На VII Міжнародній молодіжній літній школі ісламознавства «Іслам і соціальний розвиток: історія та сучасність», що діяла в Ісламському культурному центрі м. Києва з 1 до 5 липня, було представлено багато ґрунтовних досліджень, дотичних до заявленої теми. Доповідь львівської вченої Богдани Сипко «Програмні документи мусульман Франції й історичний контекст їхнього прийняття» не залишилася без подальшого обговорення учасниками, що свідчить про цікавість до теми проникнення, закріплення та сучасного стану ісламу на європейських теренах.
У дослідженні проаналізовано основні програмні документи французьких мусульман — Хартію ісламу у Франції 1994 року, Принципи та юридичні основи, що визначають відносини між цивільною владою й ісламом у Франції 2000 року, Громадянську конвенцію мусульман Франції для спільного життя 2014 року, Хартію французького імама 2017 року, Хартію цінностей і принципів мусульман Франції 2017 року. Основний акцент зроблено на історичні умови, в яких ухвалювалися ці акти, а також проблемні моменти їх реалізації.
Як нагадала Богдана Сипко, мусульманська спільнота Франції почала формуватися ще задовго до появи П’ятої республіки. Перші іммігранти з мусульманських країн (насамперед колоній у Північній Африці) з’явилися на французьких промислових об’єктах у період Третьої республіки. Масовою трудова імміграція чоловіків-мусульман стала у міжвоєнний період, коли у промислових зонах сформувалися райони їх компактного проживання. Принципово новим явищем у 1950-ті роки став початок імміграції жінок і дітей з мусульманських країн на підставі об’єднання сімей, що означало поступове перетворення тимчасових мігрантів на ісламську спільноту Франції. Основними «відправними пунктами» мусульман залишалися країни Магрибу, Тропічної Африки та Туреччина. Після травневих подій 1968 року почастішали випадки прийняття ісламу корінними французами, які намагалися віднайти в Корані втрачені Заходом духовні цінності. Саме трудові та політичні іммігранти з мусульманських країн, їхні нащадки, а також навернені в іслам французи сформували мусульманську спільноту П’ятої республіки.
Перетворення мусульман у Франції на мусульманську спільноту Франції призвело до інституціоналізації ісламу у країні. Формування представницької організації було тривалим процесом, який розпочався 1990 року й закінчився 2003-го появою Французької ради ісламу (Conseil Français du culte Musulman — СFCM).
Паралельно з роботою над створенням організації, яка змогла б координувати діяльність найбільших ісламських федерацій Франції та представляти інтереси мусульман перед світською владою, у середовищі ісламської умми виникли ініціативи підготувати документ, який би обґрунтовував роль мусульман у житті Республіки та був ухвалений для всіх мусульман країни.
До появи в 1990 році Ради осмислення ісламу «представником» інтересів мусульман була Національна федерація Великої паризької мечеті. Саме цей символічний для французьких мусульман центр у квітні 1985 року з метою консолідації «французького ісламу» ініціював Ісламський конгрес у Ліллі, а в грудні 1986-го ‒ Ісламське зібрання у Ліоні та Конференцію ісламської спільноти в Рубексі. Однак ці зустрічі не мали «документальних наслідків».
Рада осмислення ісламу у Франції реалізувала безліч корисних для мусульман ініціатив, зокрема узгодила зі світською владою порядок виділення мусульманських дільниць на кладовищах і сертифікацію халяльної їжі. Але після того, як один із членів Ради Теджіні Хаддам у січні 1992 року був номінований на високу посаду в Алжирі та відмовився вийти з її складу, для цієї представницької організації мусульман розпочався кризовий період.
У 1993 році Шарль Пасква, новий міністр внутрішніх справ (саме ці посадові особи від 1905 року відповідали за відносини з релігійними спільнотами), замість занепалої Ради осмислення ісламу у Франції ініціював Консультативну раду мусульман Франції, чільні позиції у якій посіла Велика паризька мечеть. Обраний у 1992 році ректором Паризької мечеті Даліль Бубакер, француз алжирського походження, син Сі Хамзи Бубакера, який у 1957‒1982 роках обіймав цю посаду, розумів необхідність підготовки та ухвалення Хартії ісламу у Франції.
Документ, який складається із преамбули та 37 статей, у 1994 році був ухвалений Консультативною радою мусульман Франції, а в 1995-му затверджений Шарлем Пасквою. Однак найвпливовіші ісламські федерації країни — Національна федерація мусульман (Fédération Nationale des Musulmans de France — FNMF) та Об’єднання ісламських організацій (Union des Organisations Islamiques de France — UOIF) — відмовилися ухвалити Хартію, пояснюючи свою позицію тим, що привілейованим співрозмовником влади й ініціатором проекту був Даліль Бубакер.
