Боснія-Герцеговина

1
Іслам у Боснії був збережений навіть після падіння останнього мусульманського халіфату
15.01.2010
Оцініть статтю: 
(343 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Незвичайна і мало знайома світу Боснія-Герцеговина, яка з'явилася на політичній карті Європи зовсім недавно, у 1992 році. Вона нам особливо цікава, тому що поєднує, як і в Україні, початки тюркські і слов'янські, ісламські і християнські.

Колишня республіка комуністичної Югославії, а нині самостійна держава Федерація Боснії і Герцеговини є другою європейською державою після Албанії, де значна частина місцевого населення (половина і більше) традиційно сповідує Іслам, і єдиною у світі державою, однією із «титульних» національних груп якої є слов'яни-мусульмани.

Іслам проник на землю сучасної Боснії разом із турецьким завоюванням у XV столітті. Оттоманська Порта встановила контроль над цими землями у 1463-1480 р., і такий стан зберігався аж до 1878 року, коли за рішенням Берлінського конгресу, Боснія і Герцеговина були передані під правління Австрії.

Існує розхоже твердження, що нібито балканські народи приймали Іслам винятково під тиском турецької влади з метою звільнитися, наприклад, від сплати податку-джизьї, який стягувався з усіх немусульманських народів Блискучої Порти. Однак такий підхід до кінця не пояснює того, чому все-таки здебільшого ці народи зберегли свою релігію і культуру, а там, де був прийнятий Іслам, він був збережений навіть після падіння останнього мусульманського халіфату. Очевидно, що адаптації до Ісламу сприяли і деякі місцеві особливості народної духовної культури.

Саме так і було у Боснії. На початку XV століття тут виникла і поширилася так звана Боснійська церква, що ґрунтувалася на привнесених із близької Болгарії ідеях богомильства, яке вважалося єрессю як серед католиків, так і серед православних. Богомили повністю заперечували божественність Христа, приписувані йому чудеса вважали лише літературними алегоріями й символами і були досить близькі до ідеї строгого Єдинобожжя. Саме ця обставина, на думку багатьох учених, і дозволила легко адаптувати Іслам до релігійного менталітету місцевих слов'ян.

Крім того, у роки Османського халіфату сюди переселялися з інших провінцій імперії турки, араби, курди, представники народів Кавказу. Всі вони брали участь у формуванні нинішніх боснійців і їхньої культури. До речі, східна домішка помітна у нинішньому зовнішньому вигляді боснійців, особливо тих, що проживають на південному заході країни.

Так склалося, що боснійські слов'яни-мусульмани аж до початку 1990-х років не мали власної повноцінної державності. Відразу після Першої світової війни і падіння Австрійської імперії мусульмани-босняки опинилися у складі Королівства Сербів, хорватів і словенців під суворим пресингом великосербського націоналізму.

Прихід до влади після Другої світової війни у Белграді комуністів-інтернаціоналістів на чолі з Йосипом Броз Тіто надав боснійцям формальну державність у рамках союзної Югославії, але при цьому під прапором боротьби з націоналізмом було фактично заборонене вживання самоназви «босняк» (боснієць), що вказувала на жителя Боснії, мусульманина за віросповіданням. Замість цього була вигадана якась дивна конструкція «муслімани» у значенні національності. Проте, навіть у комуністичні роки «босняцька» національно-релігійна ідея продовжувала жити, її провідниками були як неформали-дисиденти, на кшталт колишнього президента незалежної Боснії-Герцеговини Алії Ізетбеговича, так і люди, що належали до вищої номенклатури СФРЮ, наприклад, голова Союзного виконавчого віче Югославії Джемал Бієдич, який загинув при досить дивних обставинах в авіакатастрофі у 1977 році.

У нинішній незалежній Боснії-Герцеговині мусульмани становлять за різними оцінками від 58% (дані UNDP за 2002 рік) до 40% (дані ЦРУ) всього населення країни, що нараховує 4,5 млн. чоловік.

Більшість мусульман-боснійців суніти. Історично у країні відігравали велику роль суфійські тарікати. Існує також шиїтська громада і братство бекташійців, у вченні і практиці яке далеко відійшло від традиційного Ісламу. У країні сім місцевих муфтіятів. Верховний муфтій - доктор Мустафа Церич.

Майже півстоліття комуністичного панування привели до значної секуляризації мусульманського населення Боснії і Герцеговини. Близько 10% населення перед війною 1990-х років вважали себе атеїстами, агностиками або «деїстами». Більшість же мусульман обмежували релігійну практику ходінням у мечеть у великі свята, а також виконанням таких обрядів як обрізання та імянаречення немовлят, весілля і похорони. У цьому сенсі боснійські мусульмани мало чим відрізняються від європейців, що сповідують будь-які інші релігії. Вони засужили репутацію помірних, «ліберальних» мусульман, що дотримуються толерантних принципів щодо інших віросповідань.

Звичайно, Іслам для боснійців - це, у першу чергу, критерій їхньої національної ідентичності. Адже по суті справи такі народи колишньої Югославії як серби, хорвати й боснійці відрізняються між собою лише віросповіданням: відповідно православним, католицьким і мусульманським. Так драматично склалося, що в основі війни 1993-1995 р. виявився саме релігійний фактор, релігійна приналежність, як символ приналежності національної.

Сліди цієї трагедії - геноцид 8 000 мусульман у Сребрениці, руйнування мечетей Фархадіє та Арнаудіє у Баня-Луці, занесених у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - ще довго будуть відкритою раною у пам'яті мусульман Боснії і всього світу. Але саме ця війна водночас і викликала значний сплеск інтересу до Ісламу у країні, у першу чергу, серед молоді. І сьогодні помітна тенденція до поглиблення цього інтересу.

За матеріалами islamRF.ru

Посилання на тему:

Міжнародний суд виніс рішення про геноцид у місті Сребреніца

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.