Історія Сходу лишила по собі чимало загадкових постатей, до яких і сьогодні звертаються мусульмани. Особливо актуальна тема життєписів європейців, що приймали Іслам задовго перед нашим часом, а саме в ранньому середньовіччі. Надто тих, що чимось прислужилися ісламському світові. Серед них — цікава постать мусульманського полководця з незвичним для арабського вуха іменем Володимир бін Абдалла. А нещодавно знайшовся рукопис, переписаний людиною з таким самим іменем далекого 1298 року. Ким були ці Володимири бін Абдалли — слов’янами-русинами, що навернулися в Іслам, чи арабами, що чомусь узяли таке дивне ім’я?
Передусім відзначимо, що ім’я Володимир, на відміну від багатьох слов’янських імен, має дохристиянське, а не грецьке походження та, ймовірно, означає «наділений великою владою». Існує ще подібне німецьке Вальдемар, але воно скоріше походить від того ж слов’янського кореня.
Арабським джерелам це ім’я відоме від часів Аль-Марвазі (1056–1125), що описував делегацію русів до Хорезму, надіслану князем Володимиром з метою прийняття Ісламу. У відомих рукописах Аль-Марвазі «Природа живих істот» фігурує саме варіант Валадамір, хоча, вважаючи на відсутність коротких голосних в арабській мові, це ім’я могли читати як Валідамір і Вілідамір або якось інакше. Утім це несуттєво, бо точно йдеться про князя Володимира, відомого своїм «вибором віри» (вочевидь першим став Іслам, а вже потім з різних обставин Русь була християнізована). Серед арабів ім’я Володимир не вживалося, на відміну від деяких грецьких чи єврейських імен, як, наприклад, Михайло (Міхаїль), Олександр (Іскандар) та ін.
І ось у повідомленнях двох видатних істориків часів Мамлюцького султанату — держави, що в 1250–1517 роках існувала на теренах Єгипту, Сирії та Хіджазу, натрапляємо на двох осіб з іменем Володимир бін Абдалла, тобто «Володимир, син Абдалли». Зокрема, Шамс ад-Дін аз-Загабі повідомляє нам про хороброго воєначальника з прізвиськом «смертоносний» (букв. «смертельна отрута», Сумм аль-Мавт), «великого принца», «Ігана ар-Рукні аз-Загірі», «що його насправді звали В(а)лад(і)м(і)р бін Абдалла, підлеглий великого принца Рукн ад-Діна Бейбарса, що розбив франків під Газою». Ідеться про переможну битву з хрестоносцями, що відбулася в жовтні 1244-го й стала початком мусульманського відвоювання Палестини — власне, там відзначився Бейбарс і люди з його оточення. Сам В(а)лад(і)м(і)р бін Абдалла «був одним із тих, кого описували як хороброго та впертого, з вимогливим голосом і певним становищем». Однак з якихось причин (про них не сказано), султан Загір ад-Дін Бейбарс так на нього розгнівався, що «кинув у колодязь, де той і помер у місяці джумада ль-ахира (листопад 1276-го)». Сталося це в «гірській» фортеці в Каїрі — Каля-Джубаль.
Ібн Хаджар аль-Аскалані, інший мамлюцький історик, наводить нам біографію ще одного Володимира бін Абдалли. Це якийсь Бадр ад-Дін Абу Ахмад В(а)лад(і)м(і)р бін Абдалла ас-Сейфі, «відпущений раб» Бектимура ас-Сакі. Народився він 644 року (1246), учився в знавця хадисів Абд аль-Маліка ібн Алляка та інших учених, далі переказував хадиси самостійно. Відома точна дата його смерті — 16 рамадана 710 року (6 лютого 1311-го), у селищі Тайра в Хурані, гірській місцевості на кордоні сучасних Йорданії та Сирії. Так само, як у випадку з першим Володимиром, біографічних подробиць тут мало, але в бібліотеці університету імама Мухаммада ібн Сауда (Ер-Ріяд, Саудівська Аравія) під номером 3929 зберігся унікальний рукопис «Короткого викладу „Сахіха“ Мусліма», переписаний рукою самого Валадамура (так написано в рукописі, з короткими голосними) бін Абдалли ас-Сейфі 3 зуль-хіджа 697 року (11 вересня 1298-го) в Каїрі. Рукопис має 297 аркушів і написаний дуже вправним і виразним для читання шрифтом. Сам переписувач називає себе титулом хазиндар, що, мабуть, означало хоронителя бібліотеки в оселі шейха Аль-Хумайді «поблизу воріт Аш-Шарія» — нині це центр Каїру. Рукопис, що з нього Валадамур бін Абдалла зробив копію, зберігався в «школі хадисів» (дар аль-хадис) і належав перу знаного єгипетського передавача хадисів Ібн ад-Дафуфі (1270–1335) — учня іншого вченого, Мухаммада Абд аль-Азіма. Отже, переписувач цього рукопису — саме той, другий Володимир бін Абдалла, що навіть спеціально виписав з короткими голосними, харакатами, незвичне для арабського вуха своє ім’я.
Ким були обидва Володимири? Імовірно, вихідцями з давньоруських родин, що потрапили до мамлюків. Можливо, як бранці. Власне, мамлюки («підлеглі», «раби») були й самі колишніми бранцями, що, зробивши в лихі часи кар’єру, заснували нову династію та високорозвинену близькосхідну державу. Серед них були не тільки тюрки, а й слов’яни, що зберігали свої власні імена, дані їм уже ісламізованими батьками — в обох випадках ті мали ім’я Абдалла. Як бачимо, були серед них і воєначальники, і мусульманські вчені. І, мабуть, тільки повноцінне вивчення мамлюцьких історичних текстів, над яким тепер працює чимало науковців, допоможе віднайти нові слов’янські імена на Близькому Сході тих часів.
