Пропонуємо увазі читачів розмову з мешканцем с. Веселе (Къутлкакъ) Судацького району АР Крим Халілом Дандановим, 1931 року народження. Життя Халіла-агъа було непростим: він народився в Криму, у мальовничому селищі Айсерес, але коли він ще був підлітком, йому довелося пізнати що таке війна та окупація, потім - жахіття депортації.
Під час депортації хлопчик загубився і деякий час перебував у дитячому будинку в Узбекистані. Його дивом знайшли родичі... Згодом, він почав працювати на буровій установці, чим і займався до виходу на пенсію. В Узбекистані Халіл- агъа одружився, став батьком вісьмох дітей. Через деякий час родина переїхала на Кубань, а звідти, за першої ж нагоди, - повернулася на історичну Батьківщину. Після повернення Халіл- агъа оселився у рідному селі своєї дружини Еміне, де й мешкає до сьогодні. Халіл- агъа ділиться своїми спогадами та думками щодо Священного місяця Рамадан, розповідає про певні звичаї та особливості проведення Рамадану у кримських татар, висловлює сподівання на те, що кримськотатарський народ зможе зберегти свою духовну та культурну спадщину...
- Шановний Халіл-агъа, що вам відомо про те, як минав Рамадан у кримських татар до 1917 року?
Я особисто не застав тих часів, але мій батько Усеїн, а також старі люди, наші родичі старшого віку чимало розповідали про колишнє життя кримськотатарського народу. Можна зробити однозначний висновок, що до становлення радянської влади в Криму, переважна більшість кримських татар дотримувалася посту у місяць Рамадан. Було багато сіл, у яких кримські татари становили більшість населення, скрізь діяли мечеті та медресе, багато хто вмів добре читати Коран, що полегшувалося ще й тим, що до 1927 року кримські татари використовували писемність на основі арабської графіки.
У татарських селах, як правило, хвилин за двадцять-тридцять до сухура ходила людина з барабаном, - давулджи, - він бив у барабан та будив людей, щоби вони могли попоїсти вчасно та підготуватися до чергового дня посту. Практикувалися й колективні іфтари, також заможніші люди намагалися більше допомагати бідним. Свято відбувалося з особливою урочистістю, - на святковий намаз приходили всі, хто тільки міг. Традиційно після намазу та святкової проповіді, людей, котрі виходили з мечеті, зустрічали зарані приготовані столи, на яких стояли філіжанки з міцною кавою та солодощі. Це частування готувалося на гроші, що збиралися заздалегідь з цією метою. У цілому, можна сказати, що місяць Рамадан був особливим часом року для більшості кримських татар, - люди вибачали взаємні образи, вдосконалювали свою духовність, думали про вічне...
- А як змінилася ситуація у радянські часи, особливо після депортації кримськотатарського народу?
Зараз усім добре відомою є атеїстична та диктаторська сутність радянської влади, котра принесла багато горя усім без винятку народам колишнього Радянського Союзу. Наш народ також не став винятком. Понад те, радянська влада хотіла не просто стерти з народної пам'яті ті чи інші звичаї й традиції, але мала намір знищити та асимілювати наш народ як такий, - шляхом депортації та розселення серед узбеків.
Як розповідав батько, спочатку радянська влада досить терпимо ставилася до релігії. Діяли мечеті, виконувалися релігійні обряди, але представники влади стежили за усім оцим, вели пропаганду проти релігії, нишком з'ясовували хто є активістом та ставили на облік усіх Ісламських діячів. Вже у 30-ті роки не залишилося жодних ілюзій стосовно радянської влади. Мечеті масово зачинялися, медресе були зліквідовані, багатьох національних інтелігентів та релігійних діячів розстріляли, багатьох заслали у Сибір.
