Щодня мільйони людей використовують фотографію. Зображення оточують нас повсюди. На рекламних плакатах і екранах телевізорів, у газетах і журналах, вдома і на вулиці ми оточені світлописом - саме так перекладається слово «фотографія» з грецької мови.
З'явившись у середині XIX століття в науковому середовищі, фотографія швидко знайшла послідовників. Вона виплекала тисячі великих фотографів, репортерів, артистів, які залишили слід у сучасній історії людства. Не знайдеться, мабуть, такої області життя, де ми не використовували би фотографію. І навіть наші внутрішні, релігійні потреби постійно стикаються із зображеннями, зробленими за допомогою фотокамери.
Не всі релігії однаково ставляться до фотографії. У багатьох буддистських храмах, мусульманських мечетях, християнських церквах та іудейських синагогах можна побачити таблички, які забороняють фотозйомку. Часто це пов'язано просто з неуцтвом деяких працівників релігійних центрів. В інших випадках це просто спроба захистити тих, хто молиться під час богослужіння від всюдисущих фотографів і фотолюбителів.
Але що ж відомо про ставлення до фотографії світових релігій? В індуїзмі та буддизмі фотографія використовується досить широко, на неї практично немає жодної заборони. Знімки деяких великих буддійських ченців шануються нарівні з іконними зображеннями буддійського канону. Приміром, на вівтарях багатьох храмів тибетської школи можна бачити фотографічні зображення Далай Лами поряд зі статуетками Будди. Подібне ми бачимо і в індуїзмі, де використовуються сучасні фотографії людей, одягнених та загримованих на зразок індуїстських «богів».
Християнство ставиться до фотографії ще лояльніше. У будь-якому з храмів можна купити фотографії Патріарха або Папи Римського. Навіть ікони часто копіюються за допомогою фотографічних процесів. Іконографічні зображення нових сучасних християнських святих робляться з їх прижиттєвих фотографій.
В іудаїзмі із зображеннями людей або тварин все набагато суворіше. Пам'ятаючи другу заповідь Мойсея (мир йому) «Не роби собі жодного зображення...», іудеї протягом багатьох століть до нашої ери не зображували ні людей, ні тварин, ні птахів. Лише з III століття н.е. ця заборона починає розумітися по-іншому і іудеї дозволяють собі зображення живих істот. Але, за законами юдаїзму, в ньому визнані лише нескульптурні, пласкі зображення людей і тварин. Саме до цієї категорії входить фотографія.
Іслам ставиться до зображень категоричніше. Існує кілька хадисів, де йдеться про заборону зображення живих істот. Ось лише деякі з них:
Повідомляється, що Ібн Масуд сказав: «Я чув, як посланник Аллаха (мир йому і благословення) сказав: «Воістину, з людей найбільш тяжким мукам у День воскресіння будуть піддані ті, хто створює зображення» (Аль-Бухарі, Муслім).
Передають зі слів Ібн Умара, що посланник Аллаха (мир йому і благословення) сказав: «Воістину тих, хто створює ці зображення, у День воскресіння мучитимуть і їм буде сказано: «Оживіть те, що ви створили!» (Аль-Бухарі, Муслім).
Передається зі слів Саїда бен Абу аль-Хасана, що до Ібн Аббаса підійшов чоловік, який сказав, що може заробляти на життя, тільки створюючи зображення, оскільки нічого більше не вміє робити. Він попросив поради, на що Ібн Аббас сказав: «Я чув, як посланник Аллаха (мир йому і благословення) сказав:
«Кожен, хто створює зображення, опиниться у Вогні, де за кожне створене ним зображення буде створено того, хто мучитиме його в Пеклі. Якщо вже ти неодмінно повинен робити це, то зображуй дерева і все те, в чому немає духу» (Аль-Бухарі, Муслім).
Тим не менше, в Ісламі фотографія використовується досить широко. І це не тільки зображення архітектури і предметів, але й живих людей. Книги з ісламської історії містять фотографії великих мусульманських вчених, друкуються сучасні фотоальбоми на ісламську тематику. І, якщо не брати категоричного заперечення фотографії представниками кількох радикальних ісламських груп, таких як ваххабіти (які, насправді, теж використовують фото і відео зображення, коли їм це вигідно), Іслам вже давно висловив свою думку з приводу фотографії.
