Ісмаілу Гаспринському — 166 років

«Наша релігія вчить, що добро можна творити у три способи:
працею, словом і милостинею, — і те, і друге, і третє
однаково бажані Богу і благородні: бідний допомагає
ближньому роботою, вчений — повчанням, багатий — милостинею».
Ісмаіл Гаспринський

160 років тому, в далекому 1851 році 8 (21) березня народилася людина, якій судилося стати не просто політиком і видавцем, а просвітителем, визнаним і шанованим всім мусульманським населенням тодішньої Російської імперії, духовним патріархом всеросійського руху тюрків за реформи.

Дивно, але людина, в кінці XIX — початку XX ст., яка закликала своїх братів-тюрків йти в ногу з часом, був вихідцем з невеликої кримськотатарської громади і звався Ісмаілом Гаспрали (Гаспринським). Людина, яка стояла біля витоків нині популярного джадидизму, народився в сім’ї небагатого кримського дворянина. Батько хотів забезпечити своєму синові гідну кар’єру і влаштував його у військову гімназію в Москві. 14-річний хлопчик потрапив у зовсім інший світ: він близько познайомився з сім’єю відомого російського публіциста «слов’янофіла» М. Н. Каткова — редактора газети «Московские новости» і журналу «Русский вестник». Він уперше зіткнувся з поняттям «політична нація», «націоналізм», «шовінізм».

1867 року на Криті відбулося повстання греків проти влади Османської імперії. Найширші кола російської громадськості висловили свою підтримку грекам. Російські газети зображували турків як варварів і нелюдів роду людського, які мало не поїдають живцем нещасних християн. Ця пропаганда викликала сильне відторгнення в душі юного Гаспринського і він, втікши з гімназії, влітку 1867 року попрямував до Одеси з наміром дістатися до Туреччини, щоб вступити в османську армію. Його затримала поліція і відправила додому. Після повернення він близько чотирьох років викладав російську мову в медресе, а потім, щоб все-таки отримати повноцінну європейську освіту, поїхав до Парижа. Основну частину часу витрачав на вивчення численних історичних праць з історії тюрків. Тут він остаточно зрозумів, що його одноплемінники в своєму розвитку залишилися далеко позаду освічених європейців, і ця відсталість здалася йому причиною всіх лих, яких зазнали не тільки кримські татари, а й інші тюркські народи Росії. Він вирішив присвятити себе справі освіти російських тюрків, щоб «підтягти» їх до загальносвітового рівня.

У 1874 році Гаспринський з Парижа через Алжир, Туніс і Єгипет приїхав до Стамбула і провів там близько двох років, знайомлячись з життям Османської імперії. Після повернення до Криму деякий час працював учителем, але вже в лютому 1879 року був обраний міським головою Бахчисарая, пробувши на цій посаді до березня 1884 року.

Гаспринський виношував ідею об’єднання всіх тюркських народів Росії за допомогою загальної літературної мови. Більш того, на його думку, потрібно було вибудовувати всю систему освіти тюркських народів — початкової, середньої та вищої — на основі цієї літературної мови. Він вважав, що необхідно змінити систему релігійної освіти, застосувавши в ній, як і в світській, нові методи. Саме ці ідеї ввели його в історію російських тюркських народів як духовного батька «джадидизму» — нового методу в навчанні, який базувався не на заучуванні складів, а на заучуванні звуків, які в різних поєднаннях давали літери алфавіту. Перед ученим постало питання, як ознайомити якомога більшу кількість своїх одноплемінників з цими думками? Відповідь незабаром була знайдена: тюркам потрібна була своя газета.

«Цілих три роки ходив я перед двома губернаторами і трьома міністрами з клопотаннями і протягом чотирьох років їздив до Петербурга, щоб домогтися дозволу на видання газети», — згадував Гаспринський про свої поневіряння. Проте в 1881 році в Сімферополі йому вдалося опублікувати свій маніфест — велику програмну статтю «Російське мусульманство. Думки, замітки, спостереження», де він сформулював принципи, якими повинні були керуватися, налагоджуючи свої взаємини, російська більшість і тюрко-мусульманська меншина в Росії. Цей нарис став своєрідним інтелектуальним маніфестом не тільки для його автора. Гаспринський з гіркотою писав про відсутність послідовної політики, яка б «надихнулася високою ідеєю поширення цивілізації російської держави щодо мусульман», що «принесло чимало гірких плодів як для нас, російських мусульман, так і для нашої батьківщини»: «Там, де можна було, ми кидали свої попелища, святині, батьківщину і йшли Бог знає куди (кримці, бессарабці, кавказці), а-де піти було нікуди і не можна було, ми йшли у свій тісний маленький світ, віддаючись йому цілком і не бажаючи знати і відати нічого, що не стосувалося близько нашого маленького світу і його вузьких інтересів (мусульмани внутрішніх губерній)».

Гаспринський намагався зрозуміти, що ж викликало такий стан справ. Багато публіцистів, продовжує він, схильні пояснювати подібні явища ворожим духом Ісламу: «Мені як мусульманину це питання близько знайоме, і тому я рішуче заявляю, що релігія тут ні при чому. Вчення, яке має догматом любов до землі, яка годує, і вірність повелителю, який охороняє, не залишає місця відчуженості, відособленості, неприязні в сенсі політичному… По всій Росії ви не знайдете мусульманина, який торгує в шинку і має дім розпусти».

