Педагогічний потенціал ісламу

Педагогічний потенціал ісламу
26.02.2009
Оцініть статтю: 
(276 оцінки)
oksana
Зображення користувача oksana.

Можна відокремити державу від церкви, але неможливо позбавити людей віри у Творця. Після довгих років безуспішного будівництва «раю на землі» і відчуження людини від Бога, від найбагатшої спадщини, залишеної нам у священних книгах, настав час повернення «блудного сина» до свого батька. Не будемо забувати і про те, що релігія у кризові роки суспільного розвитку має деяку компенсаторну функцію, сповільнюючи розмивання того чи іншого етносу. Також підкреслимо такий феномен як взаємозв'язок школи і релігії. Саме тому зараз у суспільстві знову почала домінувати та точка зору, що збереження культури, духовності, моралі без релігії неможливо.

Людмила ХАРІСОВА, доктор педагогічних наук.

Відповідно відчувається нагальна потреба проаналізувати роль і значення ісламу, педагогічний потенціал даної світової релігії, тим більше що багато публікацій у засобах масової інформації дають спотворену картину цінностей у цьому віровченні.

Володимир Соловйов, російський філософ, православний християнин і вчений назвав іслам великою релігійною культурою, «що виросла на історичному ґрунті з живого зерна, кинутого туди генієм першого засновника, з ім'ям якого не даремно пов'язана вся подальша освіта».

Сьогодні багато вчених-ісламознавців розглядають цінності ісламу як цілісне вчення про сенс земного існування людини, у житті якої науці відводиться особливе місце. Досить сказати, що у Корані більше 700 разів можна зустріти сюжети, пов'язані з наукою і освітою. Знавці ісламу не раз підкреслювали, що наука у мусульманському розумінні не зводиться лише до теології, а охоплює пізнання усього світу, у першу чергу самої людини у всьому різноманітті її діяльності на землі.

У Священному Корані говориться: «Читай! А твій Господь найщедріший навчив людину тростиновим пером, навчив людину того, чого вона не знала». Освіта людини багато в чому визначає її поведінку. Так, у Корані сказано: «Всяка душа – заручниця того, що вона здобула».

Великою повагою у період розквіту арабо-мусульманської культури у всіх верствах суспільства користувалися вчені. Учені були оточені почестями. У книзі Аль-Джахіза «Книга красномовства» говорилося, що «без чотирьох речей ніхто не може обійтися, навіть якщо це знатна людина: не можна не вставати перед своїм батьком, не можна не догоджати гостю, не можна не піклуватися про свого коня і не можна не поважати вченого». Вчений - зразок для мусульман, у своєму благочесті і старанності у вивченні науки. Аль-Хорезмі, автор енциклопедії під назвою «Ключі наук», виділяє «чисто мусульманські науки»: юриспруденція, богослов'я, граматика, поезія, історія, логіка, медицина, арифметика, геометрія, астрономія, музика, механіка, алхімія. Вчені мусульмани були енциклопедично освічені. Східна математика багато в чому перевершила грецьку, створивши нову галузь - алгебру. В цей же час відкривається фізичний закон заломлення світлових променів. Вчені-медики вдосконалюють вчення про психіку людини, її темпераменти. Вчені - географи здійснювали безліч подорожей в інші країни, описували все те, що побачили. Експеримент учених став важливим методом у пізнанні істини. Так, Аль-Біруні шляхом ряду експериментів обчислив питому вагу металів і мінералів. Лікар Ібн аль-Хатиб довів, що віспа, чума та багато інших хвороб передаються шляхом контакту з хворим. Становлення наукової методології у мусульман полягало у формуванні в них системного мислення і прищеплюванні їм культури. Вона передбачала, що мусульманин, читаючи твори вчених, не повинен приймати все на віру. Йому належало вдуматися в них, аналізувати їх, перевіряти ідеї їхніх авторів, прагнучи аргументовано розкрити їхню помилковість або справедливість. Основною формулою наукових досліджень мусульман є: досвід - аналіз - практика. Європейські історики свідчать, що мусульманські вчені не ґрунтувалися на голому експерименті, будь-якому досліду у них передувала теорія. Усі знають, що кровообіг першим відкрив і визначив Ібн аль-Нафіс, арабам належить пальма першості у розробці десяткової системи числення. Пошук знань є першочерговим обов'язком в ісламі. До нього закликав і пророк Мухаммад (мир йому і благословення Аллага): «Пошук знань - обов'язок кожного мусульманина і кожної мусульманки», «Шукайте знання, навіть якщо доведеться відправитися у Китай».

Це означає, що мусульмани повинні прагнути здобувати і вивчати основи наук, долати труднощі.

Розгляд ісламу у контексті освіти і водночас світової культури дозволяє вибудувати трьохрівневу структуру розуміння і засвоєння його морально-культурних цінностей, духовного багатства.

Перший рівень являє собою блок навчального матеріалу, що містить у собі знання про сутність ісламу, його історію, розвиток, про соціальні, правові, економічні і політичні аспекти. На нашу думку, молодь у системі державної освіти повинна знати релігію своїх предків хоча б у сумі первісних уявлень.

Другий рівень пов'язаний з формуванням релігійного світогляду в родині, у конфесійних навчальних закладах.

Третій рівень характеризується мірою залучення людини до практичної реалізації приписів мусульманського віровчення.

