Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму

Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Вид Феодосії в 1825 р. Серед міських будівель помітні купола мечеті Біюк-Джамі
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Лазні, збудовані в Кефе архітектором Синаном. З малюнка 1840-х рр.
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Загальний вигляд Біюк-Джамі з півночі. Креслення 19 століття
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Загальний вигляд Біюк-Джамі з півдня. Креслення 19 століття
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
Мечеть у «Малому Стамбулі» Криму
08.10.2015
Оцініть статтю: 
(254 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

У будь-якому путівнику про Феодосію можна прочитати, що в османські часи місто Кефе нерідко образно називали «Ярим-Істанбул» і «Кучук-Істанбул», тобто «Пів-Стамбула» і «Малий Стамбул». Це дійсно було так, на що були свої підстави: в 15–18 століттях Кефе був другим за величиною після Стамбула містом на всьому Чорному морі. (Варто додати, що Кефе залишався найбільшим містом Кримського півострова аж до російської епохи, коли почесне звання другого чорноморського мегаполісу у Феодосії, яка занепала, перехопили Севастополь та Одеса, які швидко розвивалися).

В османські часи Кефе і Стамбул були пов’язані надзвичайно тісно: досить згадати, що з 1475 по 1774 р. Кефе належав до володінь не Кримського ханства, а Османської імперії, і був столицею всіх турецьких володінь в південній частині півострова і на кавказькій стороні Керченської протоки. Містом керувала османська адміністрація, тут побутувала османська монета і дотримувалися османських законів (які при всій схожості все ж відрізнялися від ханських). Правильним буде твердження, що історія османського Кефе належить кримськотатарській історії настільки ж, наскільки і турецькій.

Подібність двох міст на протилежних берегах Чорного моря не вичерпувалося адміністративною структурою. Сам міський пейзаж Кефе багатьма своїми рисами нагадував стамбульський, чому сильно посприяло зведення тут османами численних будівель в типовому стамбульському стилі. І найбільш яскравим прикладом цьому могла служити головна міська мечеть Кефе: Мечеть Сулеймана, надзвичайно схожа з тими культовими будівлями, що прикрашали османську столицю на берегах Босфору.

Як вже говорилося, містом Кефе і залежною від нього територією керувала не ханська, а османська адміністрація. У Туреччині в ранній період її історії існував звичай, згідно з яким сини правлячого султана призначалися намісниками різних османських провінцій, щоб осягати на практиці мистецтво управляти державою. (Згодом цей звичай був скасований, щоб імперія не розпалася через суперечки братів за престол, але на початку 16 століття він ще побутував і дотримувався). Не стало винятком і місто Кефе: сюди був призначений намісником шехзаде Мехмед − син султана Баєзида II.

Молодий намісник з величезною повагою ставився до хана Менглі I Герая, який правив тоді в Криму. Хан видав заміж за Мехмеда свою дочку Айше, і султанський син чимало допомагав Менглі Гераю в його боротьбі з останніми ординськими правителями. Але незабаром Мехмед помер, і замість нього на пост кефінського намісника був призначений онук Баєзида II: Сулейман. Не встиг він облаштуватися на новому місці, як до нього в Кефе з Трабзона прибув батько − шехзаде Селім.

У цей час в Туреччині розпалювалася гостра боротьба навколо престолу: сини старого султана Баєзида II готувалися до сутички за владу. Сам султан хотів заповісти трон своєму старшому синові Ахмеду, але брати Ахмеда були не згодні з батьківським вибором і готувалися оскаржувати право на владу один у одного в бою. Тому поїздка Селіма у Кефе була невипадкова: у своїй боротьбі за султанський титул шехзаде хотів заручитися підтримкою кримського хана. Щоб скріпити свій союз з Кримом, Селім після прибуття в Кефе взяв у дружини ханську дочку Айше, овдовілу після смерті Мехмеда. (Тут слід додати, що в Туреччині надзвичайно поширена легенда про те, що майбутній султан Сулейман був сином Селіма і ханської дочки і, таким чином, був нащадком кримських ханів. Легко переконатися, що це не так: адже до моменту весілля Селіма та Айше Сулейману було вже не менше 16 років, а до того Айше була дружиною Мехмеда. Справжня мати Сулеймана теж носила ім’я Айше, але ця жінка до роду Гераїв не мала ніякого стосунку, бо народилася в християнській родині, і турецькі вакуфні архіви свідчать про її перехід в іслам вже в дорослому віці).

Селім таки домігся свого. Оцінивши оком досвідченого політика можливості змагалися султанських синів, Менглі Герай прийшов до висновку, що найбільші шанси на перемогу має найбільш бойовий і настирний з них − Селім. Тому Менглі I Герай забезпечив Селіма кримським військовим загоном і відправив з ним в якості помічника свого сина Саадета Герая. Селім з кримським військом рушив з Кефе до Туреччини, пробився до Стамбулу, змусив старого батька зректися влади і в 1512 р. сам зійшов на султанський трон. Отримати в його особі «кримського ставленика» в Стамбулі було величезним зовнішньополітичним успіхом Менглі Герая, якого сам Селім із глибокою повагою називав «батьком».

Правління Селіма I було не надто довгим: всього вісім років. Його спадкоємцем став той самий Сулейман, який раніше служив намісником Кефе. І якщо Селім I увійшов в історію під прізвиськом «Явуз» − «Грозний», то Сулейман запам’ятався сучасникам як «Сулейман Справедливий» і «Сулейман Пишний». За його правління Османська імперія досягла свого найвищого розквіту, в тому числі і культурного. За Сулеймана Стамбул змінився: в місті були зведені будівлі, які й донині приносять славу турецькій столиці. Серед багатьох інших споруд при Сулеймані в Стамбулі були зведені величні мечеті Явуз-Селім-Джамі і Шехзаде-джамі: першу султан наказав побудувати в пам’ять про свого покійного батька, а другу − про свого рано померлого сина Мехмеда.

