Михайло Чайковський — творець османського козацтва

24 жовтня 1795 року в результаті третього поділу Речі Посполитої припинила існування польська держава. Значна частина поляків, які проживали на Правобережній Україні, стала підданими Російської імперії.

Але далеко не всі з них змирилися зі своєю долею. Представники знатних польських родів прагнули заручитися підтримкою іноземних держав заради відродження Речі Посполитої. Особливі надії при цьому покладалися на Францію. У 1807 році імператор Наполеон Бонапарт пішов назустріч устремлінням поляків, створивши Герцогство Варшавське, прообраз нової держави. Але крах Французької імперії призвів до того, що Герцогство Варшавське увійшло до складу Росії під назвою Царство Польське.

Серед борців за незалежність Польщі першої половини XIX століття особливу роль зіграв Михайло Чайковський. Він народився в 1804 році в селі Галчинець Київської губернії, в сім’ї, яка мала як українські, так і польські корені. Після передчасної смерті батька вихованням хлопчика займався його дядько, Міхал Глембоцький, учасник війни 1812 року, палкий патріот Польщі.

У 1825 році Михайло Чайковський вирушив до Варшави, де познайомився з видатними діячами польської культури Адамом Міцкевичем і Юліушем Словацьким. У 1830 році поляки повстали проти царського режиму. Чайковський, який мав свій маєток і численних кріпаків, відпустив останніх на волю і сформував з добровольців козачий загін, який успішно воював проти російської армії.

Після поразки повстання Михайло Чайковський поїхав у Париж, де активно займався літературною творчістю. В цей час в польській літературі виникла «українська романтична школа», видатними представниками якої були Юзеф-Богдан Залеський, Северин Гощинський, Міхал Грабовський, Юліуш Словацький та Юзеф Ігнацій Крашевський. Народжений на Правобережній Україні, яка була просякнута духом козацької доби та ще пам’ятала гуркіт гармат Коліївщини, Михайло Чайковський добре знав історію і легенди рідного краю. Це вилилося на сторінки його повістей і романів.

Перша книга Чайковського «Козацькі повісті» («Powiesci kozackie») вийшла у Франції в 1837 році. У 1838-му був виданий його роман «Вернигора», присвячений Коліївщині. Через три роки Чайковський написав роман «Гетьман України», головним героєм якого став гетьман Іван Виговський. У своїх творах Чайковський оспівував вільний козацький дух, прагнення до свободи. На його думку, два пригноблених народи — українці та поляки — «на основі спільної історичної спадщини» повинні об’єднати зусилля для відсічі ворогу — Росії.

У 1841 році за дорученням князя Адама Чарторийського, одного з лідерів польської політичної еміграції, Чайковський приїхав до Стамбула з метою протидії російському впливові і створення на території Османської імперії польської колонії. Така колонія (Адамполь) була створена Чайковським в 100 кілометрах від Стамбула. Її основним населенням стали учасники польського повстання 1830–1831 рр., що проживали в Туреччині.

Сам Чайковський вступив на службу в османську армію. Він активно втручався в політичне життя Балканського півострова, брав участь у вирішенні конфлікту між російськими козаками-некрасовцями з нижнього Дунаю та українськими запорожцями, домігся звільнення з полону польських солдатів, примусово набраних в російську армію і які брали участь у війні на Кавказі.

У 1850 році, перебуваючи на турецькій службі, Чайковський прийняв Іслам. Важко сказати, наскільки щирою була ця зміна віри. Можливо, він зробив це з політичних або з кар’єрних міркувань. Разом з прийняттям Ісламу Чайковський змінив ім’я і 18 грудня 1850 року став Мехмедом Садик-пашею. Одночасно з цим він звернувся до турецького уряду з пропозицією про формування корпусу османського козацтва.

В умовах війни з Росією наявність такого військового формування повинно було стати серйозним пропагандистським козирем Стамбула у великій європейській грі. Спочатку йшлося про створення добровільного козачого полку, але після початку Східної (Кримської) війни 1853 року полк був перетворений в дивізію, а потім і корпус.

Тривалий час вважалося, що більшість османських козаків було поляками за національністю, але завдяки недавнім дослідженням українського історика В. Півторака вдалося з’ясувати, що насправді його склад був багатонаціональним. Поряд з поляками там служили турки, серби, греки, українці, французи, угорці, албанці і російські козаки-некрасовці. Згідно з післявоєнним «Списком іменного», офіцерський склад османського козацтва налічував 180 осіб (зокрема й одного генерала — Садик-пашу).

Новому військовому формуванню султан передав прапори Запорізької Січі, що зберігалися в Стамбулі, а Мехмеду Садик-паші присвоїв звання «міріан-паша» (кошовий отаман). Командир османського козацтва особисто розробив модель військової форми і придбав для корпусу чистопородних арабських коней. У 1854 році корпус брав участь у рейді на Бухарест, а сам Садик-паша був призначений губернатором Валахії. Переможне закінчення Кримської війни додало міжнародного авторитету османському генералу. Він підтримував зв’язки з королівським двором в Лондоні та імператорським у Парижі. За заслуги перед імперією султан Абдул-Меджид присвоїв йому почесний титул «Око, вухо і правиця престолу».

Але після смерті султана в 1861 році відносини з новим правителем Османської імперії, Абдул-Азізом, почали поступово псуватися. Садик-паша все більш активно втручався не тільки у внутрішньополітичне життя держави, а й втягувався у змову, метою якої було зміщення султана і зведення на престол його племінника принца Мурада. Змова була розкрита, і над Садик-пашею нависла загроза арешту.

У 1872 році він звернувся з проханням про помилування до російського імператора Олександра II. Його помилували, і старий турецький генерал повернувся на свою малу батьківщину, в село Галчинець. Постійні політичні та релігійні метання призвели до того, що він знову змінив віросповідання, прийнявши православ’я. В Україні Михайло Чайковський, який звик до активного політичного життя, перебував під негласним наглядом поліції. Він писав мемуари, але відчував себе морально зламаним. 4 січня 1886 року Чайковський закінчив життя самогубством.

Створене Садик-пашею військове формування закінчило свій бойовий шлях в 1877 році, в битві під Плевною, розстріляне російською зброєю. Старший син Садик-паші став генералом російської армії. Молодший син, Музафар-паша, залишився мусульманином, дослужився в османській армії до генеральського звання, згодом був призначений губернатором Лівану. У стамбульському будинку, де колись жив Михайло Чайковський, зараз будинок-музей великого польського поета Адама Міцкевича, офіцера османських козаків, який помер на турецькій землі в 1855 році.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»