Номан Челебіджихан — уроки минулого для поколінь майбутнього

23 лютого — трагічна дата в історії кримськотатарського народу. Саме в цей день в 1918 році більшовики після нелюдських катувань та знущань розстріляли Номана Челебіджихана — кримськотатарського політика, духовного лідера та громадського діяча. Як зазначила історик Гульнара Абдуллаєва, ім’я Челебіджихана, який за короткий час існування Кримської Демократичної Республіки в якості її Президента здійснив значний внесок в розвиток кримськотатарської державності, мало відоме сучасникам. Це пояснюється традиційним замовчуванням не лише постатей провідників національно-визвольних рухів, а й самого факту боротьби народів за самовизначення під час панування радянської влади.

Тому нагадаємо — хто ж такий Челебіджихан, через що тридцятитрирічного вченого, богослова озвірілі більшовики піддали нелюдським мукам та знищили — і навіть після смерті не дали упокоїтись його праху в землі, викинувши понівечені останки в море?

Номан Челебіджихан — син імама мечеті села Бюк-Сонак, розташованого поблизу Джанкоя тодішньої Таврійської губернії. Отримав освіту в сільській школі, потім вчився в медресе Акчора та Зинджирли медресе, в 1908 році вступив на юридичний факультет Стамбульського університету, пізніше вчився медицині в Петербурзі. Повернувся до Криму та поповнив лави активних учасників національного руху. Лютнева революція 1917 року в Криму була сприйнята як шлях до національного відродження, і в березні на перших зборах мусульман Криму було створено Тимчасовий мусульманський (кримськотатарський) виконавчий комітет, а Номан Челебіджихан стає комісаром духовного правління та першим демократично обраним муфтієм Криму. До речі, Тимчасовий Уряд Петрограду визнав Мусульманський комітет вищим органом кримських татар.

Челебіджихан впроваджує багато демократичних реформ — визнається рівність чоловіків і жінок, засновуються двомовні газети, народна освіта, докладає зусиль для створення кримськотатарських військових підрозділів. Влада Таврійської губернії вороже поставилася саме до останнього і, звинувативши Челебіджихана у зв’язках з ворожою Росії Османською імперією, заарештували, проте через широкий суспільний резонанс через два дні звільнили. Челебіджихан продовжує підтримувати Тимчасовий уряд та наголошує на необхідності єдності революційної демократії. Тим часом Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським обіцяє всіляку підтримку національному самовизначенню кримськотатарського народу і на з’їзді в Києві ухвалюється резолюція: «Крим належить кримцям».

Вже в жовтні створюється Курултай та декларується територіальна автономія Криму… Але 25 жовтня стався більшовистський переворот, Тимчасовий уряд скинуто. Тим часом Центральна Рада проголошує створення УНР та встановлює свою владу в Україні, підтримує створення в Криму обласної автономії, крім того, українська губернська рада всіляко підтримує відновлення прав кримськотатарського народу.

В листопаді -грудні 10 тисяч татар на Першому Курултаї біло створено національний уряд — Директорію, ухвалено Конституцію — «Крімськотатарські основні закони», також було вирішено скликати Всеураїнські установчі збори та створення демократичної республіки в умовах півострова. Челібіджихан стає Президентом. Засуджується війна Совнаркому на чолі з Леніним проти соціалістичної Центральної Ради, використання в ній анархо-більшовицьких загонів севастопольських матросів. Проте, виникає розбрат в середині Курултая — ліве крило схилялося до компромісів з більшовиками, також була група, що заперечувала конструювання суто кримськотатарського органу влади — в той час, як Челебіджихан відкрито говорив про передачу всієї повноти влади в руки Курултаю.

Втім, на початку 1918 року Муфтій задля припинення кровопролиття сам пропонує компроміс з більшовиками — Курултай це не підтримує і вирішує створювати крайову владу без більшовиків. Челебіджихан подає у відставку. Втім, більшовики продовжують вважати саме Челебіджихана своїм ворогом номер один в Криму і, взявши верх 14 січня 1918 року, вони розпускають Курултай та заарештовують політичного та духовного лідера кримськотатарського народу.

23 лютого вночі команда матросів із заздалегідь складеним розстрільним списком вивели Челебіджихана разом з адміралом Львовим, капітаном 1 рангу Карказом, колишнім городовим Синицею до Карантинної балки, де спочатку знущалися та піддавали тортурам, а потім розстріляли.