У преамбулі аналізованого документу вказано, що він покликаний уточнити чотири основні питання: по-перше, історичну легітимність мусульманської присутності на французькій території, по-друге, принципи, довкола яких французькі мусульмани повинні об’єднатися, по-третє, організацію культу, і, по-четверте, ставлення до французького суспільства та держави. Також наголошено на тому, що «Хартія звертається до всіх французьких мусульман, незалежно від їхнього походження, національності чи правової школи».
Цінність етно-релігійного розмаїття підкреслена у статтях 2‒4. Зокрема, у статті 4 читаємо: «Соціальне співжиття та національна єдність Франції не базуються на етнічній чи релігійній приналежності, а на бажанні жити разом і поділяти принципи Декларації прав людини та громадянина, а також республіканські принципи. Мусульмани, які живуть у Франції, французи вони чи іноземці, живуть там за вибором і свідомі того, що участь у національній спільноті їм дає права, але й накладає обов’язки».
Статті 9‒13 наголошують на мирному характері ісламу. Зокрема, 9 стаття наголошує на принципі поміркованості, стаття 11 засуджує расизм, ксенофобію та всі види дискримінацій, а стаття 13 підкреслює цінність людського життя. Багато уваги в документі приділено питанням відправлення культу. Зокрема, пункти 14‒23 регламентують діяльність мечетей, формулюють вимоги до французьких імамів і муфтіїв. Мечеті мали виконувати релігійну, культурну, освітню та соціальну (допомога нужденним) функції, але при цьому залишатися політично нейтральними. Аби допомогти одновірцям краще інтегруватися у французьке суспільство, імам мав добре знати французькі закони й усталені норми поведінки.
Статті 24‒26 обґрунтовують необхідність існування представницької організації для захисту потреб мусульман. Ці функції Хартія, закономірно, покладала на Консультативну раду мусульман Франції. Завершальна частина документу присвячена участі мусульман у громадсько-політичному житті. Так, статті 27‒28 наголошують на вагомій ролі мусульман у французькій історії, зокрема під час двох світових конфліктів, пункти 30‒32 висловлюють підтримку принципам відокремлення Церкви та Держави, а статті 34‒36 закликають до поглиблення міжрелігійного діалогу.
Таким чином, доля Хартії ісламу у Франції є яскравим прикладом того, як хорошу та виважену ініціативу, яка була на часі, відкинули через особисті амбіції лідерів ісламських федерацій. Даліля Бубакера у середовищі FNMF і UOIF сприймали не як представника Консультативної ради мусульман Франції, а керівника конкуруючої Національної федерації Великої паризької мечеті.
Відсутність підтримки основних ісламських федерацій послабила позиції Консультативної ради мусульман Франції. Відтак, новий міністр внутрішніх справ Франції Жан-П’єр Шевенман вирішив переглянути формат представницької структури і 1999 року для консультації запросив як очільників основних мусульманських федерацій, так і представників незалежних мечетей і «кваліфікованих осіб». Плодом переговорів став документ, оригінальна назва якого звучала, як «Декларація намірів щодо прав та обов’язків вірних ісламського культу у Франції». Але, з огляду на численні дискусії та критику напередодні підписання, назву було замінено нейтральнішою — Принципи та юридичні основи, що визначають відносини між цивільною владою й ісламом у Франції. На вимогу UOIF з документа було вилучено пункт про право на зміну віросповідання.
28 січня 2000 року запрошені мусульманські представники зібралися у святковому залі Міністерства внутрішніх справ. Ця дата вважається днем створення Консультації мусульман Франції. На відкритті пленарного засідання Консультації Шевенман наголосив, що не існує основоположного конфлікту між традиціями ісламу та легальною організацією культів у Франції.
На засіданні міністерства було визначено критерії допуску до консультацій зі створення Французької ради ісламу та ухвалено «Принципи та правові основи, що визначають відносини між цивільною владою й ісламом у Франції». Таким чином, до дискусій допускалися особи, які визнавали статті 10 та 11 Декларації прав людини і громадянина (тобто свободу слова та думки), статтю 1 Конституції П’ятої республіки (світськість держави) та Закон від 9 грудня 1905 року про відокремлення церкви від держави. Наголошувалося, що «мусульмани користуються у Франції такими ж правами і підлягають таким же обов’язкам, що й вірні інших релігій».
