Про деякі особливості ісламізації Золотої Орди у період правління Узбек-хана

Прийняття ісламу в Золотій Орді
Прийняття ісламу в Золотій Орді
Золотоординське місто
Золотоординське місто
Предмети побуту і прикраси періоду Золото Орди
Предмети побуту і прикраси періоду Золото Орди
Прийняття ісламу в Золотій Орді
Золотоординське місто
Предмети побуту і прикраси періоду Золото Орди
05.08.2019
Оцініть статтю: 
(180 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Розпад Монгольської імперії, що стався у 1260-і роки, актуалізував питання національної і релігійної ідентичності у новостворених державах.

В Улус Джучі, де порівняно з іншими частинами імперії переважав тюркський компонент,  спостерігалася тенденція до ісламізації держави. Коротке правління мусульманина Берке стало передвісником того, що Золота Орда, рано чи пізно, прийме іслам.

Після смерті Берке, що не залишив після себе духовних послідовників, протягом тривалого часу правили хани, далекі від ісламу. Лише Туда-Менгу, (1282—1287), у період свого недовгого правління віддавав перевагу мусульманам, але його політичні і релігійні уподобання були суперечливими. За це він поплатився, втративши і владу, і життя.

Релігійна ситуація у Золотій Орді до моменту приходу до влади хана Узбека (бл. 1 283—1341) була досить складною. Відбувся розкол правлячої еліти на  релігійному підґрунті, при цьому лише її меншість підтримувала ідею ісламізації.

Беї кочових племен здебільшого були прибічниками язичницьких традицій. З іншого боку впливові верстви міського населення, зокрема купці і ремісники, що були, як правило, вихідцями з мусульманських держав Середньої Азії й Анатолії, активно підтримували прагнення нового хана до ісламізації всіх сторін життя держави.

Відстоюючи  позицію поширення нової релігії, Узбек досить толерантно ставився до християнства. Уже на початку свого правління хан видав ярлик київському митрополитові Петрові, який підтвердив права і привілеї православної церкви. У XVI столітті зміст документа зазнав змін у процесі редагування.

У 1314 році Узбек-хан видав ярлик монахам-францисканцям, який дозволив повернути католицькій церкві позиції, втрачені у період правління хана Тохти.

Ярлик, виданий монахам-францисканцям, лише недавно став передметом наукових досліджень. Його цінність й історична значимість полягає у тому, що саме цей документ уточнює ряд положень щодо релігійної політики адміністрації хана Узбека.

У документі правитель Золотої Орди надає католицьким місіонерам право проповіді на всій території своєї держави.

«Силою вічного Бога і при повному схваленні великої божественної величності, ми, Узбек, вручаємо такі наші слова: Усі наділені цим привілеєм латинські священики, які звуть себе за власним звичаєм меншими братами, щоб, простували вони з безтурботною душею, молячись Богові,  благословляючи; привілей, який надав Кулук, наш родоначальник, як і його наступник, наш старший брат, імператор, ми також тепер даємо відповідно до тих же умов; тобто привілей, щоб благаючи бога, раби Христа, зазначені латинські священики, ходили, викладаючи християнський закон», — йдеться у ярлику хана Узбека.

Текст ярлика закріплює за католиками право екстериторіальності, яке передбачає, що ієрархи церкви отримали право на управління всім церковним майном і всіма віруючими цієї конфесії, які перебували на території Золотої Орди.

«Щоб ніхто не чинив насильства або утисків проти них, руйнуючи церкву або знищуючи їх будинки чи місця перебування, але щоб, споруджуючи церкву або дзвони, вони управляли людьми християнського закону, і щоб виходили до нас, щоб донести про причини прибуття [цих людей] здалеку чи зблизька і зробити нам же письмовий звіт, у який спосіб ми будемо благоволити бути милостивими до них», — написано у ярлику.

Варто зазначити, що ярлик з'явився одразу після прибуття до Криму каталонського єпископа Ієроніма, якого папа римський Іоанн XXII призначив єпископом міста Кафи. Ймовірно, саме енергійна діяльність цього єпископа і зробила можливим факт появи «францисканського ярлика».

Варто згадати і про обставини, що сприяли успіхові місії францисканців.

Попередник Узбек-хана на золотоординському престолі хан Тохта в останні роки свого правління здійснював жорстку антикатолицьку політику, застосовуючи силові методи. Він вигнав католиків з Криму, зруйнувавши їх храми. Однак це не зупинило місіонерів, які змогли домогтися прихильності правителя Китаю — великого хана Кулука.

В умовах тимчасового відновлення єдності Монгольської імперії, що сталася на початку XIV століття, хан Узбек не міг не зважати на цей факт.

Поява ярлика дещо дисонує з іншою інформацією, що вийшла з надр ханської адміністрації у тому ж, 1314 році. Йдеться про візит послів хана Узбека до єгипетського султана.

Згідно з повідомленням арабського історика ан-Нувайрі, посли повідомили мамлюкському урядові «про розширення ісламу від Китаю до крайніх меж західних держав». Крім того, вони заявили, що хан Узбек знищив усіх супротивників нової віри.

Без сумніву, ординські посли чинили відповідно до чітких інструкцій, про те, у який спосіб подавати інформацію про прийняття ісламу Золотою Ордою.

Вони прагнули створити найкращий образ нової мусульманської держави перед очима своїх мусульманських союзників. Саме тому посли намагалися представити факт прийняття ісламу частиною правлячої еліти, як повну перемогу мусульман на всій території Улус Джучі.

Крім того, інформація посольства протирічить іншим історичним документам, у яких йдеться про те, що сам хан Узбек прийняв іслам лише через вісім років після сходження на престол.

Збереглося не надто багато інформації про запеклу боротьбу, яка велася у Золотій Орді навколо релігійного самовизначення держави.

У виданому нещодавно поетичному епосі кримського імама Абу Бакра «Каландар-наме» розповідається про загибель «від рук невірних» одного з найближчих сподвижників Узбек-хана еміра Тулаков-Тимура, правителя Кримського улусу.

Історик ан-Нувайрі, характеризуючи ситуацію у Золотій Орді у період прийняття ісламу, писав: «У державі його залишалася ще зграя людей, які не сповідують іслам... але він (Узбек-хан), ставши правителем, запропонував їм обрати: або мусульманська релігія, або війна. Вони відмовилися (прийняти іслам) й обрали бій. Він напав на них, змусив їх до втечі і знищив за допомогою побиття і полону».

Очевидно, шлях Улуса Джучі до ісламу був не простим. З одного боку — заступницька позиція щодо християн, які не претендували на релігійну монополію у державі, а з іншого боку — безкомпромісна боротьба з язичниками, які намагалися за допомогою релігії утримати владу у Золотій Орді.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.