Аталик − другий батько кримського принца

Аталык — второй отец крымского принца
Аталик зобов’язаний був вчити свого вихованця мистецтву красномовства і міркування на зборах. Хлопчика вчили їздити верхи, джигітувати, володіти кинджалом
Аталык — второй отец крымского принца
Аталик для свого вихованця був незаперечним авторитетом. Аталики виступали посланцями на різних дипломатичних переговорах
Аталык — второй отец крымского принца
Аталык — второй отец крымского принца
21.10.2015
Оцініть статтю: 
(543 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Аталицтво − це форма встановлення штучного споріднення, а аталик − прийомний батько, якому довіряли виховання сина із знатного і шляхетського роду. Після досягнення повноліття вихованець у супроводі названого батька повертався додому.

Аталик отримував багаті дари, і відтепер між обома родинами встановлювалися родинні зв’язки, що вважалися міцніше кровних. Ця форма встановлення штучного споріднення здавна існувала в тюркському світі і серед народів Північного Кавказу, а також у скіфів, стародавніх кельтів і навіть арабів.

Про інститут аталицтва в Кримському ханстві розповідає у відеосюжеті кримськотатарського телеканалу ATR історик і письменник Гульнара Абдулаєва.

Аталицтво відігравало важливу роль в Кримському ханстві, де особливу увагу приділяли вихованню принців правлячої династії Гіраїв − потенційних спадкоємців трону. За традицією Аталиками-наставниками були черкеські князі, які відвозили ханських нащадків у Кабарду. Вважалося, що в середовищі цього народу, що був фактичним васалом Кримської держави, прищеплювалися найкращі якості духовної спорідненості і побратимства. Адже вивчення мови, культури, етикету і звичаїв сусідів нерідко було стримуючим фактором при можливих конфліктах між Кримом і Кабардою. Але як тільки вихованець досягав повноліття, він урочисто повертався у рідну сім’ю. Церемонія супроводжувалася обміном подарунків між вихователем і батьками.

Стосунки принца з родиною наставника не тільки прирівнювалися до кровних, але фактично виявлялися сильнішими їх. Втім, нерідко аталик ставав ближче принцу, ніж рідний батько. Відомий наставник батька першого кримського хана Хаджи Гірая, Гіясад-Діна. Згідно зі звичаєм, хан-намісник Кримського улус-юрта Таш-Тимур доручив виховання свого сина главі одного з кримських племен − Девлету-Гельді.

Через політичні інтриги та боротьбу за батьківський трон Гіяс-ад-Дін разом із сім’єю покинув кримський юрт. Він знайшов підтримку у литовського князя і влаштувався в замку Тракай. Через деякий час Девлет-Гельді прибув до Литви до двору свого вихованця, але спочатку здійснив Хадж до Мекки. Його повернення співпало з народженням одного з синів Гіяс-ад-Діна. На честь паломництва аталика хлопчика нарекли Хаджі. Саме він і став засновником Кримської держави.

Існує переказ, що після того, як Хаджі остаточно закріпився на ханському престолі, він запитав аталика свого батька, доброчесного суфі Девлета-Гельді, чи немає у нього особистих побажань, які б він, хан, міг виконати. Старець, очевидно, чекаючи подібного питання, довго не думав. Він попросив долучити назву його нечисленного народу до імені хана. Хаджі дав згоду. Плем’я, що здавна жило в передгірській частині Криму, поблизу Кирк-Єра, розчинилося в кримських татарах, а його ім’я увійшло в історію як династичне прізвище ханського роду.

Аталиками вісьмох синів першого кримського хана Хаджи Гірая були голови місцевих ремісничих корпорацій. Іншими словами, в їх обов’язки входило навчання принца того ремесла, яким майстер володів досконало, будь то ювелірне мистецтво, збройове або ковальське. У ханської сім’ї спадкоємець, що мав певну професію, користувався пошаною і повагою.

Дуже скоро інститут аталицства розширив географію. Вже за часів Менглі Гірая встановилися міцні зв’язки з Північним Кавказом, переважно з черкесами з роду Бесленей. Разом з деякими іншими знатними кабардинськими та адизькими родами вони прийняли васалітет Кримського ханства, і відтепер виховання принців з династії Гіраїв увійшло в їх обов’язки.

У Кабарді вважалося престижним бути наставниками султанів з династії Гіраїв. Представники адигів − кабардинці, жанеєвці, бжедуги, хатукаєвці та теміргоєвці − прагнули виховати власного кандидата на ханський трон.

