«Острозький Коран» 1804 року як унікальна пам’ятка релігійної культури західних татар

«Острозький Коран» 1804 року як унікальна пам’ятка релігійної культури західних татар
«Острозький Коран» 1804 року як унікальна пам’ятка релігійної культури західних татар
26.12.2020
Оцініть статтю: 
(42 оцінки)
Михайло Якубович
Зображення користувача Михайло Якубович.

Спадщина татарських громад, що жили на території західної України, Білоруси, Литви та Польщі від XIV століття, вже тривалий час — предмет досліджень істориків, філологів, ісламознавців та етнографів. Поміж різних артефактів, відомих до наших днів, особливе місце займають так звані кетаби (араб. «книга») — рукописи Корану та перекази його смислів, молитовники, збірки повчань тощо. Особливий інтерес викликає той факт, що в кетабах крім арабської та тюркських мов використовували й слов’янські — записані арабськими літерами з додатковими спеціальними графемами для звуків п, ч, ц, відсутні в арабській. Найчастіше це були польська та білоруська мови, але в багатьох випадках трапляються й «мовні суміші»: активне використання, наприклад, белорусизмів у польських текстах, рідше — українізмів, як показано в дослідженні Ш. Акінер.

За словами відомої білоруської дослідниці З. Канапацької, тільки в самій Білорусі збереглося понад 40 татарських рукописів, зокрема відомий «Мінський тафсир» 1686 року — найстаріший частковий переклад Корану слов’янською мовою (польський з частими елементами білоруської лексики). Десятки рукописів «західних татар» зберігаються в бібліотеках і приватних колекціях Росії, Литви, Польщі, Німеччини, Великої Британії та інших держав.

В Україні також існували поселення цієї етнічної групи, але рукописних пам’яток тут майже не збереглося: за даними польських дослідників А. Дрозда, М. Дзекана та Т. Майди, відомий лише один кетаб із колекцій Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника — це збірка молитов і деякі сури Корану — хамаїл, що можна перекласти як «книга, що носять з собою». Як свідчить дослідження Л. Дзендзелюк і Е. Тимошенко, цей хамаїл переписаний 1808 року в селищі Кошоли (нині Люблінське воєводство Польщі) і свого часу належав українському шляхтичеві та орієнталістові Вацлаву Жевуському (1785–1831). Уперше на цей рукопис звернув увагу львівський сходознавець Ярема Полотнюк. А манускрипти Корану та інших ісламських текстів, що зберігаються в Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського та інших книгосховищах, відносять здебільшого до створених у Криму та в інших регіонах, тобто належать уже до зовсім іншої традиції копіювання священної книги мусульман.

З огляду на зазначені факти особливий інтерес викликає арабський рукопис Корану, виявлений ще 1992 року в Острозі Рівненської області. Цей рукопис ще не був предметом наукового дослідження, отже ця стаття — перша робота, присвячена цьому без перебільшення унікальному для України тексту.

Перш ніж перейти власне до опису рукопису, треба звернути увагу на історичний контекст його появи. Перші татарські поселення в Острозі та сусідніх регіонах з’явилися в XVI столітті — це були переважно полонені ногайські та кримські татари. Згідно з історичними документами того періоду, вже 1565 року в Острозі діяла мечеть; десятки татарських обійсть згадано й в «Актах поділу Острога» між синами князя Василя-Костянтина Острозького (1603 і 1621 рік). Про сотні татар, що живуть в Острозі та сусідніх населених пунктах Волині (Полонне, Старокостянтинів, Майдан-Лабунь), оповідають і пізніші документи: Osiadłość miasta Ostroga anno 1708 і «Генеральний опис Волинської губернії», складений близько 1800 року. Нарешті, ще 1911 року у Волинській губернії (с. Ювківці, нині Хмельницької области та м. Острог) жило близько 340 мусульман, діяла мечеть і бібліотека, а імама затверджувало Таврійське духовне магометанське правління. Отже, татарська релігійна громада Острога існувала до початку Другої світової війни.

Рукопис Корану, що зберігається в Острозькому державному історико-культурному заповіднику (шифр КН 20366 / VI Р — 2477), придбаний у 1992 році місцевими краєзнавцями М. Позіховським і М. Бендюком у сім’ї вже немолодих острозьких татар.

«Острозький Коран» переписаний на ганчір’яному папері місцевого виробництва з синюватим відтінком, що має розміри 19 (завдовжки) на 14 (завширшки) сантиметрів. 114 сур, а також молитва (дуа хатм шаріф, тобто молитва хатм аль-Куран, що її читають, скінчивши читання всіх сур Корану) викладені на аркушах, зібраних у 19 зшитих зошитів, а кожен містить до двох десятків сторінок. Частина зошитів унаслідок зносу розірвано на окремі листи. Обкладинка з тонкої шкіри збереглася взагалі непогано, поля деяких сторінок обірвані, трапляються плями, але відсутність аркушів не виявлено — за винятком кількох сторінок прикінцевої молитви, що від неї зберігся тільки перший аркуш.