«Вже з мертвих продовжували знущатися — били прикладами та камінням по головах, кололи багнетами… Не побоялися ще й пограбувати вже мертвих — знімали одяг, взуття, обручки», — про це згадував свідок тих подій.

Загибель Номана Челебіджихана стала трагедією для кримських татар. Радянська влада намагалася викреслити з пам’яті народу і взагалі з історії ім’я цього визначного політика, науковця та духовного діяча.

В Києво-Могилянській академії за ініціативи Меджлісу кримськотатарського народу, НаУКМА та за підтримки Уповноваженого Президента України у справах кримськотатарського народу відбулася подіумна дискусія «Номан Челебіджихан — уроки минулого для поколінь майбутнього». Невипадково обрано дату заходу, яка співпала з днем 97 роковин трагичної загибелі кримськотатарського політичного і суспільного діяча, Муфтія мусульман Криму, Польщі, Білорусі і Литви, якого більшовики після звірячих тортур розстріляли.

Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, заявив, що попри намагання як радянської влади, так і проросійськи орієнтованої влади в Криму маргиналізувати суспільство — це не вдалося:

«Кримськотатарський народ почав викристалізовуватися, як нація, саме це може захистити від загроз — і в тому числі від загроз сучасності».

За словами шейха Саїда Ісмагілова, Муфтія Духовного управління мусульман України «Умма», відродження історичної правди щодо кримськотатарського народу та його лідерів — це не просто данина справедливості, а й запорука не повторення в майбутньому трагедій, подібних трагедії кримських татар.

«Крим — одна й та ж сама територія, яку одна й та ж сама країна хоче поработити, вдаючись до одних і тих же самих методів — і викривлення історії та замовчування — один з них».

Тим часом, як було зазначено під час обговорення, трагічні для народів Криму події 1917–18 років мають продовження в наш час і в дечому вражають чи не повним віддзеркаленням алгоритму дій, до яких вдавалася тодішня більшовицька влада і вдаються сьогодні її ідейні нащадки в РФ. «Як і тоді, сьогодні пропагується ненависть і зверхнє ставлення до кримських татар, як і тоді, хвиля насилля та терору поглинає міста Криму», — зауважила Гульнара Абдулла.

Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що в історії українського і кримськотатарського народу багато спільного: «Обидва народи пройшли через спроби знищення за радянських часів. Події 1917–18 років і 2014 року вимагають від нас спільного протистояння агресору і окупанту. Повернення Криму — надважливе завдання, яке має виконуватися разом з поверненням історичної правди, поширенням відомостей про дійсні події і постаті — в тому числі й Челебіджихана, „десовєтізацією“ мислення та ментальності, бо насаджувані десятиріччями радянські міфи — це ті „кнопочки“, за допомогою яких ворог маніпулює свідомістю і налаштовує народи одне проти одного».

Учасники дискусії погодилися з тим, що лише внесення коректив в підручники — то важлива складова відродження історичної справедливості, але розрахована на ефект в майбутньому. Існує проблема сприйняття історії дорослим населенням, свідомість якого зазомбована ще радянськими міфами. Тож існує нагальна потреба в просвітницькій, роз’яснювальній роботі, широкому обговоренні в суспільстві, відтворенні історичних подій в художньо-публіцистичних творах — в тому числі і в кінострічках та телефільмах.

З цього приводу професор НаУКМА Володимир Моренець сказав, що Україна дійсно програє і в інформпросторі, і в вихованні. «За майже чверть століття не створено підручників з історії, які б давали не викривлене ще радянською пропагандою уявлення про минуле, не проводились масштабні етнографічні дослідження, не видавались книжки з міфології та народної усної творчості», — сказав науковець і додав: «Чомусь ми старалися не дуже ображати агресивного сусіда, якому, бач, дошкуляло, що українці говорять українською, татари — кримськотатарською — розумієте, росіянин як такий відпочатку не зносить іншонаціональності, іншокультурності. Навіть найкращі з них хворі на ідею „руського миру“. Пам’ятаєте — „російський демократ закінчується там, де починається українське питання“. Я додам — і українське — і будь-яке ще. Тому, — зазначив Моренець, — ми терміново маємо надолужити втрачені позиції. Має бути підтримка мас-медіа, митців кіно- та телемистецтва, створення художніх і публіцистичних творів».