Шехзаде-Джамі була зведена за проектом придворного архітектора Сулеймана I − видатного османського зодчого Ходжі Синана. Цей майстер прожив надзвичайно довге і плідне життя, переживши декількох султанів і побудувавши по всій Османської імперії кілька сотень найрізноманітніших споруд. Існує довгий перелік будівель, зведених Ходжі Синаном за його 70-річну кар’єру. У ньому згадуються і дві споруди, розміщені у Криму: «Татар-Хан-Джамі в Гезлеві» та «Лазні в пам’ять про покійного султана Сулеймана в Кефі». Перша з цих двох споруд добре відома всім у Криму: це євпаторійська Ханська мечеть. А ось другу споруду, лазні Сулеймана, ми вже не побачимо: вони безслідно зруйновані в 19 столітті. У старих описах міста сказано, що побудовані Синаном лазні стояли на міській площі майже впритул до чудової мечеті.

Ось як очевидці описували цю мечеть в 17 столітті: «Найкраща з султанських мечетей знаходиться всередині фортеці. Соборна мечеть Шехзаде Сулейман-хана. Він побудував її, коли тут правив. Всі куполи її будов всередині і зовні особливим чином покриті свинцем, це світла, повна світла мечет… «. Автор цього опису дещо помилився з титулом Сулеймана: споруду мечеті прийнято відносити до 1522 р., а до того часу Сулейман був не шехзаде (тобто султанським сином-спадкоємцем), а повновладним падишахом, і на момент будівництва мечеті вже 10 років як перебував не в Кефе, а в самому Стамбулі.

Зберігся й інший опис мечеті, що належить до 1793 р.: «… Між декількома напівзруйнованими будинками всередині міста, ще населеними, видна лежача майже в середині велика, побудована з благородною простотою, прекрасна, що ще порядно збереглася, головна мечеть, звана Біюк-Джамі. Вона має 17 сажнів (приблизно 36 м) в довжину і 14 (29 м) в ширину. Головний її купол − більше 9 сажнів (19 м) в поперечнику, і з трьох сторін вона ще має 11 маленьких куполів. Два мінарети заввишки в 16 сажнів (34 м) з крученими сходами до самого верху ще існували, коли я доручив намалювати вид Кафи з боку бухти… але потім вони були зруйновані. Неподалік цієї мечеті знаходиться велика турецька лазня з двома склепінчастими приміщеннями, звернена до гауптвахти, а мечеть − до складів». Про зовнішній вигляд цієї будівлі дають уявлення план і замальовка мечеті, зроблені на початку 19 століття.

На відміну від лазні, мечеть не числиться в офіційному списку творінь Синана − ймовірно тому, що могла бути збудована за проектом не самого майстра, а його учнів (відомо, що під керівництвом Синана працювала ціла команда зодчих, причому учні Синана не поступалися талантом своєму вчителеві: один з них згодом став автором знаменитої стамбульської Султанахмет-Джамі, а інший − співавтором прославленого на весь світ Тадж-Махалу в Індії). Якщо кефінська мечеть дійсно була збудована 1522 р., то Ходжа Синан міг і не бути її автором: адже Сулейман, що зійшов на престол в 1520 р., призначив його своїм придворним архітектором лише в 1538 році… Питання про точну дату будівництва мечеті і лазень поки залишається відкритим, але безсумнівно те, що це були будівлі дуже високого художнього рівня, які нічим не поступалися найкращим стамбульським зразкам і додавали найбільшому місту Криму чимало османського лиску і розкоші.

До моменту приєднання Криму до Росії в 1783 р. Кефе був практично безлюдним: всі турецькі і більшість кримськотатарських жителів покинули його, рятуючись від російського вторгнення 1771 р. і громадянської війни, яка послідувала за цим. Перейменоване новою владою в Феодосію, місто позбулося значної частини мусульманського населення, мечеть була закинута і використовувалася як склад.

Кінець обох архітектурних перлин османського Кефе був однаковий: феодосійський градоначальник в 1830-х роках наказав знести і мечеть, і лазню, не взявши до уваги ні хороший стан обох будівель, ні навіть заперечення російських цінителів старовини (а до заперечень кримськотатарського населення влади в ті часи і зовсім не прислухалися).

У 1870-х на місці зруйнованої мечеті росіяни збудували православний собор Олександра Невського, однак і він простояв недовго: вже в 1933 р. його дощенту знесли більшовики в рамках своєї кампанії з боротьби з релігією. Площа, біля якої колись стояли лазні і мечеть, а потім собор, в наші дні зайнята парком, який отримав у феодосійців назву «Морського Саду».

Феодосія-Каффа-Кефе − одне з найбільш багатих історичною спадщиною міст Криму. У той же час, доля неначе особливо неприхильна до нього: місто позбувся більшої частини своїх історичних споруд під час численних воєн і конфліктів минулих століть, коли кожна нова хвиля завойовників безжально змітала спадщину попередників: турки знищували пам’ятники генуезців, росіяни руйнували споруди турків… Нині нам залишається лише шкодувати про втрату цих найцінніших пам’яток архітектури, які могли б стати справжньою окрасою сьогоднішньої Феодосії.

Джерело: РІСУ 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.