Галліполійська зірка

18 березня 1915 року об’єднаний флот країн Антанти атакував укріплені позиції Османської імперії в протоці Дарданелли. Так почався Галліполійський бій (турецька назва Битва при Чанаккале), який без перерви тривав аж до січня 1916 року.

У битві брали участь солдати з Великобританії, Франції, Австралії, Нової Зеландії та Індії (на той момент колонія Великобританії). Битва закінчилася катастрофою для військ Антанти, які, зазнавши великих втрат, були змушені залишити негостинний турецький берег.

На честь цієї битви османський султан Мехмед Решад V заснував військову медаль. Нею нагороджувалися не лише турецькі воїни, а й солдати країн-союзників Османської імперії в Першій світовій війні. Серед тих, що отримали цю медаль, був і офіцер Українських січових стрільців (УСС), сотник Осип Букшований.

Букшований народився в 1890 році у небагатій гуцульській сім’ї. Однак завдяки наполегливості і працелюбності юнак зумів здобути хорошу освіту, закінчивши гімназію в Коломиї, а потім Львівську політехніку. З початком Першої світової війни, в серпні 1914 року, він добровольцем вступив до легіону Українських січових стрільців.

29 травня 1915 року, в бою біля села Лісовичі (Болехівщина), Осип Букшований був поранений і потрапив у російський полон. Його відправили в табір для військовополонених в Ташкент. Залікувавши рани, Букшований разом зі своїм товаришем, хорунжим Володимиром Свідерським, втекли. Удвох вони дісталися кордону з Персією (Іран). Пізніше перебування на Близькому Сході двох січових стрільців обросло безліччю легенд. В одній з них йдеться про те, що українські офіцери організували в горах Персії загін курдських повстанців, які героїчно билися з англійцями і з російськими за свободу пригніченого мусульманського народу.

Насправді українські офіцери зуміли дістатися Іраку, де в цей час османська армія під командуванням німецького генерала Колмара фон дер Гольца вела тяжкі бої з британськими військами. Втікачі, що мали бойовий досвід, були зараховані до складу Османської армії. В Іраку їм довелося взяти участь в серії кровопролитних битв.

Британські війська в Іраку прагнули захопити Багдад і витіснити турків з багатої нафтою провінції. Але під час наступу вони занадто захопилися переслідуванням противника і були розбиті. Згодом англійці зайняли оборонні позиції в районі міста Ель-Кут. Колмар фон дер Гольц зумів оточити більшу частину британської армії, над якою нависла загроза повного знищення.

На допомогу обложеним військам була спішно зібрана нова армія, якою командував генерал Ейлмер. Його війська змогли прорватися на декількох напрямках, але потім були зупинені турками. Початковий успіх обернувся для англійців черговим розгромом, війська Ейлмера так і не змогли вийти до Ель-Кута, який капітулював 29 квітня 1916 року. 13 тис. солдатів і офіцерів армії його величності потрапили в полон.

У боях в Іраку українські офіцери брали участь у всіх головних битвах. За виявлену хоробрість вони були нагороджені німецьким орденом «Залізний хрест» другого ступеня і турецькою військовою медаллю «Галліполійська зірка». Восени 1916 року Букшований і Свідерський, разом з частинами 15-го корпусу османської армії, який був перекинутий на допомогу австрійцям в Галичину, виїхали на батьківщину.

Володимир Свідерський поїхав вчитися до Відня. Згодом він став відомим лікарем. Осип Букшований повернувся у свій підрозділ, на початку 1918 року звільняв українські землі від більшовиків. У листопаді 1918 року став одним із творців Української галицької армії (УГА), командував 1-ою бригадою Українських січових стрільців, брав участь у боях за Львів і в Чортківській наступальній операції (червень 1919). Після поразки УГА в боях з денікінцями перейшов на службу до Червоної армії. Але вже через кілька тижнів був заарештований і відправлений до концтабору Кожухів, під Москвою, де перебував разом з сотнями інших колишніх солдатів та офіцерів української армії.

У липні 1920 року більшовики звільнили Букшованого, сподіваючись використати у війні проти Польщі. Його відправили на спеціальні «дипломатичні» курси, на яких готували агентуру для закидання в країни Заходу. Протягом декількох років він виконував різні завдання НК-ОДПУ в Празі та Берліні. Але агенту з такою біографією не дуже довіряли в Москві.

У 1926 році Букшованого заарештувала польська поліція під час спроби незаконного переходу кордону. На суді адвокатом виступав Степан Шухевич, його колишній товариш по службі в УГА. На свободу «радянський шпигун» вийшов тільки в 1928 році. Він став одним з лідерів Комуністичної партії Західної України, співпрацюючи в пресі лівого спрямування. У 1932 році поляки знову заарештували Букшованого за «шпигунство на користь СРСР», але випустили під заставу в 4000 злотих.

У 1933 році він нелегально перейшов радянсько-польський кордон. Був затриманий співробітниками НКВС. Суд засудив його до 10 років тюремного ув’язнення за участь в Українській військовій організації (УВО), яку очолював полковник Є. Коновалець.

Осип Букшований був розстріляний в листопаді 1937 року в тюрмі на Соловецьких островах у річницю «великої жовтневої соціалістичної революції».

На думку історика П. Марчука, Букшований був направлений на службу в Червону армію і в НК полковником Коновальцем для створення агентурної мережі УВО-ОУН на землях Східної України. Колишній офіцер січових стрільців до кінця залишався вірним своєму народові, ідеї створення незалежної української держави.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»