Продовжуємо знайомити читачів з доповідями учасників VII Міжнародної молодіжної літньої школи ісламознавства «Іслам і соціальний розвиток: історія та сучасність», що працювала в Ісламському культурному центрі м. Києва з 1 до 5 липня.
Олександра Олійник, доктор філософії в галузі міжнародних відносин, доцент Міжрегіональної академії управління персоналом (м. Київ), виступила з доповіддю, присвяченою ролі слов’ян-мусульман — помаків — у мусульманській спільноті Болгарії.
Балкани є одним із небагатьох регіонів у світі, де національність людини та її релігійна приналежність часто визначають одна одну. Ми звикли вважати, що всі серби обов’язково православні, хорвати — католики, боснійці — мусульмани. І навпаки: якщо людина говорить, що вона католик, значить, вона або хорват, або словенець, але вже ніяк не серб, чорногорець чи болгарин. Але в будь-якому правилі трапляються й винятки. В цій історії виняток — народ, про який досі ведуть палкі суперечки етнологи, адже не зрозуміло навіть, чи можна його вважати єдиним, чи групою дрібних субетносів. Цей народ дивний і тим, що рідною мовою вважає болгарську (а поза Болгарією — іншу південнослов’янську мову, що використовується в конкретному регіоні), і при цьому сповідує іслам. Цей народ — помаки.
Помаки — етнос, відомий в Болгарії як болгари-мусульмани. Вони досить широко поширені на Балканському півострові й живуть не тільки на території Болгарії, а й за її межами — в Греції, Македонії, Албанії та на півдні Сербії — в Косово.
Цікаво, що, залежно від країни, змінюється і самосвідомість помаків: ті, що живуть в Болгарії, вважають себе етнічними болгарами, ті, що живуть в Македонії — македонцями і т. д. В наші дні лише невеликі групи помаків, які проживають в Греції і Туреччині, самі себе називають помаками.
Згідно з результатами останнього перепису населення в Болгарії, жоден громадянин країни не визначив свою етнічну приналежність як «помак». В 2001 році більшість болгаромовних мусульман (131,5 тис.), що проживають в Болгарії, назвали себе болгарами, інші визначили свою етнічну приналежність, як турецьку. Відзначимо, що в 2011 році результати дослідження професора Євгенії Іванової показали зовсім інші результати: тільки 26% болгарських помаків вважали себе болгарами, 5% — турками, а інші 69% визначали себе представниками різних етнічних груп, причому половина з них вважала себе помаками.
Хто ж такі помаки? Якщо говорити про болгарських представників, то, за найбільш поширеною теорією, вони є нащадками болгар-християн, які прийняли іслам під час османської експансії на Балканському півострові. Характерним є те, що помаки не є єдиною спільнотою, більш того, навіть сама назва «помаки» носить загальний характер, визначаючи таким чином чи не всі малі етноси Балкан, що розмовляють мовою титульної нації своєї країни і сповідують іслам. У різних країнах помаки називають самі себе різними назвами — ахряни, аповці, бабечани, гаджели, жупани, торбеші тощо.
Помаки не мають не тільки національної, а й мовної спільності. Незважаючи на те, що рідною мовою для них є болгарська, вони використовують різні локальні діалекти, які залежать від країни і регіону проживання. Болгарські помаки також використовують різні діалекти в різних регіонах країни, але останнім часом йде активне об’єднання цих діалектів зі стандартною болгарською мовою.
Існує проблема й самовизначення всередині самої спільноти помаків. Так, деякі з них вважають себе турками, що забули свою рідну мову. Інші — нащадками аварів чи печенігів, що прийшли на ці землі в VI, X, XI століттях і залишили по собі тюркські гени ще до османів. Треті ж визнають себе нащадками давніх балканських племен, що були навернені до ісламу арабськими місіонерами в IX столітті. Болгари-християни вважають їх болгарами, що прийняли іслам.
Щодо назви «помаки» в Болгарії є дві основні теорії. Перша стверджує, що назва походить від слова «помагач», тобто помічник османів. Інша навпаки, вказує на слово «помачен», тобто такий, що зазнав страждань або тортур, тобто став жертвою ісламізаційної політики Османської імперії та обрав життя як мусульманин, аніж смерть як мученик.