Коли я сам був школярем перших класів, то добре пам'ятаю, як вчителі під час Рамадану щоранку перед уроками перевіряли хто постує, а хто ні. Усіх примушували випити склянку води, а тих, хто наполегливо відмовлявся та робим усе можливе для того, щоб не порушити піст, карали як тільки могли - знижували оцінки, викликали до школи батьків, погрожували як дітям, так і батькам. Усе це викликало сильні переживання. Коли мені було 12-13 років, я тримав піст, як і багато татарських родин, - це був час німецької окупації Криму. Але 18 травня 1944 року кримськотатарський народ пережив страшне горе - депортацію...
Після депортації народ опинився на межі виживання, як я вже казав, багатьох інтелігентів та релігійних діячів розстріляли чи заслали, багато тисяч кримських татар загинуло по дорозі до Узбекистану. Усе це якнайгіршим чином відбилося на духовному та культурному житті народу. Тому, приблизно, в період з 1950 по кінець 1980-х років релігійне життя було дуже пригніченим. Рамадан також дотримувався уже меншістю кримських татар, - здебільшого старими, котрі могли більш вільно володіти своїм часом.
- А як змінилася ситуація у зв'язку з поверненням кримських татар на Батьківщину? Які звичаї ще живі, які особливості проведення Рамадану збереглися до нашого часу, что варто намагатися зберегти?
АльхамдуліЛляг, у зв'язку з поверненням кримських татар на Батьківщину зникли штучні перешкоди на шляху релігійного життя нашого народу. Так, певна річ, є чимало труднощів та проблем, але ми маємо змогу вільно сповідати Іслам не відчуваючи при цьому перешкод, як у радянські часи.
На жаль, у наші дні багато кримських татар не тримає посту місяця Рамадан, хоча зараз вже ніхто не заважає їм постувати. Але, в цілому, звичаї ще живі. Наприклад, традиційно на сухур у татарських сім'ях, особливо у сільській місцевості, готують чебуреки. У багатьох сім'ях перевагу надають янтихам - чебурекам не з м'ясом, а з сиром чи з картоплею, підсмажуваним на сухій пательні, без олії. Це дуже смачна та поживна їжа. Вуглеводи, зокрема крохмаль, з якого складається борошно, повільно засвоюються організмом протягом дня, що дозволяє відчувати деяке полегшення під час посту. Адже більшість людей, навіть літніх, працює удень, - хто на городах, хто на роботі. На іфтар готують поживні страви, але намагаються не переїдати, щоби не виникло відчуття підвищенної сонливості та важкості у шлунку.
У свято багато людей, навіть ті, котрі не тримали піст, йдуть до мечеті. І знову, як колись давно, після виходу з мечеті людей зустрічають столи та кава із солодощами. У день свята, прийнято, коли голова сім'ї повертається з мечеті, то усі залежні від нього члени родини вітають його та цілують йому праву руку, підносячи її до вуст, а потім до лоба, - так вони виказують повагу по відношенню до голови сім'ї.
Уся родина збирається за святковим столом. Згідно зі звичаєм, у цей день готують чир-чир, - національний солодкий пиріжок з начинкою з мигдаля та грецьких горіхів. Коли селом ходять діти й поздоровлюють старших, то їм дають цукерки, мигдаль, горіхи, а іноді й гроші, щоб діти також відчули святкову атмосферу.
У селах, де усі один одного знають, легше дотримуватися звичаїв. До того ж у містах кримські татари становлять дуже малий відсоток від загальної чисельності населення, що також ускладнює взаємне спілкування.
Однак, ми намагаємося зберегти й передати все краще з наших традицій та звичаїв. Останніми роками цьому сприяє й перший кримськотатарський телеканал АТР, - щороку під час Рамадану телеканал має особливу програму. Програма містить трансляцію намазів з Мекки, передачу "Рамазан берекети" ("Благо Рамадану"), трансляцію таравіхів та іфтарів з різних мечетей Криму та інші заходи. Багато що для збереження звичаїв роблять й ентузіасти на місцях. Тому ми сподіваємося на те, що Милістю Всевишнього Аллага, наш народ зможе зберегтися й розвиватися у майбутньому.
Дякуємо за змістовну та цікаву бесіду!
Інтерв'ю провів Юрій Косенко
