Виправданням більшовицького терору в період після жовтневого заколоту 1917 року була ідея класової боротьби, розроблена К. Марксом і В. Леніним. Вона передбачала фізичне знищення буржуазії, а також усіх, хто, на думку більшовиків, був «співучасником злочинів панівного класу».
Згодом Ленін, виправдовуючи терор, писав:
«Для нас моральности, взятої поза людським суспільством, не існує; це обман. Для нас моральність підпорядкована інтересам класової боротьби пролетаріату. А в чому полягає ця класова боротьба? Це — царя скинути, капіталістів скинути, знищити клас капіталістів».
У Криму «знищення класу капіталістів» було знищенням усіх, хто бодай чимось відрізнявся від «революційних робітників, солдатів і матросів». Передусім ішлося про офіцерів, інтелігенцію, торговців, чиновників, духівництво різних конфесій.
Процес «революціонізації» Криму й Чорноморського флоту, що відігравав величезну роль не тільки у військовій царині, а й в економічній, а згодом і в політичній, розпочався влітку 1917 року. У червні до Севастополя прибула делегація Балтійського флоту, що на той час уже стояв на лівоекстремістських позиціях.
У розмовах із матросами-чорноморцями пропагандисти з Балтійського флоту дорікали своїм колегам за слабкість і м’якотілість:
«Товариші чорноморці, що ви зробили для революції? Вами командує колишній командувач флоту (Колчак. — Авт.), призначений ще царем. От ми, балтійці, вбили нашого командувача — ми заслужили перед революцією».
Для посилення свого впливу на флоті до Криму відрядили досвідчену більшовицьку пропагандистку з ораторським талантом, Надію Островську, що її одразу обрали депутаткою Севастопольської Ради. Учасник подій у Криму, більшовик Ю. Гавен, так схарактеризував уплив Островської на становище в Криму:
«Робота Севастопольської більшовицької організації — головним чином агітація її бойового промовця, тов. Островської, мала величезний успіх. Симпатії більшости моряків Чорноморського військового флоту дедалі більше схилялися на бік більшовиків».
На момент жовтневого заколоту матроси Чорноморського флоту вже були цілком готові до тієї «роботи», що їм доручили більшовики. Захопити владу у Криму передбачали винятково методами насильства й масового терору. Події грудня 1917 року, коли в Севастополі почалися перші розстріли й погроми, були лише прелюдією до кривавих подій, що розгорнулися з настанням нового, 1918 року.
Найсерйознішим противником нового режиму на півострові були кримськотатарські організації та військові формування, об’єднані навколо Курултаю. Але ці сили значно поступалися більшовикам числом та озброєнням. Курултай мав під рукою лише 6 тис. багнетів, натомість більшовики лише в Севастополі мали сили, що в 7–8 разів переважали формування кримських татар. Щоб легітимізувати свою владу, Курултай ще у грудні 1917 року проголосив створення Кримської Народної Республіки. Це була перша в історії тюркська національна республіка, але проіснувала вона недовго.
Після бою поблизу Севастополя між військами Курултаю і більшовицькими загонами, перетвореними на той час на Червону гвардію, кримськотатарські частини мусили відступити перед більшими силами. Опісля розпочалася операція з захоплення цілого Кримського півострова. Головне значення мали міста на морському узбережжі: Феодосія, Євпаторія, Ялта, Керч.
Відомості про те, яку тактику застосовувала Червона гвардія, містять спогади командувача Добровольчої армії генерала Денікіна:
«До міста підходили військові судна <…>, гармати наводили на центральну частину міста. Матроси загонами сходили на берег; у більшості випадків легко долали опір невеликих частин війська, ще вірних ладу та крайовому урядові, а потім, поповнивши свої лави темними злочинними елементами з-поміж місцевих жителів, настановлювали більшовицьку владу».
Крім Курултаю, у Криму діяв коаліційний Крайовий уряд — Рада народних представників. У його складі було троє представників від Мусульманського виконавчого комітету: Амет Озенбашли, Іскандер Ахметов та Ібрагім Хаттатов. Таке незначне представництво аж ніяк не задовольняло кримських татар, що прагнули повноти влади на своїй рідній землі.
Одним із основних міст Криму була Ялта. Перед революцією — невелике й тихе курортне містечко, та після більшовицького заколоту населення Ялти різко зросло через заможних біженців з великих міст колишньої імперії. На початку січня 1918 року до Ялти прибув загін матросів, що взявся до відвертого грабунку й насильства. Це призвело до сутичок із кримськотатарськими військовими формуваннями (їх у той час називали «ескадронцями». — Авт.). За тих обставин провокатори ширили чутки, що «татари б’ють росіян».
22 січня на ялтинський рейд прибув сумнозвісний есмінець «Гаджибей», а за два дні йому на допомогу з Севастополя підійшли есмінці «Керч» і «Фідонісі» та відкрили шквальний вогонь по беззахисному місту. Загалом випущено близько 700 снарядів з гармат великого калібру. Після цього з кораблів зійшов десант, але загони кримських татар і далі відчайдушно билися на вулицях міста з озвірілими матросами.
Свідок тих боїв писав:
«На вулицях справжня війна: б’ються на багнетах, валяються трупи, тече кров. Почався розгром міста...»
Одразу після «перемоги» в Ялті влаштували розстріли «ескадронців» та офіцерів колишньої царської армії. Їх розстрілювали на ялтинському молі, а потім тіла вбитих скидали в море. Про те, як це все відбувалося, розповів очевидець злочинів більшовиків, князь В. Оболенський:
«У Ялті офіцерам прив’язували тягарі до ніг і скидали в море — декого після розстрілу, а когось живцем. Коли після приходу німців водолази стали витягати трупи з води, вони опинилися на морському дні серед мерців, що стояли на повен зріст і вже розкладалися…»
Поміж розстріляних були дві сестри милосердя з військового шпиталю. Їх убили за те, що вони надавали медичну допомогу «ескадронцям». Загалом у Ялті вбито в ті дні щонайменше 200 осіб. Тільки в такий спосіб червоним удалося встановити радянську владу в місті, але й після цього репресії не припинялися.
Згаданий вище генерал Врангель перебував у Ялті, коли місто захопили більшовики. Його заарештували разом із дружиною та під конвоєм доправили на есмінець, що стояв у порту. Там він мав показову розмову з одним з матросів:
«„Ми тільки з татарами воюємо. Ще матушка Катерина Крим до Росії приєднала, а вони тепер відокремлюються…“ — як часто згодом згадував я ці слова, такі знаменні в устах представника „свідомого“ прихильника червоного інтернаціоналу».
Родина Врангеля лише дивом уникла розстрілу, чого не можна сказати про багатьох інших, що стали безневинними жертвами червоного терору. Згодом розстріли припинилися, але ненадовго. У Москві готувалися поставити винищення «панів» на «законні рейки» — задля цього більшовицький Раднарком 21 лютого 1918 року видав спеціальний декрет «Соціалістична Вітчизна в небезпеці».