Вперше питання про походження помаків у 1762 році порушив Паїсій Хилендарський в «Історії слов’яно-болгарської». Вважається, що ісламізація помаків почалася за султана Баязида в 70-х рр. XIV століття. Болгарська історіографія традиційно висуває тезу про насильницький її характер. Наприклад, один із найвідоміших болгарських істориків Микола Тодоров вказує на дві її хвилі — за султанів Селіма II в XVI столітті й Мехмеда IV в кінці XVII. Однак ця концепція не витримує серйозної наукової критики, адже основним джерелом Тодорова була якась болгарська хроніка XVIII століття, яку він сам навіть не зміг процитувати у своєму дослідженні. Ще одним джерелом, на якому базується ця концепція, є хроніка болгарського священика Драганова, написана, за словами Тодорова, «невдовзі після згадуваних подій». У той же час вчений визнає, що оригінал хроніки був загублений і доступна вона тільки у вигляді компіляції Стефана Захар`єва. Однак нині доведено, що це підробка, на чому зійшлися практично всі основні європейські фахівці з історії Османської імперії та Болгарії.
Втім, болгарські вчені, особливо в період правління комуністів, були настільки сповнені прагнення довести свою «точку зору», що не зупинялися перед відвертими фальсифікаціями. Так, наприклад, в 1980-х Історичний музей міста Смолян організував археологічну експедицію з метою знайти в помакських селах могили християн, які нібито вважали за краще смерть, ніж навернення до ісламу. Коли вони не були знайдені, керівник експедиції наказав покласти хрести в мусульманські могили в «доказ» того, що «спочатку вони були християнськими».
Будучи мусульманами, помаки служили надійною опорою турецькому пануванню на Балканах. Вони надавали султанам прекрасних солдатів і навіть обдарованих пашів, брали участь у придушенні грецького повстання 1821 року, підтримували Туреччину під час останнього болгарського повстання і російсько-турецької війни 1877–1878 рр. Помаки навіть не підпорядковувалися деякий час рішенням Берлінського конгресу, що приєднав частину території їх проживання до Східної Румелії, і виявили вірність Туреччині під час греко-турецької війни 1897 року.
У 1878 році, коли Болгарія здобула незалежність, помаки не хотіли визнавати болгарську владу і боролися за автономію для своєї етнічної спільноти, яка де-факто й жила протягом кількох наступних років у двадцяти громадах в Родопських горах. Так звана Республіка Тамраш існувала до 1886 року.
У 1913 році після відходу з помакських територій болгарських і турецьких армій (під час Балканських воєн) було створено Гюмюрджинську республіку, яка проіснувала, втім, лише кілька місяців. Однак за цей час ті помаки, які були насильно навернені до християнства болгарськими військами, знову повернулися до своєї істинної віри.
Після Першої світової війни, в 1918 році, восьмеро помакських депутатів болгарського парламенту змушені були звернутися до лідерів Греції і Франції з проханням захистити етнічну і релігійну меншість від насильницької християнізації.
Взагалі, якщо на питання про те, чи були ісламізовані помаки примусово, сучасна наука схильна давати негативну відповідь, то спроби насильницької християнізації зафіксовані чітко і беззаперечно. Всього таких «кампаній» було чотири — в 1912, 1938 — 1944, 1962 — 1964, 1971 — 1972 роках, і всі вони проводилися болгарським урядом. Найбільш грубою і кричущою була остання спроба «інтегрувати» помаків. На допомогу покликали армію, військову поліцію, спецслужби, територіальні формування. І все це з досить нешкідливою, на перший погляд, метою — змінити турецькі імена помаків на болгарські.
Болгарська влада неодноразово намагалася християнізувати помаків як самостійно, так і за допомогою приватних осіб, місіонерів, місцевої влади тощо. Основною метою таких спроб було прагнення асимілювати помаків з болгарами-християнами. Саме хрещення носило примусовий характер.
Перше масове хрещення було проведено в 1881 році єпископом з Ловеч Натанаілом Охридським. Відібрані їм місіонери хрестили помаків на території підвідомчої Натанаілу єпархії. Уряд країни надавав фінансову допомогу єпископу і місіонерам.