Один з муфтіїв Єгипту, найбільший ісламський вчений XX століття, шейх Мухаммад Бухейт видав фатву про дозвіл фотографування. Ось що пише про це іншій відомий єгипетський вчений і письменник Юсуф аль-Карадаві у книзі «Сучасні фатви»: «Відповідно до його (Мухаммада Бухейта - прим. авт.) точки зору, фотографування, по своїй суті, є не «актом творіння», забороненим у хадисі, а всього лише відображенням, дзеркальним зображенням реальності. Саме тому араби Перської затоки називають фотографії «відображенням». Таким чином, процес фотографування, віднесений до акту дзеркального зображення, що не підпадає під категорію робіт, виконуваних скульпторами та художниками. Із фатвою Мухаммада Бухейта велика кількість учених висловила згоду».
Інший сучасний ісламський вчений із Канади, шейх Ахмад Кутті, викладач Ісламського інституту Торонто, каже: «Фотографія - це посередник у спілкуванні, здатний зберігати пам'ять про щось або когось, але без впадання у ширк, що є харамом». Він пише, що сьогодні навіть ті, хто ще зовсім недавно заявляв у п'ятничних проповідях про цілковиту заборону фотографії, поміняли думку і тепер використовують знімки для публікацій у книгах і газетах, а свої відеозаписи у відео-лекціях та мультимедіа-презентаціях.
Але, єдине, в чому сходяться всі без винятку ісламські вчені - фотографія не може використовуватися на шкоду кому-небудь і не повинна містити призову до гріха і розпусти. Подібні зображення однозначно заборонені не лише в Ісламі, а й в багатьох інших релігіях.
Що ж таке фотографічне зображення і як воно будується? Чому вчені відмежували звичайний художній живопис від фотографії і вивели останню з-під заборони?
Як уже йшлося вище, фотографія - це світлопис. Саме світло і створює зображення, людина лише фіксує його за допомогою фотопаперу, плівки або цифрового сенсора. Те, що виходить у результаті, є точною копією реальності, не спотвореною і не створеною рукою художника.
Перші спроби експериментувати зі світлописом відносяться ще до початку нашої ери. Античні математики Евклід і Птолемей цікавилися оптикою і побудовою зображення. Послідовники китайського філософа Мо Ді в IV столітті до нашої ери описали виникнення перевернутого зображення на затемненій стіні кімнати. Давньогрецький філософ Арістотель так само цікавився подібними явищами світла, що відбуваються в «камері обскура» - повністю темному приміщенні з невеликим отвором, через яке проходять промені світла. Але по-справжньому велике відкриття про побудову зображення світлом зробив у XI столітті великий арабський учений Абу Алі аль-Хасан ібн аль-Хайсам аль-Басрі, відомий у Західному світі, як Alhazen.
Ібн Аль-Хайсам народився у 965 році в іракському місті Басра, де потім обіймав посаду візира і вивчав природничі науки, такі як медицина, математика, філософія, астрономія, антропологія та інші. Про нього, як про великого вченого, почув халіф Єгипту Аль-Хакім і запросив до Каїра. Там Аль-Хайсамові запропонували зайнятися проблемою підняття рівня вод Нілу за допомогою дамби у місті Асуан. Зіткнувшись на місці з безліччю проблем, Аль-Хайсам переконав єгипетського халіфа в неможливості здійснення цієї ідеї. Очікуючи гніву Аль-Хакіма, вчений прикинувся божевільним, і лише цим, напевно, уникнув страти від руки халіфа. У вченого конфіскували все майно і посадили його під домашній арешт. Такий стан справ тривав до смерті халіфа, після чого до Аль-Хайсама повернулися свобода і визнання.
Перебуваючи в Каїрі, вчений продовжував вивчати природничі науки і незабаром переселився в мечеть Аль-Азхар. Там він зайнявся вивченням оптики, проводячи численні експерименти з «камерою обскура», лінзами та дзеркалами. Підсумком багаторічних експериментів стала «Кітаб аль-Маназір» - «Книга Оптики» в семи томах. Ця праця стала величезним внеском у науку того часу і досі є гордістю вченого арабського світу. Відомий бельгійський вчений XX століття Жорж Сартон називає Ібн Аль-Хайсама «великим фізиком Ісламу і найбільшим дослідником оптики всіх часів». Інші дослідники називають Аль-Хайсама «батьком оптики».
