Чимало науковців намагалися відповісти на питання про те, коли в Криму з’явилися перші мусульмани. Ідеться не про окремих вірних, що, безперечно, могли бувати в Криму вже в ранньому середньовіччі, а про дещо більші мусульманські громади, з ісламським судочинством, мечетями, культурними традиціями. Відома легенда розповідає, що це сталося ще за часів сподвижників пророка Мухаммада (мир йому і благословення), а документальні свідчення припадають аж на першу половину XIII століття, коли, як уважають, у Криму збудовано першу мечеть. Це сталося в Кафі (нині Феодосія), що її 1221 року захопили сельджуки. Уже в другій половині того ж століття, близько 1288 року, побудовано мечеть у Солхаті (нині Старий Крим) — за наказом мамлюцького султана Єгипту Загіра ад-Діна Бейбарса, що, припускають, сам походив із Криму. Але про «масову"ісламізацію, тобто період, коли Іслам став офіційною релігією, може йтися лише після інтронізації хана Золотої Орди Мухаммада-Узбека (1313/1314 рік). Як відомо з оповіді арабського мандрівника Ібн Батути, що відвідав Крим у травні 1334 року, тут уже були шаріатські судді (за мазгабами Абу Ханіфи та аш-Шафії), соборні мечеті, існувало чимало «монастирів» суфійських шейхів, діяли медресе, тобто функціонувала розгалужена релігійна інфраструктура.
Утім, про попереднє, XIII століття, нам відомо не так багато. У 1220-х роках, як доводять чимало кримськотатарських дослідників, у Криму створено тюркомовну поема «Кисса і-Юсуф», автор — місцевий, Махмуд Киримли. Першим твором власне релігійного характеру (де було викладено ісламську доктрину) стала відома «Каландар-наме» Абу Бакра Каландара, написана перською мовою у 1320-х роках. Сам Абу Бакр Каландар, утім, походив не з Криму, а з Анатолії; єдиний примірник праці знайдено 1966 року в Намангані (Узбекистан), але серйозно досліджувати його почали зовсім недавно, завдяки факсимільному виданню (Казань, 2015). Доступні й часткові переклади, друковані в журналі «Золотоордынское обозрение».
У тому ж таки XIV столітті жили ще два автори: Дія ад-Дін аль-Киримі (пом. 1379) і Рукн ад-Дін аль-Киримі (пом. 1382). Перший походив із Казвіну (нині Іран), мешкав у Криму, згодом переїхав до Єгипту; відомий принаймні один збережений твір цього автора, а саме конспект праці богослова й правника Аль-Байдаві «Метод осягнення науки про основи права», доступний для вивчення у бібліотеці Аль-Халідія в ізраїльській частині Єрусалиму. Другий автор, Рукн ад-Дін аль-Киримі, походив уже з Криму й начебто був свого часу тут суддею; так само, переїхавши до Єгипту, лишив по собі кілька праць, серед них збереглося тлумачення сури «Юсуф» (єдиний відомий примірник — у бібліотеці ім. короля Абд аль-Азіза в Медині, Саудівська Аравія).
Збережено, втім, іще один дуже цікавий рукопис, що, враховуючи точне датування й задокументоване відношення автора до Криму, має право претендувати на перший арабомовний релігійний текст, переписаний вихідцем із півострова. Ідеться про рукопис із Національної бібліотеки Ізраїлю (Єрусалим) із шифром Ms. Yah. Ar. 103, що являє собою примірник відомої збірки хадисів Джаміу с-Сахіх Мусліма аль-Кушайрі, найбільш значущого, разом зі збіркою Аль-Бухарі, тексту Сунни. Відомі тисячі рукописів цієї праці, вона десятки разів виходила друком і в перекладах, але цей примірник цікавий тим, що він переписаний автором із Криму. Останній аркуш рукопису має такий напис: «Завершено книгу… рукою найслабшого й найнужденнішого раба Всевишнього Аллага Мухаммада бін Алі бін Абд ар-Рахмана, аль-Джанді за народженням, Аль-Киримі за походженням, четвертого дня… благословенного місяця шаабана поблизу Омейядської мечеті в Дамаску, в Андалусійській обителі, у році сімсот одинадцятому». Отже, зазначено чітку дату — 4 шаабана 711 року за гіджрою, тобто 15 грудня 1311 року за григоріанським календарем. Навіть ці декілька рядків дозволяють відстежити й життєвий шлях автора.
Отже, цей Мухаммад бін Алі бін Абд ар-Рахман походив із міста Джанд (Дженд). Це місто згадують багато арабських географів (наприклад, стаття про нього міститься у Муджам аль-Булдан Якута аль-Хамавві, написаному в 1220-х роках) і воно було розташоване на теренах сучасного Казахстану, а саме в південній його частині. Свого часу це був центр кипчацького об’єднання, і навіть Аральське море, за назвою цього міста, називалося «Море Дженду». За свідченням історика Рашід ад-Діна, у квітні 1220 року Дженд захопили монголи, спустошили й пограбували; місто, втім, швидко відродилося вже як торговельний, а не політичний центр. Існували тут свої давні наукові й релігійні традиції: звідси, наприклад, походив філолог і поет Якуб бін Шірін аль-Джанді (XII ст.), а також суфій Муїд ад-Дін аль-Джанді (пом. 1292), учень і коментатор праць самого Ібн Арабі.
