Нова знахідка: рукописний Коран 1856 року з Дніпропетровщини

16.02.2021
Оцініть статтю: 
(19 оцінки)
Михайло Якубович
Зображення користувача Михайло Якубович.

Нова знахідка: рукописний Коран 1856 року з Дніпропетровщини

Cьогодні, за підрахунками автора, в Україні (разом з музеями Криму) зберігаються майже п’ять десятків рукописних Коранів. Переважна більшість із них належить до переписаних у Кримському ханстві. Проте ще одна, не менш цікава, традиція, що також мала стосунок до України — це рукописна спадщина татар Великого князівства Литовського («татар ВКЛ». — Ред.). 

Згідно з відомим каталогом А. Дрозда, М. Дзекана й Т. Майди («Писемність і мугіри польсько-литовських татар»), станом на 2000 рік було описано дев’ять повних мусхафів, себто рукописних примірників Корану, витворених мусульманами цієї традиції. Звісно, за останні двадцять років додалося ще кілька віднайдених екземплярів, особливо в Білорусі. Також відомо про Коран, переписаний в Україні. Датований 1798 роком і записаний родиною Лебедів на Рівненщині, нині він представлений в експозиції Музею книги та друкарства в Острозі, де є чимало інших експонатів, пов’язаних із татарами ВКЛ на Волині.

Утім, цього року для науки, відомої як кетабістика, що вивчає писемність татар ВКЛ, став доступний ще один цікавий рукопис Корану. Завдяки люб’язному дозволу одного цінителя тюркської старовини, авторові випала нагода ознайомитися з цією пам’яткою. Згідно з наявними свідченнями, тривалий час рукопис зберігався на Дніпропетровщині, куди, мабуть, потрапив ще у 30-ті роки минулого століття з Поволжя, а там, імовірно, комусь належав ще в ХІХ столітті. 

Записи про першого власника свідчать, що цей Коран належав «Солейману Полторжицькому», вихідцю з відомої родини польсько-литовських татар. Ще в 70-х роках ХІХ ст. Полторжицькі володіли землями на теренах сучасних Литви й Білоруси. Вихідці з цього роду займали високі посади в Російській імперії та згодом у Польщі, були активними в кримськотатарському визвольному русі 1917–1918 років. Варто згадати генерала Юсуфа Полторжицького (1846– 1909), син якого, Михал (Михайло) Осипович (Юсуфович) був сподвижником відомого політичного діяча Криму та Азербайджану Сулеймана Сулкевича.

Сліди реставрації свідчать, що Коран зберігався з особливою уважністю, міг бути в користуванні когось із татарських імамів, що діяли за радянських часів напівлегально. Відомо, що наприкінці 20-х років XX ст. відбувалася значна міграція робітників із Татарстану та Нижегородчини на будівництво ДніпроГЕС та інших промислових об’єктів в Україні. Утім історія подорожей рукопису ще чекає детального вивчення. 

Коран, що зберігся майже весь (утрачена лише перша сура, «Аль-Фатіха») складається з книжкового блоку на 255 аркушів (16,5х19,5 см). Текст містить 18 рядків на сторінку, місцями — 14–15. Почерк — місцевий різновид насху, має різний нахил. «Бісмілля» на початках сур виконано з елементами каліграфічної майстерности. Характерна для письма та притаманна рукописам татар ВКЛ плутанина арабських літер та й та марбута. Чорнило використане чорне та чорно-коричневе (основний блок), червоне (назви сур, знаки рецитації, хізбів, тобто 1/60 частини Корану). Папір «російський», тобто виготовлений у Російській імперії; водяних знаків не виявлено. Палітурка картонна з рештками шкіри, без тиснення. 

Коран має своєрідні «закладки»: чистий аркуш паперу початку XX ст.; аркуш із «лікувальним» дуа (5х4): «Аузу біллягі… Хайр аш-шифаа»; день відривного календаря російською та татарською мовами за 28 січня 1925 року (30 раджаба 1343 року) з коротким описом про створення Радянської Білоруси 1919 року (на звороті — татарською); фрагмент російськомовної газети початку XX ст.

Наприкінці вміщено два дуа. «Дуа хатм шаріф» — типове для ханафітської традиції, яке виголошують після завершення читання Корану, одразу після «бісмілля»: «Садака ллагу ль-азіз аль-алім ва баляга расулюгу ль-карім…», а також після безіменного (після «бісмілля» йде: «Я рабб анта ілагун алімун ва анна абдука джагілун…»). Це дуа досить рідкісне, але подекуди трапляється з посиланням на вченого VIII ст. Суф’яна ас-Саврі. Наприклад, у книзі «Халісату ль-хакаїк» афганського автора Махмуда аль-Фаріябі (пом. 607/1210), що може свідчити про центральнооазійське походження давніх рукописів, із яких татари ВКЛ копіювали Корани в пізніші часи.

Загалом це типовий арабський текст у варіанті читання хафса від Асіма, прийнятого серед ханафітів. Використано і знаки таджвіду: коротка лінія на протяжне читання, арабська та («можлива» павза в читанні), айн (на полях; «поясний уклін»); «змійка» (павза на вибір); три крапки (завершення й початок нового джузу, тобто 1/30 Корану); аяти розділені суцільними або круглястими червоними колами. У місцях «земного уклону» — написи «саджада фарз» і «саджада ваджибі» («обов’язковий земний уклін»). Наявні й численні варіації назв сур: «Імран» замість «Аль-Імран», «Аль-Ісраїл» замість «Бані Ісраїл», «Аль-Куман» замість «Лукман» тощо.

Нескладно й датувати рукопис. Присутній кофолон, тобто прикінцевий напис, виконаний польською арабицею після 114-ї сури, у прямокутнику: «Алі бін Мустафа Жданович, десятого джумада ль-ахира, третього дня, субота/шимбе». Після обох дуа — запис: «Дописалем тен свєнти Куран». Зазначено 1856 рік, 8 джумада ль-ахира [14/15 лютого], субота/шимбе, «день десятий». Цікаво, що праця, виконана рукою того самого автора, зберігається у Центральній науковій бібліотеці НАН Білорусі, інвентарний номер П19-20Нр14; у кириличному написі він фігурує як Мустафа Жданович, а переписано Коран два роки перед тим, у 1854 році. Щоправда, значна частина аркушів у ньому пошкоджена.

Загалом прізвище Жданович типове переважно для татар Білоруси та української Волині. Дехто Мустафа Жданович у 1886 році настановлений імамом мечеті міста Клецька (Білорусь). Також відомий «Кітаб Мустафи Ждановича 1883 р.». Почерк досить подібний і до так званого «Кітабу Алі Якуба Ждановича» (1858 року), де вміщено міжрядковий переклад деяких сур польською мовою. Зберігся й Коран якогось Мустафи Ждановича 1847 року, переписаний у Мінську. Правда, цей рукопис стилістично виконаний інакше, як і аналогічний рукопис 1835 року «Алі Ждановича, сина Якуба». Рукопис ще потребує додаткового вивчення, проте хочеться вірити, що це далеко не остання знахідка писемної пам’ятки татар ВКЛ в Україні. 

Нагадаємо, окрім цього тексту та «Острозького» Корану, сьогодні в Україні відомі ще два хамаїли (молитовники) татар ВКЛ: один зберігається у Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, другий — у приватній колекції татарської родини з села Ювківці (Хмельницька область). 

Михайло Якубович, сходознавець

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.