Документ складається з преамбули та восьми частин. Перша частина присвячена регламентації створення мусульманами релігійних, культурних, соціальних, освітніх і спортивних асоціацій, у другій йдеться про правила виділення приміщень для культових потреб мусульман й окремо наголошено, що мечеті мають бути політично нейтральними. Третій розділ визначає вимоги щодо релігійних лідерів, зокрема підкреслено, що «бажано, аби серед них переважали французькі громадяни й особи з відповідним займаній посаді культурним і релігійним рівнем». Реальним здобутком мусульман були розділ 4, який гарантував право на ісламських духівників у лікарнях, армії та в’язницях, частина 5, яка передбачала можливість створення приватних навчальних закладів, і розділ 8, у якому вказано, що мусульмани, зайняті на державних підприємствах, звільняються від роботи у наступні ісламські свята: Аїд ель Сегір, Аїд-аль-Кебір та Мулуд. Цим документом Ж.-П. Шевенман добився гарантії дотримання мусульманською спільнотою Франції республіканських принципів і закладав підвалини для майбутньої представницької структури. Аналізований документ став більш дієвим, ніж Хартія мусульманської релігії Франції, бо опирався на ширшу соціальну базу мусульман.
Інституціоналізація ісламу у Франції завершилася утворенням у 2003 році Французької ради ісламу. Але з огляду на те, що в середовищі CFCM продовжувалося суперництво між Національною федерацією Великої паризької мечеті, FNMF і UOIF, до ухвалення нового програмного документа повернулися в 2014 році. 4 червня CFCM оприлюднила Громадянську конвенцію мусульман Франції для спільного життя, яка складається з преамбули та двох розділів — Мусульмани у французькому суспільстві та Французька рада ісламу й очікування мусульман Франції. Мотиви ухвалення цього документа викладено у преамбулі: «Аби показати свою відповідальність у всіх сферах суспільного життя, мусульманська спільнота підтверджує свою ідентичність, культуру та релігію. Вона прагне уточнити своє місце, роль і внесок у суспільне життя […] Відкидаючи комунітаризм, французькі мусульмани докладають усіх зусиль для справедливої, лояльної та солідарної інтеграції у суспільство».
Цікаве розуміння девізу Республіки подане у першій статті: свобода віросповідання для всіх громадян, рівність між усіма, незалежно від походження та віросповідання, братерство між різними складовими національної спільноти. Друга стаття підкреслює, що французькі мусульмани є, насамперед, громадянами, які згодом утверджують або ж ні релігійну приналежність. У восьмій статті задекларована необхідність оновлення ісламської думки, яке полягає у контекстуалізації відповідно до часу та простору. Декілька статей присвячені засудженню усіх видів дискримінації й екстремізму. Важливу роль у контексті захисту спільноти від радикалізації мають відігравати імами, підготовка яких повинна здійснюватися у двох площинах — релігійній (мають забезпечити ісламські федерації, які формують Французьку раду ісламу) та профанній (через профільні світські інституції).
Показово, що, ілюструючи заслуги мусульман перед Францією, автори Конвенції навели не лише звичні приклади двох світових конфліктів, а й згадали про Кримську війну 1853‒1856 рр., Мексиканську авантюру 1862‒1867 рр. і Франко-прусську війну 1870‒1871 рр. Але незважаючи на постійне наголошення на повазі до республіканських цінностей, соціолог Анн-Льор Цвіллінг звертає увагу на «невідповідність» — у першому параграфі преамбули використано словосполучення «мусульманська спільнота Франції», а в наступному — засуджено комунітаризм (ідеал комунітаризму можна окреслити, як асоціативну самодостатню та самоорганізовану мікроспільноту общинного типу, яку не підтримує та не контролює держава. Комунітаристи порушують питання про можливість і необхідність комунітарної солідарності як добровільного колективізму).
В умовах терористичної загрози, з якою зіткнулася Франція у 2015 році, новий президент Французької ради ісламу Аннуар Кбібеш був змушений здійснювати рішучі заходи. Через одинадцять днів після паризьких терактів, у листопаді 2015 року, Кбібеш оголосив про намір запровадити сертифікацію імамів з метою сприяння толерантному ісламу. З цією метою планували створити спеціальну «релігійну раду», яка мала перевіряти кожного імама перед працевлаштуванням.
Відтак 8 травня 2016 року з’явилася теологічна рада, основним завданням якої стало формулювання контраргументів екстремістському дискурсу. Рада, до складу якої увійшло 22 особи (не підтримали лише салафіти), збиралася двічі на рік і видавала «рішення». 2 липня 2016 року з огляду на привабливість Ісламської держави Іраку і Леванту для певної категорії французьких мусульман, Французька рада ісламу запропонувала морально, духовно та психологічно підтримувати новонавернених як до, так і після їхнього переходу в іслам з метою запобігти радикалізації.
