Українці відзначили День опору окупації Криму і Севастополя, встановлений указом президента Володимира Зеленського 26 лютого 2020 року. А сьогодні, 27 лютого, виповнюється сім років з моменту початку активної фази окупації Криму. З того часу в Росії не втомлюються повторювати, що півострів повернувся "додому". Тим часом, посол України в Хорватії та в Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках ОЛЕКСАНДР ЛЕВЧЕНКО спеціально для "Апострофа" нагадав історію півострова від подій до нашої ери і до окупації цієї території Російською Федерацією. Наведені факти свідчать про те, що Крим пов'язаний тисячолітньою історією саме з Україною та має небагато спільного з Росією.
Першими численними жителями Криму були іраномовні племена кіммерійців, яких згадують джерела ще у 12 ст. до н.е. Уся територія сучасної України теж була населена в той час цими племенами, за винятком північної та західної частини. У 7 ст. до н.е. кіммерійців витіснили теж іраномовні скіфи, які панували на території Подніпров’я та Криму сім століть. Паралельно, на Кримському узбережжі, гирлі Дніпра й північному Причорномор’ї з’являються грецькі колоністи, які створюють свої міста-держави. У 6 ст. до н.е. в Криму першими були закладені Пантікапей або Боспор (Керч), потім Феодосія, Херсонес (Севастополь), а в гирлі Дніпра побудовані Борисфен, а поруч Ольвія (Очаків) і Тіра (Білгород-Дністровський). Із середини 1 ст. н. е. Боспор і Херсонес підпадають під управління давнього Риму, сюди приходять перші християни. У цей же час апостол Андрій Первозванний проповідує вчення Христа в Подніпров’ї, передбачаючи створення тут на київських пагорбах великого міста (Києва) під Божим благословенням.
У 2–3 ст. н.е. на територію сучасної України, включно з Кримом, прибувають численні германські племена готів, які в Подніпров’ї розбивають місцевих слов’ян (антів) і створюють свою державу з центром Данпарстад — на правому березі Дніпра. Після вигнання готів гунами в союзі зі слов’янами (375 р.), частина готів залишається в Криму та деяких місцях Волині та Поділля. Залишки їх матеріальної культури знаходять досі. У кінці 4-го — 5 ст. н.е. в Подніпров’ї було створено перше державне об’єднання в історії всіх слов’ян — держава антів, тоді ж Київ переростає з торгового поселення в перше слов’янське місто, а анти починають постійно бувати в Криму у своїх торгових справах.
У 6–7 ст. Подніпров’я та Крим потрапляють під владу нових тюркських племен — аварів, потім булгар, які прибули зі сходу, а в 8 ст. — Хазарського каганату. У цей час Константинополь створює в Криму готську християнську єпархію, яка пізніше як готська православна митрополія проіснувала до 17 ст. На початку 9-го століття Київ бореться за звільнення від хозарської опіки, і Київський князь Бравлин йде походом на Крим, де громить хазар і оволодіває Херсонесом (сучасний Севастополь). Саме через цей порт Київська держава веде торгівлю з Візантією. У другій половині 10 ст. Великий князь Київський Святослав розгромив та підкорив Хазарський каганат, тим самим звільнивши Крим від хозарської влади, а на березі Керченської протоки він побудував фортецю Тмутаракань, яка контролювала східний Крим і стратегічний прохід між Чорним і Азовським морями упродовж двох століть.
У 988 р. Великий Київський князь Володимир (син Святослава) йде походом на Крим і хреститься в Херсонесі, де мученицькою смертю ще на початку 2-го ст. н.е. загинув від скіфів-язичників один із перших Римських пап — Климент. Звідти Великий Володимир Хреститель несе християнство як державну релігію в Київську державу. У другій половині 11 ст. в південному та середньому Подніпров’ї та Криму з’являються племена половців (кипчаків), які слугували основою у формуванні кримськотатарської нації. В етногенезі українців, які були нащадками перших слов’ян — антів і склавинів, а пізніше русів, половці також зіграли важливу роль, доповнивши етногенез споконвічно слов’янського народу тюрксько-кипчацьким компонентом.
У 1223 р. Київські князі разом із половцями борються на Калці (Приазов’я) з небезпечними агресорами — монголами, але програють. Менше ніж через 20 років Подніпров’я та степовий Крим захоплюють монголо-татари, а на півдні півострова з’являються генуезці. Подніпров’я разом із Києвом переходить до Литовської держави, яке приймає мову русів як державну поруч із литовським. Трохи пізніше в Кримських горах створюється країна готів — князівство Феодоро. У 1363 і 1397 роках Херсонес захоплюють війська Великого князівства Литовського, де основу складали руси Подніпров’я та Волині. У 1441 р. кримські татари на більшій частині Криму формують свою національну державу — Кримськотатарське ханство. До складу ханства увійшли також нижнє лівобережне Подніпров’я, Приазов’я та Донецькі степи. У кінці 15 ст. південний Крим захоплюють турки, які вигнали генуезців і розгромили князівство Феодоро.