Що ж важливого для науки відкрив Alhazen в далекому XI столітті в самому серці ісламської цивілізації? У «Книзі Оптики» він спростував теорію Платона і Евкліда, які писали про те, що зображення будується за рахунок невидимих променів, що випромінюються із ока. Аль-Хайсам описав будову нашого ока задовго до того, як сучасна медицина підтвердила його відкриття дослідами. Ібн аль-Хайсам висунув власну теорію, згідно з якою «природне світло і кольорові промені впливають на око», а «зоровий образ виходить за допомогою променів, які випускаються видимими тілами і потрапляють в око». Ще одним відкриттям Аль-Хайсама, пізніше підтвердженим сучасною наукою, був опис того, як зображення передається через оптичний нерв ока нашому мозку. Також він припустив, що світло має кінцеву швидкість.
Завдяки цим відкриттям, великого Ібн аль-Хайсама можна назвати «ісламським прабатьком фотографії». На жаль, ні оригіналу його праць з оптики, ні їх перекладу на грецьку мову до наших часів не збереглося. До нас дійшла лише латинська версія цієї книги та невеликі її уривки арабською мовою. А сам Ібн аль-Хайсам і його наукові досягнення незабаром були забуті в арабському світі.
І до того моменту, як ім'я великого арабського вченого знову постало з пороху історичної несправедливості, а його теорії лягли в основу сучасної фотографії, пройшло не одне століття. Але саме завдяки працям Ібн аль-Хайсама, в XIII столітті англійський філософ і природознавець Роджер Бекон продовжив вивчення оптики. Саме Бекону довгий час помилково приписувалося винахід камери обскура - прообразу сучасного фотоапарата. У своїх творах «Opus Majus» і «Perspectiva» Бекон описує властивості і принцип роботи камери обскура.
Ще одним продовжувачем вивчення оптики і виникнення світлового малюнка був великий італійський вчений Леонардо да Вінчі. Він дав докладний опис камери обскура. Ось що пише да Вінчі у своїх дослідженнях:
«Коли зображення освітлених предметів потрапляють через малий круглий отвір всередину дуже темної кімнати, то, помістивши на деякій відстані від отвору аркуш білого паперу, ви виявите на ньому всі предмети в їх відповідних розмірах і кольорах. Вони будуть зменшених розмірів і поверненими через вищевказаний перетин променів. Зображення предмета, освітленого сонцем, здаватиметься наче намальованим на папері ... » (Вентурі «Про фізико-математичні праці Леонардо да Вінчі»)
Не тільки Бекон і Да Вінчі, але й багато інших європейських вчених протягом кількох століть, аж до винаходу фотографії, продовжували свої пошуки і дослідження в цій області. Цікавилися оптикою і в Росії. Так, наприклад, великий російський вчений М. В. Ломоносов вивчав різні оптичні прилади, такі як світлосильні зорові труби. У середині XVIII століття в Росії використовували «махину для знімання перспектив» - велику, але портативну камеру обскура, у вигляді похідного намету. З її допомогою зберігали краєвиди багатьох російських міст - Санкт-Петербурга, Кронштадта, Петергофа та інших.
І все ж, всі отримані за допомогою камер обскура зображення, мали одну проблему. Їх неможливо було зберегти. Світовий малюнок перемальовували на папір, але от змусити «завмерти» зображення, віддрукуватися - цього не вдавалося нікому, аж до XIX століття.
Саме в цей час відразу кілька людей у трьох різних країнах відкривають процес не тільки отримання, але і закріплення зображення, який пізніше отримав назву «фотографія».
У 1822 році французький винахідник Жозеф Ньєпс Нісефор робить першу у світі фотографію «Накритий стіл» на мідній пластинці, покритій тонким шаром асфальту.
Інший француз, Луї Дагер у 1837 році домагається закріплення зображення в сконструйованій ним камері обскура на металевих пластинах, за допомогою підігрітих парів ртуті, срібного йодиду і розчину солі. У 1939 році Дагер патентує свій винахід у Французькій академії наук, під назвою «дагеротипія». Цей рік і вважають (умовно) роком винаходу фотографії.
Приблизно в той же самий час в Англії, фізик і хімік Вільям Тальбот винаходить інший процес закріплення зображення на папері, просоченому нітратом срібла і розчином солі. Він називає своє відкриття «калотіпією» (від грец. «калос» - красивий, «тіпос» - відбиток). На відміну від дагеротипії, калотіпія дозволяла розмножувати отримані зображення.