Знання в ісламі розглядається як обов'язок і достоїнство людини. Все своє життя вона повинна прагнути до науки і пізнання. Досить згадати, що відповідно до мусульманського віровчення будь-який мусульманин протягом свого життя повинен учитися, тому що Аллаг наказав учитися. Тлумачі мусульманського права підкреслювали необхідність вивчення медицини, геометрії, астрономії та інших наук. Причому ще з давніх часів відзначалося, що хто вчився наукам і не застосував їх на ділі, схожий на людину, що зорала волом землю, але не посіяла насіння. Освіта для людини в ісламі розглядається не лише як пізнання цінностей ісламу, але головне, освіта є вдосконалювання людини у плані її чесноти, формування добропорядної людини. Освіта розглядається як процес вивчення, засвоєння певних знань і в той же час освіта - це явище. Основна мета освіти в ісламі - це формування моральної особистості, а знання є способом реалізації даної мети. Але не всі знання і прагнення до пізнання вітаються в ісламі. У Сунні є слова Пророка стосовно знань: «Існує чотири вади знання: це вихваляння своїми знаннями і відчуття зверхності перед визнаними вченими; використання знання у змаганні з дурнями; спроби домогтися за допомогою знання прихильності вождів».

Реалізацію єдності розуму (знання), душі (емоцій) і тіла (навичок та умінь) в ісламі прийнято називати «адаб». Адаб - це не лише результат освіти, але й метод пізнання, за допомогою якого ті, хто навчаються актуалізують знання, відносини і види діяльності. У тюркських мовах (балкарській, татарській, башкирській, турецькій) слово «адаб» позитивно характеризує людину, її моральний стан і поведінку. І перекладається на російську мову, як добропорядна людина. Добропорядна людина (aдаблі) - це добро-чесна людина, яка отримала хороше виховання і освіту, і яка вірує в Аллага.

Отже, адаб - система певних дій, спрямованих на формування моральної особистості і включає наступні напрямки:

- формування певних знань;

- виховання моральних якостей особистості;

- удосконалення правильних норм поведінки.

Основними критеріями освіченої людини в ісламі є знання на рівні мудрості і доброчесності.

«Адаб без знання що багаття без хмизу. Адаб без знання що душа без тіла»,- говорить арабське прислів'я. Не було забуте й ремесло в ісламі, про яке поет Сааді говорив: «Улюблені діти, учіться якому-небудь ремеслу, тому що не заслуговує довіри багатство і мирське добро. Якщо людина, яка володіє ремеслом, втратить владу, - не біда, тому що ремесло у її душі - багатство. Куди б вона не пішла, вона всюди зустріне повагу, а людина, яка не володіє ремеслом, завжди жебракує і живе у злиднях».

Свій внесок ісламський світ в особі своїх поетів, філософів, мудреців зробив і у виховання, яке вважалося найважливішою справою батьків, суспільства, держави. Недаремно у всіх нижчих освітніх ісламських закладах найперша увага приділялася саме питанням морального характеру. «Хто в дитинстві не отримає виховання, не буде щастя у житті знати потім; згинай сиру палицю як хочеш - суху випрямиш одним вогнем». Іслам у своїй методиці виховання підходить до людині як до божого створіння, досконалого і як людини, що може помилятися, робити гріх. Добро і зло існує в людині. Іслам потрібний для того, щоб людина йдучи шляхом ісламу, перемогла у собі зло, виправила свої помилки.

Іслам не позбавляє людину права на життя, не відбирає у її душі бажань, надії, але пригнічує у людині її дурні бажання, пристрасті, примхи, показує їй краще, що є у цьому світі, забезпечує людині духовне здоров'я, робить її доброю і сильною. Іслам завжди враховує, що людина може помилятися, оскільки вона людина, але дає людині можливість покаятися перед Аллагом, який прийме її каяття і простить. Іслам не позбавляє людину мирських радостей, пристрастей, любові до життя, задоволень, він просто допомагає людині приборкати свої тваринні інстинкти, вказує їй правильний шлях. Мусульмани вірять, що людина з волі Аллага намісник на землі. У ній є і зло, і добро, хороші справи і погані вчинки. Оптимальний стан для людини досягається не тоді, коли забезпечується абсолютне панування добра - це утопія, а коли зло не в змозі затьмарити добро, взяти гору над ним. Ціль мусульманської моральності - виховання доброчесної людини. В основі доброчесності лежить поняття добра, творення добра людям. Добро є одним з головних і найбільш об'ємних понять в ісламській етиці. У Корані сказано: «Обіцяв Аллаг тим, які ввірували і творили добро - їм прощення і велика нагорода». Потрібно пам'ятати, що в ісламі добрі справи робляться не стільки для інших, скільки для себе. Добро роблять усякому, навіть тим, хто його не заслуговує, навіть своєму ворогові. «Чим більше хорошого робиш ворогові, тим добрішим він стає»,- писав татарський просвітитель К.Насирі. Однак, роблячи добро людям, не вихваляйся і швидше забувай про це. А якщо тобі зробили добру справу, пам’ятай про це вічно. Адже той, хто невдячний людям, невдячний і Аллагові. У Корані сказано, що рекомендується відвідувати хворих, допомагати і бажати їм одужання. А молитви хворих мають велику силу: тим, хто допомагає, прощаються гріхи. Робити добро треба «батькам і близьким, і сиротам, і біднякам, і сусідам, близькому родичу, і сусіду чужому, і другу, і подорожньому». При цьому не треба чекати, коли тебе попросять про це, потрібно самому прийти з добром до людини.

У Священному Корані сказано: «Не в тому благочестя, щоб вам повертати свої обличчя убік сходу і заходу, а благочестя – це хто дає майно близьким, сиротам, біднякам, подорожнім, жебракам».

За матеріалами IslamNews.ru

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.