Логічним продовженням політики підтримки толерантного ісламу стала підготовка проекту Хартії французького імама, яка мала засвідчити «відданість французьких імамів поміркованому ісламу та республіканському пакту». Після того, як мечеті підписували Хартію, вона ставала визначальним документом для прийому імама на роботу. До 9 березня 2017 року Французька рада ісламу ухвалювала поправки, запропоновані ісламськими федераціями. Врешті, 29 березня 2017 року Хартію французького імама оприлюднили.
Статті 2‒4 декларували повагу до вірян різних релігій, а також необхідність поглиблення міжрелігійного діалогу. З метою координації дій імамів пропонували створити ради на рівні міст і департаментів. З огляду на те, що п’ятнична проповідь є засобом навчання та духовного розвитку,більше аніж 1 млн вірних, які регулярно відвідують французькі мечеті, необхідні спільні зусилля, аби її зміст відповідав викликам, які постають перед французькими мусульманами. Підкреслено, що релігійне виховання, яке надається у мечетях, школах та інститутах, має забезпечити «фільтри знань», які захистять від екстремістської пропаганди та радикального дискурсу. А стаття 10 наголошує, що зважаючи на сучасні виклики, імами повинні знати не лише основи ісламської теології, а й принципи та цінності Республіки, а також вміти використовувати з дидактичною метою інтернет і соціальні мережі. Наприкінці документа наведений заклик молитися за Францію та французький народ.
Незважаючи на те, що Національна федерація Великої паризької мечеті, Об’єднання ісламських організацій Франції, Координаційний комітет турецьких мусульман Франції і низка менших організацій брали активну участь у роботі над Хартією французького імама, вони засудили її появу, як «оприлюднення робочих документів, ще не ухвалених». У випадку з Великою паризькою мечеттю вирішальну роль відіграла особиста неприязнь Даліля Бубакера, який у 2003‒2008 і 2012‒2015 роках очолював Французьку раду ісламу до її нового президента Аннуара Кбібеша. Але якщо Бубакер обмежився критикою, то Об’єднання ісламських організацій Франції 15 квітня 2017 року оголосило про перейменування федерації на «Мусульмани Франції» і в той же день оприлюднило Хартію цінностей і принципів. У цьому документі є навіть положення про вільний вибір віросповідання (а в 2000 році цей пункт був неприйнятним для Об’єднання ісламських організацій Франції). Статті 17‒19 присвячені ролі осіб ісламського віросповідання у громадському житті. Зокрема, підкреслено, що мусульмани є інтегральною частиною французького суспільства, з яким вони пов’язані громадянським пактом і республіканським девізом. Мусульмани пов’язують свою долю з Францією, країною походження або ж прийомною, яку вони повинні любити та якій служити. На відміну від усіх попередньо проаналізованих документів, у Хартії цінностей і принципів є положення про зближення та координацію зусиль з мусульманами Європи, що пояснюється тим, що UOIF є членом Об’єднання ісламських організацій Європи.
Отже, на початках ініціативи з підготовки програмних документів французьких мусульман хронологічно співпадали з інституціоналізацією французького ісламу. Саме ректору Великої паризької мечеті належить ідея створення Хартії ісламу у Франції, яку він і реалізував у 1994‒1995 роках. Схвалював Даліль Бубакер і Принципи та юридичні основи, що визначають відносини між цивільною владою й ісламом у Франції 2000 року, і Громадянську конвенцію мусульман Франції для спільного життя 2014 року. Тому прикрою видається гостра критика Хартії французького імама 2017 року, у підготовці якої він також брав участь. Чому так сталося? Особисті амбіції як ректора взяли верх над загально-мусульманськими інтересами, що ще яскравіше проявилося у його рішенні вийти з Французької ради ісламу у січні 2018-го: «Дивно, що релігійна мусульманська інституція, найзнаковіша для Франції, плід Закону держави для висловлення вдячності Нації тисячам солдатів-мусульман, загиблих за Францію під час Першої світової війни […] , так маргіналізована та піддається остракізму. Беручи до уваги цю несправедливу та непояснювану реальність, Велика паризька мечеть вирішує вийти з усіх інституцій Французької ради ісламу та не брати участі в жодних ініціативах світської влади щодо організації ісламу у Франції» . (У 1920‒1926 роках Велику паризьку мечеть спорудили як символ вдячності мусульманам, полеглим за Францію).
На жаль, історію ухвалення програмних документів мусульман Франції можна резюмувати одним реченням: гарні ініціативи, коректні тексти та брак порозуміння між мусульманськими лідерами для їх реалізації.
