Мечеті Криму в «Книзі подорожей» Евлія Челебі. Частина перша

Османський (турецький) письменник, історик і мандрівник Евлія Челебі (1611–1682), автор знаменитої «Книги подорожей» («Сеягатнаме»), за чотири десятиліття здійснив кілька десятків поїздок до Близького Сходу, Анатолії, Румелії, Балкан, Кавказу, європейських держав, України і Криму. У своїх подорожах він скрупульозно записував враження від побаченого. Багато з його повідомлень є унікальними свідченнями подій тих часів. Описуючи країни, міста, людей, Челебі приділяв величезну увагу не тільки побуту, а й релігії тих людей, з якими йому довелося зустрітися на шляху.

Евлія Челебі народився в 1611 році в Стамбулі. Він походив з давнього роду, який був прославлений його дідом, учасником штурму Константинополя в 1453 році. Освіту майбутній мандрівник отримав в медресе, де вивчав мови (османську, арабську та перську), а також історію, географію, Коран і мусульманське богослов’я. Він став одним із хранителів ісламської спадщини — хафізом, людиною, яка знає Коран напам’ять. Після закінчення медресе Челебі отримав право читати Коран в мечеті Ая-Софія у Стамбулі. Завдяки протекції свого дядька, який згодом став великим візиром Османської імперії, він вступив на службу при дворі султана. Починаючи з 1640 року, Челебі багато подорожував Сирією, Палестиною, Анатолією, Іраком, Єгиптом, Аравією. Нерідко його місії були дипломатичними чи розвідувальними.

Допитливий мандрівник уважно оглядав відвідувані міста і фортеці, детально записуючи дані про чисельність гарнізонів, його озброєння, наявність на фортечних мурах артилерії, продовольчі запаси тощо. Разом із тим він жваво цікавився релігійним життям країн, в яких йому довелося побувати. З особливим інтересом описував старовинні і сучасні мечеті, приділяючи увагу не тільки архітектурі, але і тим, хто зробив свій внесок у будівництво культових споруд.

Літературна спадщина Челебі містить один із найбільш повних і точних описань мечетей Криму. Сам автор «Книги подорожей» так про це казав: «Якщо цього нікчемного запитають: „Ти описав стільки селищ і споруд, звідки твої відомості про це?“, То я [відповім], що взяв їх із сотні тисяч збережених написів на пам’ятниках і списків власників вакуфів всіх кримських імаретів на мармурових стелах поблизу мечеті хана Менглі-Гірея».

Вперше Евлія Челебі побував у Криму в 1641 році. Але найбільш плідним було відвідування ним півострова у 1666-му. Цього разу йому вдалося побувати у всіх більш-менш визначних містах ханства. Особливу увагу Челебі у своєму щоденнику приділив вірі кримських татар: «Мазгаб кримського народу — ханафітський, але є також прихильники шафіїтського мазгабу. Улу-ногаї, шейдяк-ногаї, урміт-ногаї, племена мансурлу, седжевутлу, шірінлі, манкитлі, племена Чопана, Новруза, Деві і багато тисяч подібних цим племена, що живуть за межами Криму, належать до шафіїтського мазгабу. Там так багато сот тисяч мудрих улемів, що і не розкажеш. Всі ці вчені заснували свої медресе серед племен у степу і кочують разом з ними».

Майже у кожному місті і навіть невеликому селищі Челебі цікавився мечетями, їх історією і датою зведення. За словами мандрівника, у Криму в період його перебування там було 21 тис. мечетей. Ймовірно, ця цифра перебільшена, оскільки не підтверджується даними з інших джерел. Відомо, що в кінці XVIII ст. на півострові існувало лише близько 2000 мечетей. Навіть з урахуванням того, що це був період занепаду і першої масової міграції кримських татар, їх кількість не могла зменшитися більш ніж в 10 разів у порівнянні з 1666 роком.

Чудово Евлія Челебі описав мечеті в Орі — першій з фортець, які він відвідав у Криму під час своєї другої подорожі на півострів. «Всередині фортеці є сто будинків, критих дерном, але немає ні базару, ні лазні, ні хана. Однак є будівля мечеті Сахіб Гірей-хана. У довжину вона становить 150 аяків, а в ширину — 100 кроків. Над міхрабом її написано: „Немає іншого божества, крім Аллага, і Мухаммед — пророк Аллага“. Над цим рядком написаний аят про Престол [Божий]. Майстер так вміло написав ці рядки на мармурі, здається, ніби вони викарбувані на монеті. Зліва від мечеті знаходиться мінарет, це гарний низький мінарет білого каменю. Сама ж мечеть — це низьке, старої форми, крите дерном місце поклоніння. Оскільки вона збудована на кошти, отримані від священної війни, там панує дуже піднесений дух. [Мечеть] має великий прихід. Це — притулок єдинобожжя і давня молитовня».

У Гьозлеві (Євпаторії) Челебі оглянув фортецю і порт, який, за його словами, приймав до 1000 суден на рік, а весь митний збір надходив у казну кримського хана. Говорячи про міські укріплення, мандрівник зазначав, що «в цій величезній фортеці всього 24 міхраби. 12 з них — султанські соборні мечеті, а решта — мечеті [побудовані на кошти] благородних людей. Це не рахуючи квартальних мечетей. Витончених кам’яних мінаретів — 12».

Але головною визначною пам’яткою Гьозлева, що збереглася до наших днів, є знаменита мечеть Хан Джамі, побудована в середині XVI ст. видатним османським архітектором Ходжі Сінаном. Челебі не шкодував епітетів, описуючи її достоїнства. «Найпрекраснішою, високою і чудовою є соборна мечеть… У довжину і в ширину, від киблових дверей до міхрабу — 150 кроків. З лівого боку у цій мечеті є відбудоване місце, де намаз здійснюють високоповажні хани. Там є два високих мінарети. Один із них зруйнований землетрусом. Але на мінарет, що зберігся з правого боку, я, недостойний, підіймався. Я п’ятикратно оглянув всі споруди міста, їх вигляд і конструкцію. Спускаючись з мінарету, я нарахував 105 кроків. Дійсно, це високий, відбудований мінарет. Тому що це будова Коджа Мімар Сінана-аги ібн Абд ал-Манна, який звів у Ісламбулі мечеть султана Сулеймана. Воістину, ця споруда гарна і радує душу. Але [зовнішній] харам у цій мечеті маленький, тому що вона знаходиться у багатолюдній частині міста, посеред базару. У цій мечеті маленький прихід, у неї щасливий султанський жереб. У цьому місті немає іншої такої мечеті, критої чистим свинцем, світлої, прикрашеної та упорядкованої. На цілий фарсах виблискує свинець її куполів».

Османський мандрівник приділив увагу й іншим мечетям Гьозлева, в одній з них — Нуреддін-султан — він разом зі своїми супутниками читав Коран і здійснював намаз.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»