Нарешті, в Бразилії, у 1833 році, франко-бразильський художник-натураліст Еркюль Флоранс винайшов ще один процес, завдяки якому за допомогою нітрату срібла зображення в камері обскура закріплювалося на папері з дрібною перфорацією. За однією з версій, саме Флоранс дав своєму процесу ім'я «фотографія», яке і використовується до наших днів.
Перше фотографічне зображення, що дійшло до нас, - це «Вид з вікна» Жозефа Ньєпса. Знімок був зроблений у 1926 році у Франції. Після цього пройшло більше десяти років до того моменту, коли про фотографії дізналися маси, завдяки Дагерру і Тальботу. А ще через сорок років, у 1880 році, з'явилася перша фотографія священної Кааби в Мецці.
Насправді невідомо, чи був цей знімок першим. Можливо, існували й інші, зроблені раніше. Але саме ця фотографія є одним із найбільш ранніх історичних фото-документів ісламської культури. Давайте поглянемо уважніше на цей знімок. Адже він говорить багато про що.
Звичайно, в першу чергу, він для нас цінний з тієї причини, що ми можемо бачити, якою була Кааба в кінці XIX століття. Найдавніший на землі храм огороджений дерев'яним периметром, видно вже неіснуючі споруди, сама Заповідна Мечеть має всього лише один поверх. Але якщо відкинути історичний вид, які ще смисли містить в собі ця фотографія? Що ще ми можемо дізнатися з цього зображення?
Цікавий той факт, що ця фотографія взагалі існує. Тобто фотографу дозволили зробити цей знімок у святому святих ісламської релігії. У перші роки існування фотографії, фотоапарати були великих розмірів, з ними було практично неможливо кудись таємно пробратися і щось сфотографувати, залишившись непоміченим. І вже тим паче в серці ісламського світу. Це говорить про те, що з самого свого народження, фотографія як мистецтво не була заборонена в Ісламі.
Ким би не був той перший фотограф-мусульманин, який зробив цей знімок, він подарував не-мусульманському світові можливість заглянути в заборонене місто Ісламу. Як відомо, тільки мусульманам дозволено входити до Мекки і Медини. Решта світу мала досить мізерні відомості в той час про дві головні святині ісламу. За допомогою цієї та інших фотографій, люди змогли побачити приховану Мекку. Це могло сприяти тільки одному - збільшенню та поширенню знань про ісламську релігію та культуру у світі.
Але що ж іще ми бачимо, або точніше, чого не бачимо на цій фотографії? На ній зовсім немає людей. Чи можна уявити собі, щоб на території Заповідної Мечеті не було жодної людини? Мусульмани постійно моляться у Каабі, як паломники, так і мекканці. Але чому ж на знімку мечеть абсолютно порожня? Чи означає це, що тут все-таки діє заборона на зображення живих істот? Чи була мечеть спеціально закрита для відвідування віруючими заради цього знімка?
На це питання нам допоможе відповісти інша фотографія, зроблена одним з першовідкривачів цього процесу, Луї Дагерром.
У 1838 році Дагер робить свій відомий знімок - «Бульвар дю Тампль» (Boulevard du Temple). Він хотів зобразити один із найжвавіших районів Парижа, відомий своєю торговою активністю і трафіком; завжди повний людьми і кінними возами, що снують туди-сюди. Фотографія була зроблена серед робочого дня, однак бульвар виглядає спустошеним. На ньому майже нікого немає. Не видно ні пішоходів, ні гужового транспорту, ні торговців або хлопців-газетярів. Лише в нижньому лівому куті знімка ми помічаємо дві самотні розмиті фігури чистильника взуття та його клієнта.
Вся справа в тому, що ранні фотоматеріали не були достатньо чутливими, щоб відображати рухоме зображення. Для того, щоб зробити звичайну фотокартку, потрібні були довгі витримки, тобто якийсь час. Для отримання знімка, Дагер поставив витримку на більш ніж десять хвилин і, звичайно ж, усі люди і рухомі вози не змогли «завмерти» на цьому дагеротипі. Залишилися лише дві фігури, що знаходилися в одному і тому ж положенні досить тривалий час, щоб опинитися на фотографії. Є припущення, що Дагер навіть спеціально найняв чистильника взуття та його «клієнта», щоб відобразити їх на знімку. Так чи інакше, ці два персонажі і стали першими в історії сфотографованими людьми.
Але повернемося до фотографії Кааби. Знімок Дагера тепер все пояснює. Не заборона на зображення живих істот, а недосконалість фотографії тих років стала причиною відсутності людей на знімку. Адже рух у Заповідній Мечеті, особливо під час обходу навколо Кааби, постійний, майже не припиняється.
