Слідами еміра Гаджибея

У 1359 році у результаті змови був убитий золотоординський хан Бердібек. Після його смерті найбільша мусульманська держава Європи — Золота Орда — вступила у тривалий період міжусобних воєн, які в російських літописах отримали назву «Велика зам’ятня».

Другою людиною в державі за Бердібека, згідно з повідомленням Ібн Халдуна, був молодий беклярібек Мамай, який стрімко піднявся кар’єрними сходами завдяки одруженню з ханською дочкою. Зі смертю Бердібека Мамай втратив свою посаду, але залишився одним з найвпливовіших емірів у державі.

Мамай походив із впливового монголо-тюркського роду кийят, який опинився на політичній арені в середині XIII ст. завдяки талановитому полководцю Бурундаю. На початку XIV ст. видне становище при дворі ханів Тохти та Узбека займав кийят Ак-Буга.

Рід кийят не належав до нащадків Чингісхана, тому його представники, навіть які займали найвищі посади в Золотій Орді, не могли претендувати на ханський трон. Самого Мамая чингізиди з презирством називали «кара киши» — «чорна людина» або людина «чорної кістки».

Про походження предків Мамая достовірної інформації дуже мало, що змушує істориків намагатися шляхом реконструкції, з опорою на непрямі свідчення, відтворити біографію його сім’ї. У творі «Таріх-і-Достан-Султан» Утеміш хаджі дідом беклярбека названий Тенгіз-Буга, а батьком якийсь Алач. У Чингіз-наме Дафтарі йдеться, що Мамай був сином Алачі-бія.

Більшість джерел сходяться на тому, що сім’я Мамая мала в Криму «родові землі». Аль-Калкашанді повідомляє, що «в 750 році правителем в ньому (Криму) був Зайд ад-Дін Рамадан, після якого утвердився Алібек, син Іси, син Тулуктеміра. Я (аль-Калкашанді) бачив в деяких літописах, що правителем в ньому протягом 776 р. г. (1374/75) був Мамай». В іншому місці аль-Калкашанді називає Алібека візиром з приставкою «Ходжа», додаючи: «Це той, з яким було розпочато листування в 765 році» (йдеться про лист Алібека єгипетському султанові).

І. В. Зайцев у своїй роботі, присвяченій батькові Мамая, наводить цитату з «Історичної довідки» («Доводи»), складеної під час правління останнього кримського хана Шахін Гірея. У документі, зокрема, йдеться: «За розпорядженням мугуллів зазначені землі від берегів річки Волги до так званого Маяк-Азиз, броду на річці Дністрі, вручив у правління беклербею Мамай-бею, синові Гаджина, який командував над усім ханським військом правої руки».

На думку І. В. Зайцева (з яким ми згодні), Алачі-бій, Ходжа Алібек і Гаджин — це та сама особа, учасник битви на Синіх Водах, емір Гаджибей. Для того, щоб підкріпити це твердження, потрібно взяти до уваги і той факт, що зятем хана Бердібека міг стати тільки член правлячої еліти. Безсумнівно, що саме батько Мамая, обіймаючи пост візира, відкрив синові дорогу в ханський палац.

У кримському селищі Таракташ (нині територіально у складі міста Судак) знаходиться старовинна мечеть Гаджибея (Аджібея), побудована в кінці XVIII в. На перший погляд вона жодним чином не пов’язана з ім’ям татарського еміра XIV в. Однак це тільки на перший погляд. У 1666 році османський мандрівник Евлія Челебі був у Таракташі й бачив ту мечеть. Вона теж носила ім’я Гаджибея. Таким чином, можна припустити, що мечеть XVIII в. була побудована на місці набагато більш давньої споруди.

Перша згадка про Таракташ була у 1365 році. У той рік генуезці, користуючись негараздами в Золотій Орді, захопили Судак і ще 18 населених пунктів Криму. Частина цих земель була власністю роду Мамая. Саме тому могутній беклярбек не терпів загарбників, вигнавши їх з Криму.

Пізніше, вже після смерті Мамая, 1381 року хан Тохтамиш уклав договір, за яким всі ці землі були передані Генуї. У списку населених пунктів, який додавався до договору, є і селище Таракташ. Ймовірно, Гаджибей побудував мечеть в Таракташі у період, коли він був правителем в Криму в кінці 50-х років XIV ст. Можна припустити також, що до кінця XVIII ст. стародавня мечеть була дуже занедбаною, що і стало причиною будівництва нового храму.

Потребує пояснення й участь Гаджибея в битві на Синій Воді. У 1362 році, знаючи про те, що в Золотій Орді немає хана, великий князь Литовський Ольгерд послав свої війська на Київ. Для того, щоб зупинити просування литовців, була зібрана порівняно невелика армія на чолі з трьома емірами: колишнім беклярбеком за хана Джанібека Кутлуг-Бугою, Гаджибеєм та якимось Теміром (у літописах званому Димитрієм).

Протистояти Ольгерду татарський загін не зміг через свою малу чисельність, що дозволило литовському князю встановити тимчасовий контроль над досить значною територією Поділля і Київщини. Мамай в цей час знаходився на східних улусах Золотої Орди, ведучи запеклу боротьбу з претендентом на ханський трон Мурідом. У той момент він просто не міг кинути проти Ольгерда досить сильну армію.

У 1380 році Мамай зазнав поразки в битві з ханом Тохтамишем і був убитий в Криму. Його нащадки перейшли до Великого князівства Литовського, прийняли християнство, ставши родоначальниками князів Глинських. Що стосується його батька, то ще за життя еміра один з лиманів у місцях літніх татарських кочовищ отримав назву Гаджибейський, яку зберіг до наших днів.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»