«Ісламський соціалізм» і його вплив на політичну еліту Криму в 1917–1923 рр.

Повалення царизму в результаті Лютневої революції в Росії (1917 р.) відкрило широкі перспективи для самовизначення кримськотатарського народу. Вперше після анексії Криму Російською імперією в 1783 році корінний народ півострова отримав можливість самостійно визначати свою долю.

В умовах демократизації суспільства з’явилося безліч політичних партій та організацій. Величезний вплив на населення Криму справили мітинги, що почалися у містах, в яких активну роль почали відігравати солдати та офіцери військових гарнізонів. Навесні 1917 року у військових частинах почалися масові заворушення солдатів і матросів, які втомилися від війни, що не закінчувалася вже третій рік.

«… Прийшли перші газети з Петрограда і Москви. З’явилося багато нових газет соціалістичного спрямування, які закликали до повалення державного ладу і недисциплінованості в армії і на флоті. В одну мить настрій команд змінився. Почалися мітинги», — згадував очевидець подій у Криму.

На маси почали впливати партії есерів і більшовиків. У липні 1917 року членом більшовицької партії став Ізмаїл Фірдевс, кримський татарин, родом із Сімферополя. Він народився 2 грудня 1888 року, з відзнакою закінчив Татарську вчительську семінарію, був членом підпільних революційних гуртків, після Лютневої революції зацікавився ідеями Леніна.

Влітку 1917 року в Криму створили Об’єднану татарську соціалістичну партію, в програмному документі якої йшлося: «Татарський народ вимагає для себе національно-культурну автономію як необхідний фактор вільного розвитку національної самосвідомості». Ідеї ​​національного, соціального і релігійного звільнення отримували все більшу популярність.

Жовтнева революція в Петрограді не знайшла широкого відгуку в Криму. Вибори до Установчих зборів більшовики з тріском програли. Більшість голосів були віддані есерам, друге місце за підсумками голосування отримали представники мусульманського населення Криму. Але більшовицька партія розігнала Установчі збори, анулювавши результати виборів.

Єдиною силою, яка підтримала нову радянську владу, був Чорноморський флот. У Севастополі на кораблях були підняті червоні прапори. У відповідь на це один із лідерів кримськотатарського національного руху Джафер Сейдамет створив Кримський революційний штаб, який спирався на кінні полки, сформовані з корінного населення.

У цей період Ізмаїл Фердевс брав активну участь у встановленні влади більшовиків, тим самим виступаючи за ліквідацію створеної в грудні 1917 року першої в історії тюркської національної Кримської Народної Республіки. У радянській Тавриді, створеній у Криму комуністами, Фердевс обійняв пости народного комісара з іноземних і національних справ. Після окупації Криму німецькими військами в травні 1918 року він виїхав до Москви, де познайомився з казанським татарином Мірсаідом Султан-Галієвим, творцем Мусульманського соціалістичного комітету. У 1918-му Султан-Галієв вступив у компартію, при цьому він активно розробляв теоретичні основи нової ідеологічної доктрини, що отримала назву «ісламський соціалізм», що повинен був об’єднати елементи марксизму та Ісламу. Активним прихильником ісламського соціалізму був і видатний діяч татарського революційного руху в Поволжі Мулланур Вахітов, глава Комісаріату у справах мусульман Внутрішньої Росії.
Після розгрому Врангеля в Криму було створено татарське бюро Кримського обкому Російської комуністичної партії (більшовиків). Налагодити її роботу на півострів був відправлений Султан-Галієв. Там він познайомився з групою кримськотатарських більшовиків, які стали його однодумцями. Серед них були відомі діячі революційного руху Селім Меметов, Сулейман Ідрісов, Халіл Чапчакчі, Сеіт-Джеліль Усеін-оглу Хаттат та ін.
Фактично в рамках російської компартії ісламські соціалісти на чолі з Султан-Галієвим і Фердевсом сформували окрему фракцію. За першим чекісти встановили стеження. У 1923 році він був заарештований. До кінця 20-х років більшість прихильників ідей ісламського соціалізму були репресовані. А в кінці 30-х років майже всі вони були розстріляні.

У 50-ті роки ідеологічна доктрина Султан-Галієва і Фердевса отримала новий розвиток, істотно вплинувши на політичне життя Близького Сходу, насамперед Єгипту часів Насера ​​і Лівії часів Каддафі. Ісламський соціалізм став ідеологією Партії арабського соціалістичного відродження (Баас), що була при владі у багатьох арабських країнах в останній чверті ХХ століття.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»