Якщо розповісти сучасному українському школяреві про те, що колись землі України, Ірану, Афганістану й Туреччини входили до складу однієї держави, то він, мабуть, дуже здивується. Але ж саме так і було: усередині XIII століття внаслідок навали монгольських орд могутні держави Близького Сходу та Східної Європи припинили існування, ставши на кілька десятиліть покірними васалами нащадків Чингісхана.
Про те, що десь далеко, на Сході, виникла нова держава, яка надзвичайно легко перемагає своїх ворогів, сельджуцькі султани знали давно. Але міць і вплив Конійського султанату здавалися вічними йнепохитними. Султан Гіяс ад-Дін Кей-Хосров II держав у страху всіх сусідів, час від часу розширюючи володіння сельджуцької держави в Анатолії.
Тривала війна монголів з Хорезмом призвела до його повного завоювання (1221 р.) — унаслідок цього Центральна Азія, Афганістан та Іран опинилися ускладі Монгольської імперії. Підкорення цих країн супроводжувалося масовими вбивствами цівільної людности в небачених давніше масштабах. Арабський історик Ібн аль-Асир так описував здобуття монголами «благословенної Бухари»:
«Невірні піддали жінок жахливій [ганьбі], а люди дивилися на це, ридавши, не мавши сил захиститися від того, що спіткало їх. Але серед них виявилися такі, хто не змирився з цим і вважав за краще смерть. Вони стали битися й були вбиті. Серед тих, хто так учинив і вирішив, що краще бути вбитим, ніж бачити те, що спіткало мусульман, був правник імам Рукн ад-Дін Імам-заде з його сином. Побачивши, що коять невірні з дружинами [мусульман], вони стали до бою та обидва були вбиті. Так само вчинив суддя Садр ад-Дін-хан. А тих, хто скорився, взято в полон. Невірні підпалили місто, медресе, мечеті та всіляко катували людей, домагавшися грошей».
Переслідувавши хорезмшаха Мухаммада, монгольське військо вийшло до кордонів розселення половецьких племен. Половці звернулися за допомогою до князів Руси. З огляду на серйозну небезпеку грізного ворога, велика частина князів погодилася надати допомогу половцям. Перше боїскінчилися поразкою монголів, що нимикомандували два відомі воєначальники — Субедей і Джебе. Це вселило в Русь і половців надію на повний розгром ворога. Арабський історик Ібн аль-Асир писав:
«Запалилися уруси й кипчаки бажанням розбити татар (так мусульмани називали монголів. — Ред.):Вони думали, що ті відступили зі страху й через слабкість, не бажавши битися з ними, і кинулисяпереслідували татар. Татари все відступали, а ті гналися слідом 12 днів».
31 травня 1223 року на річці Калка зустрілися основні сили супротивників. Монголи завдали катастрофічної поразки союзному війську половців і Руси. Цікаво, що спільно з монголами виступили бродники — попередники козаків на чолі зі своїм воєводою Плоскинею. У битві загинули не тільки безліч вояків, а й велике число князів. Переможці переслідували розрізнені загони аж до Дніпра.
Цілком імовірно, що завойовники планували захоплення Києва, але тяжкі втрати, що зазналимонголи в бою на Калці, не дозволили їм продовжити війну. Повертатися до Центральної АзіЇ Субедей і Джебе вирішили через Волгу. Волзькі булгари вже знали про похід монголів на Русь, тож улаштували їм засідку. Мусульманське військозненацька атакувало загарбників і розбило їх — тільки невеликий загін зміг вернутися до Хорезму.
Незабаром після походу Субедея та Джебе монголи рушили проти Конійського султанату. Намісник Кавказу та Ірану Чоморган, виконуючи накази володарів Монгольської імперії, розширив зони впливу держави аж до кордонів держави сельджуків. Кілька загонів Чоморгана 1231 року вдерлися в межі Конійського султанату. Вони проводили розвідку перед можливим наїздом основних військ.
1236 року хан Бату почав похід до держав Східної та Центральної Європи. Одночасно новий командувач монгольськими військами на Кавказі, Ірані та в Анатолії нойон Байджу розгорнув наступ на васальну від сельджуків Вірменію. 1241 року Байджу захопив Ерзурум, найважливіше місто сельждуков на сході країни. Самовпевнений султан Гіяс ад-Дін Кей-Хосров II написав листа Байджу, повідомивши монгольського воєначальника, що Ерзурум лише одне з безлічі його міст.
Байджу перетворив Ерзурум в опорний пункт монгольського війська. Він уклав угоду з царем Кілікійської Вірменії про те, що вірмени постачатимуть харчі й посилатимуть допоміжні війська в разі продовження війни з сельджуками. Тим часом Кей-Хосров II не втрачав часу дарма. Він об’єднав під своїм прапором більшість сусідніх держав, поміж них і християнських, зокрема Нікейську та Трапезундську імперії. Сельджукам удалося зібрати небачену армію, що налічувала за різними оцінками від 70 до 200 тисяч вояків.
Сельджуцька армія разом із союзниками зайняла зручну позицію в ущелині під горою Кесе-даг 26 червня 1243 року. Все, що треба було сельджукам —тримати оборону, відбиваючи атаки загарбників. Байджу застосував у битві традиційну тактику монгольського війська: раптова атака, а потім фальшивий відступ. Побачивши, що монголи тікають, Кей-Хосров II не втримався й почавпереслідувати їх. Зупинившись на заздалегідь обраному рубежі, монголи засипали сельджуків градом стріл, а потім контратакою змусили тікати. Разом із недобитками свого війська втік і султан Кей-Хосров II. Монголи захопили безліч міст Конійського султанату й тільки сплативши величезну данину йвизнавши васальну залежність, сельджуки змоглизберегти частину своєї держави.
У тому ж 1243 році Бату-хан завершив свій переможний похід. Результатом було завоювання Волзької Булгарії, Руси, Угорщини, Чехії, Польщі, Болгарії та Сербії — неймовірний успіх кочових народів, що швидше за блискавку промчали з глибин Центральної Азії в саме серце Європи. Монголи змогли об’єднати всі тюркські народи Дешт-і-Кипчаку, але самі завойовники буквально розчинилися в цьому тюркському «морі».
Прагнувши позбутися всевладдя Байджу, султан Кей-Хосров II вислав посольство до Бату-хану. У своєму листі султан просив прийняти державу сельджуків під заступництво Улусу Джучі. Бату погодився з цією пропозицією. Таким чином в одній державі з’єдналися Русь, Крим і мусульманський Конійський султанат. Звісно, життя під владою монголів не була спокійною та мирною: завойовники принесли смерть і руйнування, але не тільки це. Крім негативних сторін було чимало й позитивних:
1. Уже невдовзі після блискавичних перемог чингізидів тюркські народи Східної Європи та Кавказу прийняли Іслам.
2. Чорне море перетворилося на зону вільного мореплавства, що спонукало бурхливий економічнийрозвиток Північного Надчорномор’я та Криму.
3. На уламках Монгольської імперії виникла Золота Орда — одна з найбільших мусульманських держав раннього середньовіччя.
4. Унаслідок дезінтеграційних процесів на землях південної Руси почала формуватися українська нація та з’явилося козацтво, що стало «хребтом», основоюмайбутньої держави Україна.
5. В Анатолії на місці сельджуцької держави виникла Османська імперія що стала спадкоємицею великого Арабського халіфату.
Олександр Степанченко