Друга хвиля масового насильницького хрещення помаків припала на розпал Балканської війни — 1912 і 1913 роки. До тих помаків, які не бажали примусово перейти в іншу віру, ставилися дуже жорстоко — палили їх будинки, вбивали мирне населення. Найбільш відомі погроми в селах Тригради, Цринча, Жижево, Тимриш та інших.
У 1917 році помаків в Болгарії захлеснула нова хвиля насильства і репресій, правда, цього разу не пов’язана з примусовим хрещенням. Найбільшими осередками репресій були Гюмюрджіна, Гоце Делчев і меншою мірою — низка інших населених пунктів. Помаків відправляли на примусові роботи, позбавляли майна, а тих, хто відкрито обурювався подібним порядком, вбивали. Під час Першої світової війни і якийсь час після її закінчення помак, що жили на півдні Болгарії, переселялися в північні області Греції, щоб уникнути чергових репресій.
В 1942—1945 роках озброєні загони помаків боролися за незалежність Болгарії в Родопських горах. А вже під час Другої світової війни, в 1942 році, вони зазнали чергового масового хрещення проти їхньої волі. Організатором цієї «акції» став громадський рух «Батьківщина», який складався в основному з представників болгарської інтелігенції. Як і за часів попередніх двох хрещень, помаків не тільки позбавляли своєї віри, а й давали їм християнські імена. Мусульманські імена, дані за народження, опинилися під забороною. Так тривало до 9 вересня 1944 року, коли «Батьківщина» була визнана фашистською організацією, її діяльність опинилася в Болгарії під забороною і тисячі помаків отримали назад і свою віру, і свої мусульманські імена.
Спроби так чи інакше асимілювати помаків з християнським населенням мали місце і пізніше, в 1950—1980 роки. Наприклад, в 1970-х вони знову примусово змінювали імена на християнські. Безліч болгар-мусульман, обурені цим, емігрували до Туреччини. Однак ці спроби не дали такого результату, на який розраховувала політична верхівка країни.
Але, незважаючи ні на що, помаки не зламалися. Досі невідомо, скільки їх було вбито і закатовано за відмову міняти мусульманські імена на християнські. Крім того, кілька сотень людей було відправлено в сумнозвісну в’язницю на Беленському острові на Дунаї.
Болгари-мусульмани не є єдиним співтовариством і не мають спільної самосвідомості. Частина з них, що проживають у Центральних Родопах, не відрізняються глибокою релігійністю і мають християнські імена як наслідок насильницької асиміляції 1970-х років.
У 1989 році разом з падінням соціалістичного уряду впало і те, що задумали «сучасні інквізитори». Практично все населення зі зміненими іменами поміняло їх на старі.
Болгаромовні мусульмани, що проживають на Центральних Балканах, діляться на дві групи — перша називає себе болгарами за національністю і мусульманами за віросповіданням, друга ж частина називає себе просто помаки. Ті ж болгари-мусульмани, які проживають в горах Пірин і Південно-Західних Родопах, є переконаними мусульманами. Вони зберегли імена, костюми і звичаї турецького та арабського походження. Деякі з них навіть називають себе турками, незважаючи на те, що їх рідною мовою є болгарська.
Болгарська політика мала на меті культурну і соціо-структурну інтеграцію меншини, а також прагнула відділити помаків від турецьких сусідів і зменшити таким чином турецький вплив.
Зараз помаки є одним з трьох мусульманських народів Болгарії, два інші — мусульмани-роми і турки. В останні роки помітна тенденція до зростання впливу саме слов’янської спільності серед болгарської мусульманської умми. Проте більшість помаків зараз мають болгарську самосвідомість.
На сьогодні, за різними даними, в Болгарії налічується від 150 до 200 тис. помаків. Ставлення суспільства до них не є однозначним і перебуває під впливом певних стереотипів. Так, наприклад, існує думка, що емісари Саудівської Аравії поширюють ідеї радикального ісламу.
Помаки роблять спроби захистити свою ідентичність, але не мають політичного представництва в Національній асамблеї в Болгарії. Вони вважають себе не іноземцями, а такими ж болгарами, які бажають зберегти свою культуру, віру і цінності.