У 1783 р. після розгрому військ кримського хана й турків всю територію Криму анексує Росія, яка виселяє з півострова місцевих християн (греків, вірмен), поступово заміщуючи їх населенням із далеких російських губерній. Починається політика утисків місцевих мусульман, тому кримські татари, які становили 97% населення півострова, починають масово мігрувати до Туреччини. У 1853–56 роках, під час Кримської війни, Росія зазнає нищівної поразки від експедиційного англо-франко-турецького корпусу. Більшість солдатів російської армії складалася з мобілізованих українців, але бездарний петербурзький генералітет привів війну до поразки і принизливим умовами миру.
Після падіння Російської імперії, у березні 1918 року було проголошено створення Радянської Соціалістичної Республіки Тавриди в складі РРФСР. Більшовики починають знищувати всіх інакомислячих, включно з керівництвом кримськотатарського меджлісу, який перед цим проголосив створення Кримської Народної Республіки. У зв’язку з тим, що обговорювалися моделі можливого входження Криму до складу Української Народної Республіки (УНР), і з метою позбавлення від більшовицького (червоного) терору, на півострів у квітні 1918 року заходить Запорізький корпус УНР на чолі з полковником Болбочаном. Велика частина Криму була звільнена, але під тиском з боку німецького командування Київ був змушений вивести корпус із півострова. У 1919 р. Крим захопили білогвардійці на чолі з Врангелем, які трималися тут до пізньої осені 1920 року, коли знову повернулися червоні. Совєти в 1921 р. проголошують створення Кримської АРСР у складі Української РСР. З початком війни СРСР із фашистською Німеччиною Крим стає ареною жорстоких боїв. Після звільнення півострова в травні 1944 р. військами Четвертого Українського фронту, де понад 50% становили мобілізовані українці, органи внутрішніх справ за вказівкою Сталіна проводять спецоперацію по депортації всього кримськотатарського народу, а пізніше місцевих греків, вірмен і болгар, огульно звинувативши ці народи в колабораціонізмі. При цьому тільки в Севастополі в 1942 р. було сформовано два російських національних батальйонів СС із колишніх врангелівців, що "залягли на дно" за радянських часів.
Очистивши Крим від корінного населення, Кремль дає наказ про рекрутування громадян з усією території Української РСР на нове місце проживання. Прибувають ешелони з десятками, навіть сотнями тисяч російського населення, яке селиться в залишених будинках, захоплюючи підсобне господарство всіх депортованих народів. Так було створено міцну російську більшість на півострові, куди також заселяли сім’ї військових відставників з органів держбезпеки й армійських політвідділів. Під час депортації загинули десятки тисяч представників депортованих народів, особливо кримських татар. Український парламент у 2015 р. визнав це актом геноциду проти кримськотатарського народу.
15 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ "Про передачу Кримської області до складу УРСР", а 26 квітня 1954 року Верховна Рада СРСР прийняла закон "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР". Україна взялася піднімати застійне господарство півострова. Було вирішено побудувати Північно-Кримський канал із метою підтримки земель степового Криму дніпровською водою. Забезпечення водою Дніпра дало можливість побудувати в північному Криму підприємства-гіганти, такі як Кримський титан і Кримський содовий. У лютому 1991 р. Кримська область стала автономною республікою в складі УРСР. 5 травня 1992 року Верховна Рада Криму проголосила Акт державного суверенітету в складі Української держави. У січні 1994 року в Криму пройшли вибори до Верховної ради і президента Криму. Однак 17 березня 1995 року Верховна Рада України (ВРУ) скасувала конституцію Криму 1992 році разом із посадою президента. Статус Криму як автономії закріпила Конституція України 1996 р. і Конституція АРК 1998 р. У 1997 році між офіційними Києвом і Москвою було підписано договір про статус і умови перебування ЧФ РФ на території України. Рішенням ВРУ у 2010 р. базування Чорноморського флоту було продовжено до 2042 р.
Окупація Криму Росією в лютому-березні 2014 р. стала в післявоєнній історії людства (після закінчення Другої світової війни в 1945 р) першою спробою анексії після аншлюсу Австрії фашистською Німеччиною в 1938 р. Офіційний Київ і вся міжнародна спільнота засуджують агресивні дії Кремля по окупації Криму і вимагають повернення півострова його законному власнику — Українській державі, з територією якого Крим, як ми з'ясували вище, пов’язує тисячолітня історія. Зараз створюється міжнародний майданчик — "Кримська платформа" для обговорення питання шляхів повернення півострова в конституційно-правове поле України.
Олександр Левченко, посол України в Хорватії та Боснії і Герцеговині в 2010-2017 роках
Матеріал з Апостроф.