Заголовок кожної сури виділений додатковими червоними рамками й також записаний червоним чорнилом. Після назви сури звичайно зазначені числа аятів арабською мовою, але заголовки деяких сур містять текст останнього аяту попередньої сури (повністю або частково): так, за словами сура «Ібрагим» (сура 14) іде традиційний салям (аляйгі с-салям , «мир йому») і вислів індагу ільмі ль-кітаб («у Нього — знання книги»), вже записаний чорним чорнилом. У 30-й сурі помітна аналогічна особливість: після заголовка (сура «Ар-Рум») чорним чорнилом записано: ва інна Ллага ля-маа ль-мухсінін («воістину, Аллах — з праведними»). А втім, багато сур не містять таких елементів, як, наприклад, «Корова» й «Мар’ям», де додано тільки салям, а ще багато мекканських сур. До заголовка передостанньої сури (113) чорним додано слово ахад, відсутнє в основному тексті четвертого аяту сури «Аль-Іхляс». Мабуть, додавання останнього аяту попередньої сури до заголовка наступної викликане суто технічними причинами: текст не вміщався в рядок і, щоб не переривати читання, був вписаний у заголовок наступної сури — чорним чорнилом для відмінности.

Цікаво, що за рідкісним винятком переписувач не використовує заведену в арабській мові кінцеву та марбута, а вважає за краще звичайну та, як у тюркських мовах. Слова в деяких аятах нероздільні, окремі літери важко відрізнити одну від другої (гайн і фа, наприклад), хоча взагалі текст досить акуратний і розбірливий. Ці особливості характерні й для кетабів узагалі, бо в період XIX століття гарне знання арабської вже було рідкістю серед західних татар.

До останньої сури приєднана й невелика ритуальна формула, що її звичайно виголошують одразу після прочитання Корану — не обов’язково всього, як у разі з вищезгаданою молитвою хатм аль-Куран. Вона має назву «Сура садака Ллагу ль-Азим» і містить такі арабські слова (без оголосів): 

«Бісміллягі р-рахман ар-рахім, садака Ллагу ль-азим, ва садака расулюгу ль-Карім, ва нахну аля залік міна ш-шагідін [нерозбірливо] субхана раббука раббу ль-іззаті амма ясіфун, ва с-саляму аля ль-мурсалін, ва ль-хамді лі-ллягі раббі ль-алямін» («Іменем Аллага, Милостивого, Милосердного! Правдивий Великий Аллаг, правдивий благородний Посланець його, і ми є свідки цього [...] Пречистий Господь твій, Господь могутности, від того, що приписують Йому, мир посланцям, хвала Аллахові, Господеві світів!»).

При самому кінці рукопису, як уже сказано, міститься дуа хатм аль-Куран. Римований текст саме цієї молитви, що містить, зокрема слова «Аллагумма такаббаля мінна хатм аль-Куран ва таджаваз фіна ма кана фі тіляватігі хатта-ін ва ніс’ян» («Господи, прийми від нас завершення читання Корану та ізбави нас від помилки чи безпам’яття в нашому читанні»), можна виявити також у рукописах, створених в інших регіонах ісламського світу. Наприклад, у Мічиганському університеті (США) зберігся османський рукопис кінця XV — початку XVI століття, ймовірно створений у Стамбулі — він містить мало не ідентичний Острозькому текст молитви хатм аль-Куран. Збіг цілком закономірний, бо кетаби західних татар сягають саме османської традиції переписування Корану, представленої також у Криму. А втім, аркуш із закінченням цієї молитви з острозького рукопису виявити не вдалося.

Трохи розбірливіше, як виявилося, виконаний арабицею та латиницею напис після молитви садака Ллагу ль-Азим, розташований у нижній частині сторінки. На самому початку використано два арабські слова: сахіб і малік — «власник» або «автор», а в нашому контексті, очевидно, переписувач. Після них арабицею можна розібрати (в кириличній транслітерації): «Ібн Адам Алі Мустафа… писани Куран року тищонц двєсті девятнастего од… Мухаммада-пророка месьонца зуль-каада девйонтего дня од Іси-пророка».

Далі, після паузи, йде слово (або два) на зразок остри/лава або оскри/лава («о» передана через аліф і вав), а після того — чіткий напис латиницею: Roku 1804 Mesiaca Aprila Dnia 9. Отже, Коран переписав якийсь Адам Алі Мустафа, завершивши свою роботу в місяці зуль-каада 1219 року за гіджрою (9 квітня 1804 року).

«Острозький Коран» лишає ще цілу низку питань для дальших досліджень. Але, вважаючи на відомі тепер факти, можна сказати, що рукопис — унікальна пам’ятка релігійної традиції західних татар. Крім того, що текст, мабуть, переписано саме в Острозі чи його околицях, манускрипт лишається єдиним відомим рукописом Корану, створеним на Волині та, ймовірно, на Західній Україні. Подальше вивчення тексту й пошук нових рукописних джерел може відкрити перспективи для глибшого знайомства з історією Ісламу в регіоні.

Михайло Якубович, кандидат історичних наук

Джерело: Газета «Медина аль-Ислам»

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.