Іслам для Гаспринського був засобом збереження власної ідентичності та людської самосвідомості тюркських народів. Він застерігав від спроб асиміляції мусульман, але пропонував співпрацю у справі освіти мусульманського Сходу: «Я не пожертвував би жодної краплі чорнила для цих нотаток, якби хоча б одну хвилину сумнівався в блискучому майбутньому моєї вітчизни і мусульманства, яке живе в ній. Я вірую, що рано чи пізно російське мусульманство, виховане Росією, стане на чолі розумового розвитку і цивілізації решти мусульманства. Цивілізація, народившись на крайньому сході і поступово просуваючись на захід, нині, здається, почала зворотний рух на схід, і на шляху її росіяни і російські мусульмани, мені здається, призначені бути кращими її провідниками…».

У 1883 році Гаспринський нарешті отримав дозвіл на видання газети. Під девізом «Єдність у мові, думках, діях» газета з назвою «Терджиман» видаватиметься 35 років — до лютого 1918 року! Стосовно тюркських народів Росії вона виступила як колективний організатор: під впливом статей, опублікованих в ній, в регіонах, населених мусульманами, відкривалися школи, благодійні установи, починали видаватися власні друковані видання. Головною думкою Гаспринського було виховати нове освічене покоління і з нього, спираючись на традиції, створити нову націю. Успіх газети був обумовлений ще й тим, що вчений на основі мов різних тюркських народів намагався створити літературну мову тюркі. Мінімізуючи фонетичні відмінності в різних тюркських мовах, Гаспринський створив те, що він назвав «лісан-і-уммі». Питання про спільну мову, як писав Д. Валід, «було вирішено на користь 4 тюркських говірок — волзької, киргизької, середньоазіатської (чагатайської) та османської. Вирішальне значення тут мали не теоретичні докази, а життєва практика і сувора необхідність». У своїй газеті Гаспринський намагався розгорнути серед тюрків-мусульман Росії дискусію з загальнодержавних, загальноісламських і загальнокультурних проблем.

Вчений став популярною фігурою загальноросійського масштабу і потрапив під негласний нагляд поліції. У «Довідці Департаменту поліції про поширення панісламізму в Росії», складеній в листопаді 1911 року, в розділі про Таврійську губернію повідомлялося: «З огляду на великий відсоток татарського населення і близькість до Туреччини губернія грає велику роль в справі пропаганди панісламізму в Росії. У м. Бахчисарай видається головний орган панісламізму в Росії газета „Терджиман“. Взагалі Бахчисарай є осередком поширення панісламізму на Півдні Росії» (Опубліковано в статті: Арапов Д. Ю. Ісмаіл Гаспринський, його життя і діяльність за матеріалами Департаменту поліції МВС Російської імперії // Ісмаіл Гаспринський — просвітитель народів Сходу: Матеріали Міжнародної наукової конференції. М. , 2001). Тут, однак, варто відзначити, що «пантюркізму» Гаспринський надавав винятково культурне значення, а не політичне.

Просвітитель виступив одним з ініціаторів створення всеросійської партії «Іттіфак аль-муслімін» (Об’єднання мусульман), проте застерігав своїх одноплемінників від захоплення крайніми, радикальними ідеями. Так, наприклад, в номері «Терджимана» від 2 жовтня 1906 року він писав: «Хоча у нас у власності один миловарний заводик з п’ятьма робочими, дві або три наших газети вже готові обожнювати соціалістичні проповіді Карла Маркса».

Але, звичайно, далеко не все у нього йшло гладко. Духовенство та особливо кримськотатарське дворянство (мурзаки) виступали проти його спроб реформування системи освіти, способу життя та ідеології мусульман. З іншого боку, радикальна молодь обурювалася його поміркованістю і підкресленою лояльністю імперським властям. Після революції 1905 року, коли політична діяльність російських мусульман перетекла, зокрема і в Державну Думу, «Терджиман» втратив свій вплив.

Однак Гаспринський залишався духовним патріархом всеросійського руху тюрків за реформи. Так, наприклад, видатний татарський громадський і політичний діяч, депутат Думи Садрі Максуді прямо заявляв: «Мій духівник — Ісмаіл Гаспрали».

11 вересня 1914 року Гаспринський помер. Через кілька днів в газеті «Юлдуз» Максуді написав: «Немає слів, щоб оцінити значення цієї особистості. Ісмаіл Гаспрали сам відкрив новий період в житті великого народу, пробудив втрачену надію в нації, яка століттями звикла жити в безвиході, подарував цій нації ідеали і цілі, вдихнув життя в народ, який був духовно мертвий» (Цит. за А. Гайда. Садрі Максуді Арсан. М., 1996)

Мусульмани Росії сприйняли смерть Гаспринського з болем. В його особі вони втратили свого духовного лідера, що дав друге дихання історії і духовній культурі тюрко-мусульманських народів.

Джерела:

Ana Urt
Вікіпедія
Крим. Реалії
Islam Today
Аlem-I Medenie