Щоб зайвий раз переконатися в правильності подібного припущення, достатньо лише поглянути на більш пізні знімки як самої Кааби, так і Мекки з Мединою. Фотокамери XX століття і чутливі плівки стали дозволяти відобразити рухомих людей, роблячи більш короткі витримки за частки секунди.
На фотографії - видно чоловіка, що йде справа від Кааби.
Ще один знімок Кааби показує нам вже величезну кількість людей, що знаходяться в мечеті і здійснюють молитву.
Композиційно цікава фотографія з одягненою в біле людиною, що молиться, на тлі чорної стіни Кааби.
Дивовижний і зворушливий знімок з арабом під парасолькою біля Чорного Каменю.
На цих фотографіях відчувається рука не стільки фотографа, скільки артиста.
На фотографії ми можемо бачити один з перших кольорових знімків Заповідної Мечеті.
До нас дійшли не лише поодинокі знімки з Мекки, а й цілі репортажі. Найбільш ранній з них - це десяток фотографій повені в Саудівській Аравії в 1941 році. Тоді вся площа Заповідної Мечеті була затоплена водою, що піднялася. І на цих історичних фотографіях видно чорний кубічний храм, що височіє серед води.
На порозі біля священних дверей Кааби сидять люди, звісивши ноги у воду, а до них пливе (!) якийсь хлопчик.
Або наскільки зворушлива інша фотографія, де паломники роблять обхід навколо Кааби по пояс у воді.
Яку важливу і цікаву історичну інформацію доніс до нас той фоторепортер-мусульманин, який зробив ці знімки!
Не тільки в Заповідну Мечеть, але навіть і всередину самої Кааби були допущені фотографи.
Цей знімок був зроблений вже в XXI столітті під час молитви короля Саудівської Аравії Абдали ібн Абдель Азіза всередині Кааби. Все це говорить про те, що фотографія в Ісламі зайняла свою міцну нішу, а боротьбу з нею ведуть лише радикально налаштовані групи.
Розвиток фотомистецтва в мусульманському світі відбувався не так швидко, як у решті частини планети. На це сильно вплинуло неправильне розуміння заборони на зображення в Ісламі. Тим не менше, в історії світової фотографії залишилися імена тих фотографів, які більшу частину свого життя присвятили фотографуванню Ісламу, його традицій, сакральних обрядів і повсякденного життя. А для деяких з них, фотографія стала відправною точкою їх релігійного самовизначення.
Аббас
Мабуть, одним із найвідоміших фотографів, які працюють з цією тематикою, став Аббас. Він народився в Ірані у 1944 році, звідки пізніше переїхав до Парижа. З 1981 року він стає членом легендарного фотоагентства «Магнум», в якому працює і донині. Напевно, саме завдяки своєму іранському походженню, Аббас присвятив більшу частину своєї фото-кар'єри фотографуванню ісламського світу. Одна з перших його книг «Iran, la revolution confisquee» (франц. - Іран, конфіскована революція) містить не тільки фотографії Ісламської революції в Ірані 1975 року, а й щоденник фотографа, його власні роздуми. Декілька років по тому Аббас вирушає в хадж, після якого випускає великий фотоальбом «Аллаху Акбар». Ця книга - погляд фотографа на один із важливих стовпів Ісламу через призму фотоапарата. Прочани, молитви, обряди хаджу - все це знайшло візуально-документальне відображення на сторінках фотоальбому. Напевно, ніхто до Аббаса не фотографував хадж настільки детально і глибоко.
Ось лише кілька слів з передмови до цієї книги:
«Аллахy акбар» - так починається заклик до молитви, що розноситься з мінаретів у містах і селах від Синьцзяна до Марокко, від Парижа до Тімбукту. У якій би частині світу ви не перебували, заклик один і той же: «Аллах великий» ... Сьогоднішній політичний вплив Ісламу в світі робить цю книгу особливо важливою. Ісламська умма багатьом видається оповитою різними релігійними і культурними таємницями, але через свої слова і знімки, Аббас робить образ мусульманського світу більш доступним для західної цивілізації».