Втім, під час обговорення учасники говорили й про те, що жоден кінофільм чи книга не переламає свідомість громадян, поки не зміниться свідомість тих, кому довірено керувати державою. Зокрема, в середовищі народних обранців не лише існують розбіжності і в оцінці історичних подій, і в місці власної країни на геополітичній мапі, і у розумінні надважливості збереження і відродження поліетнічної, мультикультурної української спільноти як єдиного цілого — але й, власне, існують і різні погляди на подальшу можливість існування України, як незалежної самостійної держави. Те, що люди, яким український народ делегував право говорити від свого імені, ухвалювати рішення та створювати закони — не поважають ані цей народ, ані державу й відкрито говорять про її розділ, не тільки формує суспільний песимізм, не тільки принижує патріотичні почуття, але й в зародку придушує прагнення до участі кожного громадянина у відстоюванні інтересів держави та відбудові її цілісності та недоторканності.

Тож, як зауважила одна з учасниць зустрічі — журналістка Укрінформу, існує небезпека, що через відсутність хай не найліпшої, але єдиної позиції у очільників держави та парламентарів, історія може повторитися: подібно тому, як в Курултаї в 1918 році ліві, праворадикали та центр, не дійшовши єдиної думки, згубили і себе, і ідею державності Криму.

Так і сьогодні — в парламентських чварах і бійках, кулуарних інтригах і змаганнях з популістських заяв можуть потонути і їхні смішні політичні кар’єри, і долі народу, який їм довірився. І поодинокі яскраві постаті справжніх патріотів, тих, кому дійсно болить все, що відбувається з Україною, хто прийшов до ВР не заради лобіювання власних бізнесових інтересів — а заради майбутнього країни, не можуть протистояти роками напрацьованому модусу вівенді мастодонтів вітчизняного бізнес-політикуму. І тоді під великим знаком питання і подальша доля держави з усіма її народами, і доля її лідерів — і формальних, і моральних. Як це сталося з Номаном Челебіджеханом — людиною багатьох чеснот, вченим, богословом, письменником та поетом, автором гімну, слова якого «Я поклявся, я дав слово віддати своє життя заради істини, я поклявся понести світло в країну темряви…» — на жаль, темрява скористалась розбіжностями в середовищі інтелігентних шляхетних носіїв світла, що не змогли домовитись, в якій руці тримати свічу — та хижо (і як здавалося, назавжди) поглинула кращого з найкращих синів кримськотатарського народу.

Проте, як не замовчувалася історія, пам’ять про Челебіджихана живе — але й сьогодні нащадки тієї кривавої п’яної матросні, ідеологічні нащадки «отця» — а точніше, ката народів Йосипа Джугашвілі намагаються придушити живу душу народу, його пам’ять. Цього року присвячений Челебіджіхану загальнокримський мітинг, запланований Меджлісом на 22 лютого у дворі ханського палацу Бахчисараю, кримська окупаційна «влада» проводити заборонила.

Нагадаємо також, що 23 лютого вважається і початком анексії Криму: саме в цей день 2014 року на мітингу у Севастополі було проголошено, що влада переходить до «виконавчого комітету», а в Симферополі почали формуватися проросійські «народні дружини».

Присутні на заході висловлювали припущення, що цей збіг міг бути невипадковим: політтехнологи та соціальні психологи, що служать Кремлю, обравши саме цю дату для проведення антидержавних проросійських акцій — в такий спосіб не просто зробити перший крок до загарбання півострова, а й ще раз намагалися принизити кримськотатарський народ. Та й зробити подарунок господарю Кремля до свята, яке перекочувало з радянських часів.

Крім того, під час спілкування лунали думки, що дійсно — сценарій, за яким ворог розхитує єдність патріотичних сил, не містить нічого нового. Інформаційні атаки, компрометація лідерів, формування в суспільній свідомості комплексу меншовартості, провокації — і все це на тлі розв’язаної неприхованої військової агресії та підтримки терористичних організацій та незаконних бандформувань може дати поштовх розколу громадської думки — від радикалізації до пасивного зрадництва національних інтересів заради спокійного животіння під окупантом.

За словами професора НаУКМА Володимира Моренця, точно відомо, що робитимуть вороги:

«Вони оббріхуватимуть нашу історію, вони точно сіятимуть рознь, вони підкуповуватимуть нестійких, вони стикатимуть лобами представників різних національностей та народностей, вони сіятимуть, роздмухуватимуть ворожнечу та ксенофобію», — сказав він і додав: «Я вважаю, що Україна дуже завинила, не визначивши долю Криму при здобутті незалежності…»