульманські капелани.
— З якими духовними проблемами звертаються військовослужбовці до вас як капелана найчастіше?
— Ці проблеми не були однакові завжди, вони змінюються. Якщо казати про 2015–2016 роки, може навіть до 2019 року, військові передусім зверталися за духовною підтримкою. Це спільна молитва чи проста розмова. Найголовніше було вислухати, зрозуміти, яка є проблема в людини. Це може бути різне: духовні, сімейні, психологічні проблеми. Також раніше військові-мусульмани скаржилися на відсутність халяльної їжі, це була досить чутлива проблема. Тож ми тоді возили на фронт дуже багато халяльного м’яса. Тепер такого дефіциту немає, особливо для тих хлопців, які перебувають десь не на самому «нулі». Можуть собі поїхати десь купити й халяльну курку, і все інше. Звичайно, зараз у військових-мусульман практично ті самі потреби, що й в інших бійців: термобілизна, спальники, прилади нічного бачення, тепловізори, коптери тощо.
— Ви були капеланом з 2015 року, але після початку повномасштабного вторгнення взяли до рук зброю. Що вас спонукало і як знову повернулися до капеланського служіння?
— Я розумів, що повномасштабне вторгнення відбудеться. Тільки не знав, коли саме воно почнеться. Десь у середині лютого ми вдвох з іншим імамом-капеланом, Євгеном Глущенком, поїхали до Маріуполя, Широкиного. Потім були в Авдіївці, звідти поїхали в Луганський сектор. І поспілкувавшись там із нашими бійцями ми вже зрозуміли, що вторгнення близько. Знаєте, інколи в житті буває таке відчуття, ніби повітря дзвенить, дуже відчувається напруга. І всюди, де ми були, у всіх підрозділах, відчувалася ця напруга. Люди готувалися до чогось справді серйозного. У Харкові в мене було таке коло однодумців — це хлопці, разом з якими я тренувався, займався ножовим боєм, це в мене таке хобі було. Ми ввечері 23 лютого якраз збиралися з ними, обговорювали, що робитимемо, коли почнеться вторгнення.
О 9-й годині ранку 24 лютого ми зібралися, отримали зброю в управлінні СБУ та були готові захищати Харків. З 24 лютого 2022 року до 25 травня я брав участь у бойових операціях, бойових зіткненнях у Харкові та Харківській області. Я воював у складі добровольчого формування «Фрайкор». У нас була там невелика окрема група, яку назвали «Ножовики», бо це були переважно хлопці, що займалися ножовим боєм. Наприкінці травня, коли росіян змогли посунути від міста, кількість обстрілів зменшилася, постало питання про офіційне оформлення нашого підрозділу «Ножовиків». Зробити це цілим підрозділом не вийшло. Але хлопці почали долучатися до лав ЗСУ: хтось укладав контракт, хтось пішов у ТРО й так далі. Я в той період повернувся до капеланського служіння. Ми разом з імамом-капеланом Мухаммадом Алі Хаджалі почали знову їздити до наших братів-мусульман на фронті. Потім до нас долучився Валерій Юдін. Він у нас виконував функції помічника капелана. За правилами, капелан не носить зброю. Для цього якраз є помічник — він озброєний та може прикрити капелана в разі небезпеки.
— Розкажіть про підготовку військового капелана до служби в армії, зокрема до перебування на війні.
— Раніше якоїсь системної підготовки саме в нас, імамів-капеланів, фактично не було. Ми всього вчилися на практиці. Робили так, як ми це бачили. Тепер ситуація, звичайно, змінилася. Започаткований великий курс вишколу військових капеланів. Він організований відділом взаємодії з військовими капеланами та релігійними громадами (капеланської служби ЗСУ. — Ред.) на базі Військового інституту КНУ. Там уже у програмі є військова медицина, орієнтування на місцевості, інші предмети. Це вже така комплексна державна військова підготовка капелана, який зможе служити в різних підрозділах: у ССО, ДШБ, Сухопутних військах, ТРО. Ці люди мають бути підготовлені, й цим зараз займається держава.
— 1 березня ви прийняли присягу офіцера. Що змінилось у вашому житті як людини й капелана?
— В мене зараз такий період призвичаювання, ознайомлення з новими умовами. Я змінив місце проживання, спосіб життя. Нині я в Києві, більше зайнятий штабною роботою. Хоча я маю надію, що за якийсь час зможу знову їздити на передову, відвідувати наших бійців-мусульман. Але зараз є поставлене Головнокомандувачем основне завдання — це формування, заповнення капеланської служби (ЗСУ. — Ред.). Капелани, делеговані різними духовними управліннями та релігійними організаціями, повинні вже оформлюватися в різних родах військ, підрозділах ЗСУ та починати повноцінно працювати.
— Розкажіть докладніше про процес формування Служби військового капеланства ЗСУ. Хто може ввійти до цієї служби?
— Стати військовим капеланом може особа, акредитована церквою, духовним управлінням чи будь-якою релігійною громадою. Наступним етапом буде отримання мандату, на основі якого повинна бути письмова згода військової частини, бригадою чи ще з якимось підрозділом. Далі військовий капелан отримує відповідну посаду у військовій частині. Потім капелан проходить курси підготовки, про них я сказав, і може безпосередньо розпочинати виконання своїх обов'язків, душпастирське служіння.
— А яка роль капеланів-мусульман у цьому процесі?
— Дуже важливо підкреслити, що нині значна увага приділена насамперед міжконфесійному служінню. Тому капелани-мусульмани, як і капелани, що представляють інші конфесії, повинні працювати саме на розбудову основ і культури цього спільного міжконфесійного служіння. Звичайно, представники всіх конфесій також займаються служінням у вузькому, внутрішньоконфесійному смислі. Тобто християни працюють із християнами, мусульмани з мусульманами тощо. Але ми можемо відігравати й міжконфесійну роль: говорити про загальнолюдські цінності, апелювати до високих моральних якостей людини, виховати які прагне будь-яка релігія. Під час безпосереднього спілкування з нашими вірянами ми вже виконуємо свої обов'язки як імами, священники. Наприклад, зовсім недавно в наших імамів-капеланів була така ситуація: вони приїхали до одного з підрозділів, де є боєць-мусульманин, але він перебував на позиціях, на «нулі». Наші хлопці зв'язалися з православним капеланом, що був неподалік, і він допоміг на якийсь час забрати бійця з позиції, організувати умовно безпечне місце для зустрічі. Отак імами-капелани завдяки православному капелану змогли зустрітися з військовим-мусульманином — разом помолилися, поспілкувалися. Оце і є наша міжконфесійна роль.
Може бути таке, що капелан-мусульманин опиниться в підрозділі, де більшість бійців немусульмани. Він може говорити з ними про загальнолюдські цінності, виховувати високі моральні людські якості, а коли йдеться про якісь суто релігійні обряди, наприклад, недільну службу у християн, то я можу запросити священника, щоб він відправив таку службу для військовослужбовців. Загальна мета капеланів усіх конфесій — високий морально-духовний рівень військовослужбовців, і ми підкреслюємо, що капелани не займаються й не повинні займатися прозелітизмом.
— Чим плануєте займатися по завершенню війни? (Хаджимурад спочатку не хоче відповідати на це питання, однак, трохи замислившись, дає відповідь)
— Інколи уявляю себе в кріслі-гойдалці десь у винограднику на кримському узбережжі. Зустрічати друзів — отак я бачу. Але навіщо про це казати зараз, якщо ми навіть не знаємо, що буде з нами сьогодні ввечері. Ще триває війна.
