У 70-х роках IV століття з Азії на нинішні землі Південної і Східної України прийшли тюркські племена гунів. Так почалося Велике переселення народів. Слідом за гунами послідували орди аварів, булгар і хозар. Народи приходили і зникали, залишаючи свій слід у назві річок, озер, лиманів. Багато з цих назв збереглося до наших днів, але не тільки в топоніміці зосталась пам’ять про зниклі народи.
11 червня 1912 року пастух Карп Маджар із села Мала Перещепина (Полтавщина) пас стадо корів неподалік від річки Ворскла. Випадково його нога провалилася в яму. Він нахилився, щоб розглянути провал. В ямі підліток виявив глечик, доверху заповнений ювелірними прикрасами. Разом зі своїм приятелем Федором Деркачем він приніс знахідку в село. Наступного дня місцеві жителі відкопали десятки виробів із золота та срібла. Так було знайдено найбільший скарб Східної Європи.
Коли на місце виявлення скарбу прибули археолог і поліцейські, частина скарбів вже розійшлася по руках. Поліції вдалося вилучити у селян більшість знахідок: золотий і срібний посуд, зброю, монети, браслети, персні. На жаль, місце знахідки до моменту приїзду археологів було вже ґрунтовно перекопано, але судячи з характеру знайдених речей, йшлося про поховання знатного кочівника.
Скарб включав у себе більше 800 предметів: з них 16 золотих і 19 срібних речей. Загальна вага золотих виробів — понад 25 кг, срібних — близько 50 кг. Вилучені у селян цінності (за них уряд Росії заплатило сім’ї Карпа Манжара близько 130 тисяч рублів) були описані головою Імператорської археологічної комісії графом Бобринським Олександром.
«Велика масивна ваза. Довжина 0,29 м.; вага 4½ фунта. Внутрішня частина посудини являє собою низку заглиблень і жолобів, призначених для розміщення фруктів.
Велика ваза. Збоку така ж кругла мереживна ручка. Підставка вази прикрашена наскрізними колами.
Великий чудовий глечик сассанідськаго типу, на високій підставці. Висота 0,31 м.; 7 фунтів вага. Ручка гладка, прикрашена зверху і знизу головками козуль з гострими вухами. Подовгувате горлечко вази закінчується великим прямокутним дзьобом, кришка якого прикріплена до ручки вази за допомогою великого, вільно рухавшегося по ручці кільця, прикрашенаго великою золотою кулею. Предмет цей, хоча походження, безсумнівно, восточнаго, все ж призначався, ймовірно, для церковного служіння.
Одинадцять кубків. На багатьох візерунки. До підставок їх пристосовані порожні гнізда, в яких вміщається кістяна кулька. Кульки ці, рухаючись, створюють особливий для кожнаї склянки дзвін. Одна з цих склянок спеціально щедро орнаментована за допомогою золотого дроту, перлин і гнізд з кольоровими каменями. З цих каменів один, зеленаго кольору, який сильно постраждав від часу, ще зберігся на місці.
Масивна ложка. Довжина 0.22 м. Ручка гладка, прикрашена гніздами для кольорових каменів, що нині випали.
Невеликий ритон з листового золота, прикрашений рельєфними ободками. Такий самий ритон з рунічним написом знаходився у знаменитому скарбі з Нагі Сент Міклош (в Угорщині)».
Довгий час вчені вважали, що перещепинський скарб належав хозарам. Його датували за візантійськими золотими монетами, знайденими серед предметів скарбу. Найранніші з цих монет належать до періоду правління імператора Маврикія (582–602), а найпізніші Константа II (641–668).
У 1984 році німецький історик Йоганн Вернер висловив гіпотезу про те, що у Малій Перещепині ми маємо справу з похованням булгарського хана Кубрата, творця тюркської кочової держави — Великої Булгарії.
Гіпотеза Вернера знайшла чимало прихильників, насамперед серед сучасних болгарських вчених. Він виходив з того, що в середині VII століття територія, де було знайдено скарб, перебувала під контролем хана Кубрата, який помер близько 665 року. Одним з головних аргументів на користь того, що в Малій Перещепині був похований булгарський правитель, є перстень з грецькою монограмою, яка читається, як «Кубрат патрикій». Відомо, що булгарський хан підтримував добрі стосунки з Візантією, а в 630 році отримав від імператора Іраклія титул «патрикій». Разом з титулом Кубрат міг отримати і подарунки у вигляді виробів з золота, що заклали основу перещепинського скарбу.
Що стосується походження аварських предметів, то цьому є достатньо логічне пояснення: до 30-х років VII століття булгари перебували у васальній залежності від аварів, і знаходження в похованні аварських предметів, зокрема зброї, не викликає особливих питань.
Гідним окремого розгляду є питання походження сасанідської частини перещепинського скарбу. Відомо, що булгари не воювали з Іраном. Велика кількість найцінніших предметів, що походили з Середнього Сходу, не могло бути даром іранського правителя, жодним чином не пов’язаного з причорноморськими тюрками. Скоріш за все, ці скарби були частиною військової здобичі. Але яким чином ця здобич потрапила на береги Ворскли?
У 626 році хозари в якості союзників Візантії брали участь в Закавказькому поході проти сасанідського Ірану. Похід був досить успішний, перси зазнали поразки, а хозари взяли штурмом кілька міст. Як трофеї вони могли привезти на батьківщину і сасанідський золотий і срібний посуд.
Після смерті хана Кубрата, п’ятеро його синів поділили Велику Булгарію на частини. Цим скористалися хозари, які змогли підкорити собі всю територію від Дунаю до Кубані. Зазнавши поразки в серії боїв, частина булгар на чолі з ханом Аспарухом була змушена тікати на Балкани, де ними було створено Перше Болгарське царство. Орда іншого сина Кубрата — Батбая — була включена до складу хозарського війська. Можна припустити, що натиск хозар був настільки несподіваним і стрімким, що спадкоємці Кубрата просто не встигли організувати гідний опір.
Разом з територією булгарської держави в руки хозар могла потрапити і скарбниця хана Кубрата. На думку М. Артамонова, автора «Історії хазар», перещепинське поховання є похованням представника тюрксько-хозарської знаті. До цього варто додати, що очевидно, йдеться не просто про знатного воїна, а про одного з перших правителів незалежного ранньохозарської держави.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