Відомості про це є у багатьох авторів XVII–XIX століть. Османський письменник Хюсейн Хезарфенн у книзі «Виклад суті законів османської династії» зазначив: «Коли у ханів народяться діти, то вони беруть їх до себе на виховання і, щоб виявляти свою покірність, виховують їх до зрілого віку, так що деякі ханичі живуть там до тих пір, поки у них почне рости борода. На прогодування їм призначають села. Якщо у хана, калги і нуреддіна народився син, то з великим зобов’язанням його виховують. Вихователя називають аталик. Досягнувши зрілості, ханич шанує свого аталика, як батька рідного. Якщо вихований таким чином ханич досягне влади, то він прикладе всі старання для того, щоб свого аталика та емельдеша (молочного брата) на знак вдячності збагатити».

Господар Молдавського князівства Дмитро Кантемір зазначав: «Їх [Кабарда] країна є школою для татар, з яких кожен чоловік, який не навчався військовій справі або хорошим манерам, вважається „тентеком“, тобто нікчемною людиною. Сини кримських ханів в той момент, коли вони побачили світ, відсилаються до черкесів на виховання і навчання».

Тут варто зазначити, що хлопчиків віддавали на виховання тільки після семи років. До цього часу вони жили зі своїми матерями. Однак про народження чергового нащадка династії Гіраїв повідомлялося заздалегідь, і аталики самі приїжджали в Крим, де часом кілька років чекали свого вихованця. Сучасник Кантемира, якийсь турецька анонім, зазначав: «Ханських дітей чоловічої статі відправляють на Кавказ, звідки вони повертаються в рідну домівку вже хлопцями».

У 40–60 роках XVII століття, згідно з твердженнями мандрівника Евлія Челебі, кожне черкеське плем’я мало у себе по чингісиду, сподіваючись усадити на кримський трон свого ставленика: «Коли він [від нас] піде, − заявляли теміргоєвці, − це, можливо, стане запорукою дружби, він стане ханом, і нам від цього буде користь».

Система аталицтва з часом перетворилася на своєрідний політичний інститут, в успішному і тривалому функціонуванні якого була зацікавлена і кримська, і черкеська еліта. Як повідомляє Аллен, «Гіраї часто одружувалися на черкеських жінках з княжих прізвищ, і згідно з системою аталицтва їхні сини виховувалися серед черкесів. А династичне наслідування в Криму, як правило, супроводжувалося конфліктами між буйними братами, яких підтримували ті черкеські клани, де вони виховувалися». Перебування Гіраїв в Черкесії завжди мало велику частку ризику: зовні хануко (тобто «син хана») користувався повагою, але при цьому не мав абсолютно ніякої влади. Захистити від зовнішніх нападів його міг тільки клан наставника.

Закінчивши виховання молодого принца, аталик мав подарувати йому коня, одягнути, озброїти і привести додому у супроводі великої свити з членів сім’ї, родичів і близьких вихователя. Аталик навчав свого вихованця всім тонкощам дипломатії, мистецтву красномовства і міркування, а також посвячував в усі справи народу, серед якого він довгий час жив. Віддаючи дитину аталику, батько, як правило, влаштовував бенкет для численних родичів і сановників. У сім’ї наставника тільки після року перебування юного принца влаштовували свято і обдаровували свого опікуна подарунками, а з 12–13 років починали знайомити його з усіма родичами аталика. Приблизно з цього ж віку хлопчика починали вчити верховій їзді, стрільбі і боротьбі, вмінню переносити спеку і втому, холод і голод.

У XVII столітті невелика частина черкесів осіла в Криму. Можливо, ханська адміністрація визначила їм місце проживання в кримськотатарському селі поблизу Бахчисарая, що згодом отримало назву Черкез-Кермен. За однією з версій, сюди приїжджали черкеси з сім’ями і жили тут до тих пір, поки ханському сину не виповнювалось сім років. Кримські хани намагалися обирати вихователями синів людину, що мала гарну репутацію, знала народні звичаї, етикет і військову справу. Тому батько іноді ще до народження дитини визначав кандидатуру в аталики і повідомляв приблизний час, коли той зможе забрати підопічного і відвезти на виховання в Черкесію. За іншою версією, в цьому селі осіли ті черкеси, які пішли за своїми вихованцями, покликаними на батьківщину.

Деякі дослідники припускають, що названі батьки кримських ханів справляли значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Гіраїв, однак формально черкеського лобі не існувало. Все виглядало як результат взаємної підтримки, і нерідко ногайські мурзи відкрито висловлювали Гіраям невдоволення.

Інститут аталицтва сформував у західноадизькому суспільстві цілий клас султанів, утворений нащадками кримських царевичів, які не побажали з різних причин повернутися в Бахчисарай.

Джерела: ATR, Іслам і сім'я

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.