Імовірно, саме навала Чінгіз-хана змусила багатьох учених залишити Дженд, і якимось чином Мухаммад бін Алі бін Абд ар-Рахман опинився в Криму. Чітка вказівка Аль-Киримі манша-ан («Аль-Киримі за походженням») доводить, що автор сформувався як зріла людина й учений саме там, у Криму. Показово, що, вже живучи в Дамаску, Мухаммад бін Алі бін Абд ар-Рахман не додав до свого імені топонімічного прізвища Ад-Дімашкі («Дамаскський»), отже, вважав Крим за свою батьківщину, за якою його й упізнавали б інші вчені. На межі XIII–XIV ст. Крим став прихистком для вчених зі Середньої Азії, Персії та з інших регіонів; сюди тікали й від військових дій, і від епідемій чуми, і з інших міркувань, завдяки чому зароджувалися наукові зв’язки. Уже в другій половині XIII ст. в Криму була можливість отримати і якусь ісламську освіту, і це ще перед тим, як тут з’явилися відомі медресе. На жаль, ні про вчителів, ні про інші подробиці життя в Криму Мухаммада бін Алі бін Абд ар-Рахмана невідомого нічого, але те, що прожив він тут дуже тривалий час, сумніву не викликає.
З якихось причин Мухаммад бін Алі бін Абд ар-Рахман переїхав до Дамаска, можливо, з метою подальшого навчання. Згадана ним «Андалусійська обитель» неподалік від відомої дамаскської мечеті Омейядів була побудована близько 1242 року Абу Абдаллою Мухаммадом аль-Андалусі, але до наших днів, на жаль, не збереглася. Ця суфійська установа, що виконувала функції і медресе, і молільні, і місця проживання для учених, славилася своїми шейхами. Тут, за свідченням історика Ібн Касіра, викладав шафіїтський знавець хадисів Амін ад-Дін аль-Аштарі аль-Халаббі (пом. 1282), якого високо цінував сам Мухі д-Дін ан-Нававі, автор «Садів праведних». Там само мешкав іракський суфій Муаммар ібн аль-Фахір аль-Васиті (пом. 1299), а вже в наступному, XIV столітті, як повідомляє Ібн Каді Шугба, в «Андалусійській обителі» провів останні роки життя «шейх граматиків Дамаску» Шігаб ад-Дін аль-Утабі (пом. 1375), учень відомого тлумача Корану Абу Хаяна аль-Андалусі. Можна припустити, що сучасник цих учених, Мухаммад бін Алі бін Абд ар-Рахман аль-Киримі, також не був простим переписувачем книг; скоріше за все, він навчався у когось із шейхів обителі, можливо, у того ж таки Амін ад-Діна аль-Халаббі.
Переписування цілої книги Сунни було відповідальною справою, тож займатися цим, вочевидь, могла лише людина, що мала спеціальну підготовку в галузі хадисознавства. На жаль, відомі біографічні джерела Мухаммада бін Алі бін Абд ар-Рахман аль-Киримі не згадують, хоча вчених із топонімічним прізвищем Аль‑Киримі в Дамаску було чимало і в наступному, IX столітті гідждри (XV р. х.), як повідомляє відомий історик тих часів Шамс ад-Дін ас-Сахавві. Хтось із них міг бути й нащадком Мухаммада бін Алі бін Абд ар-Рахмана.
Де рукопис перебував протягом цих кількох століть, сказати важко, але напис на одному з полів свідчить, що в 1007 році (1599 р. х.) цю книгу в присутності якогось «зібрання» (маджліс) читав дехто Нур ад-Дін; так само можна віднайти нерозбірливу османську печатку, де простежується лише рік — 111(?), тобто час між 1698 і 1708 роками. Імовірно, зберігався він у Дамаску, а пізніше опинився в руках відомого лінгвіста й колекціонера Абрагама Єгуди (1877–1951), що залишив по собі величезну колекцію арабських рукописів. Частина цієї колекції сьогодні зберігається в Національній бібліотеці Ізраїля, іще частина — в бібліотеці Прінстонського університету (США).
Значення рукопису, написаного Мухаммадом бін Алі бін Абд ар-Рахманом аль-Киримі, переоцінити важко. Це перший відомий арабомовний текст, переписаний автором, що мав безпосередній стосунок до Криму. Попри те, що це лише копія іншої праці, вік документу дозволяє переглянути усталені погляди на іслам у Криму, підтверджуючи значний рівень розвитку науки ще перед ісламізацією Золотої Орди, а саме в другій половині XIIII ст. Сподіваємось, нові знахідки дозволять ще глибше зазирнути в цей цікавий час.
