«Агатангел Кримський — перше в Україні наукове осмислення Ісламу» — таку назву мав один із розділів представленої на VI Міжнародній ісламознавчій школі доповіді «Мусульманські мотиви в українській літературі», яку підготувала старший науковий працівник Львівського музею Івана Франка Соломія Вівчар.
Як стверджує дослідниця, сходознавча спадщина Агатангела Кримського до цього часу належним чином не опрацьована:
— Пересічний читач найкраще знає його літературні переклади з перської та арабської мов і, можливо, чув про декілька монографій з орієнталістики. Насправді науковий сходознавчий доробок Агатангела Кримського, який можна порівняти з величезною галактикою (такий самий великий і малодосліджений), складається з чотирьох великих груп — тюркології, іраністики, арабістики, історії Ісламу, — наголошує Соломія Вівчар.
На підтвердження своєї думки доповідачка наводить слова одного з учнів науковця — академіка Крачковського, який зазначив, що для «популяризації науки він зробив більше, ніж усі попередні і сучасні йому арабісти.
— Агатангел Кримський є одним із фундаторів української Академії наук (покинувши блискучу кар’єру у Москві у 1918 році на заклик свого друга Вернадського, повернувся до Києва, де жертовно працював аж до трагічного дня арешту і заслання в сталінську в’язницю). У її структурі створив низку сходознавчих інститутів: «Кабінет арабо-іранської філології», «Тюркологічна комісія», «Жидівська (пізніше — єврейська) історично-археографічна комісія». У цих установах провадилася активна науково-дослідницька робота, однак, на жаль, вони, як і їх засновник, стали жертвами сталінського режиму…
Агатангел Кримський займався також і вивченням історії літератури кримськотатарського народу. Його праці про кримських татар довгий час були заборонені і побачили світ лише недавно, після здобуття Україною незалежності — було видано «Вибрані сходознавчі праці» в 5 томах.
Перші ісламознавчі розвідки науковця були надруковані на сторінках «Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона», що виходив у Москві у 1890–1907 роках. За цей період він написав для «Словника» понад 100 статей.
У 1895 році Агатангел Кримський опублікував розвідку «Нарис розвитку суфізму до кінця ІІІ ст. гіджри» (Москва, 1895). Це системна наукова праця про перші три століття суфійства з посиланнями на арабські, перські та європейські джерела.
Наступною великою ісламознавчою працею Агатангела Кримського є «Мусульманство і його будучність» (1898). Це одна з ранніх праць академіка, написана ним під час перебування у Лівані. У ній він висловлює думку про те, що Іслам як релігія має великий потенціал для розповсюдження, особливо в країнах африканського континенту, а заходи християнських місіонерів, які протистоять цьому, «бувають негідні і зовсім безрезультатні».
У 1901 році побачила світ монографія у двох частинах «Іслам», у якій досліджено зародження і найстаріший період історії Ісламу. У 1904 році з’явилася монографія «Історія мусульманства», присвячена мусульманській вірі і Богопочитанню, а також ісламському праву. Усе це автор супроводжує точними бібліографічними посиланнями на праці тодішніх європейських (німецьких і французьких) і арабських дослідників.
Крім ісламознавчих праць, у науковому доробку Агатангела Кримського, зокрема в його дослідженнях з арабістики, також знайдемо багато ісламознавчих акцентів. Це помітно вже з назви праці «Історія арабів і арабської літератури, світської і духовної (Корану, фикгу, сунни та ін.)" (1911).
У своїх пізніх монографіях «Історія нової арабської літератури» (1940) і «Нізамі і його сучасники» (1941) він також говорить про впливи Ісламу на історію і літературу східних народів.
Як зазначила доповідачка, названі нею в доповіді праці Агатангела Кримського є лише маленькою краплею його величезної наукової спадщини (сходознавчої, славістичної та україністичної), яку дотепер належним чином не проаналізовано і не опрацьовано.
Нагадаємо, VI Міжнародна ісламознавча школа «Іслам в сучасному світі: історичний, культурний, інтелектуальний простір» тривала з 30 червня до 5 липня 2017 року в Одесі на базі Ісламського культурного центру «Аль-Масар».