Після хаджу, Аббас присвятив свою кар'єру фотографуванню інших релігій, їх практик і духовного життя віруючих. Випустив кілька книжок про християнство й іудаїзм. Але, протягом останніх семи років Аббас продовжував подорожувати ісламськими країнами і робити фотографії для свого нового проекту. У 2009 році вийшов його новий фотоальбом - «In Whose Name?» («В Ім'я Кого?»). Трагічні події в Нью-Йорку 11 вересня 2001 року застали Аббаса в загубленому сибірському містечку, де він побачив що сталося з екрану телевізора. Чи були пілоти викрадених літаків справжніми мусульманами? Чи всі мусульмани терористи? Чи є Іслам войовничою релігією? В ім'я кого підривають себе самогубці у поясах «шахідів»? На всі ці питання Аббас відповідає у своїй книзі. Об'їхавши країни мусульманського світу, від Індонезії та Малайзії до Іраку і Марокко, відомий фотограф у більш ніж ста сімдесяти фотографіях показує мирний образ Ісламу, його щоденне життя, несумісне із виготовленням бомб і вбивствами мирних жителів.
Пітер Абдулазім Сандерс
Якщо для іранця Аббаса мусульманське середовище є знайомим з дитинства, то для іншого фотографа, британця Пітера Сандерса, ісламський світ відкрився в більш зрілому віці. Свою професійну кар'єру Сандерс почав з фотографування відомих рок-груп та їх лідерів, які працювали на піку популярності в кінці 60-х років двадцятого століття. Боб Ділан, Джиммі Хендрікс, «Rolling Stones», «The Doors» - всі ці музиканти стали об'єктами фото-мистецтва Пітера. Захопившись в той час індуїстськими практиками, Сандерс відправляється до Індії, де випадково знайомиться з Ісламом. Повернувшись до Лондона, фотограф приймає рішення стати мусульманином і бере собі ім'я Абдулазім.
Ось як він сам розповідає про своє рішення прийняти Іслам в одному з інтерв'ю:
«Сфотографувавши майже кожну відому людину в нашій музичній індустрії, я просто занудьгував, мені не вистачало якихось духовних переживань. Тому-то я і вирішив відправитися до Індії. Прибувши туди, я став займатися пошуком гуру, духовного вчителя. Нарешті, я знайшов його, він був індуїстом, але на його вчення дуже сильно вплинув Іслам. Я провчився у нього близько шести місяців, де черпав не тільки індуїстські знання, але й ісламські. Повернувшись назад до Англії, я дізнався, що за місяці моєї відсутності кілька моїх друзів стали мусульманами. Інші ж - наркоманами та алкоголіками. Ці зміни справили на мене сильне враження, ніби сам Бог звертався до мене: «А яким шляхом ти сам хочеш піти?»
У той час я дуже і дуже мало знав про Іслам. Але зі мною постійно відбувалися всілякі речі, які говорили мені про правильність мого пошуку. Тому, я став мусульманином без достатніх знань про Іслам. Мені було тоді 24 роки, і через три місяці після мого звернення, я вирішив вирушити у хадж. У мене не було на це грошей, але я зробив намір. Мій літній ісламський вчитель дізнався про це і теж почав просити у Всевишнього про моє бажання. І ось, вже не пам'ятаю хто, зустрічає мене і просто дає мені хадж-путівку до Саудівської Аравії. Це була путівка мого вчителя, який кількома днями раніше відправився в хадж, але дорогою помер».
Отже, Абдулазім Сандерс у 1971 році відправляється в хадж, де безперервно фотографує. Хоча, щоб отримати дозвіл на зйомку, фотографу довелося оббігати не одну інстанцію.
«У той час практично нікому із західних фотографів не давали подібних дозволів на зйомку. Я обійшов безліч офісів у Джидді і Мецці, але ніхто не хотів допомагати мені. Нарешті, я знайшов потрібну людину, що змогла дати мені такий документ. Він не знав мене, я був не етнічним мусульманином. І, ґрунтуючись лише тільки на довірі до мене, він дав мені такий дозвіл». У ті роки, фотографії з Мекки і Медини були великою рідкістю на Заході. Тому, знімки Сандерса відразу ж з'явилися в таких вагомих британських виданнях, як «Sunday Times Magazine» і «The Observer» та ін.
Останні тридцять років, Пітер займається фото-документуванням маленьких загублених ісламських громад, чиї обряди і традиції поступово зникають, забуваються. Але вони залишаються на знімках Сандерса. «Для мене фотографія, - каже він, - означає зберегти дух Ісламу. Один поет-мусульманин написав мовою урду: «Для того, щоб побачити справжню Медину, мало мати лише зір. Потрібно мати бачення». Саме «бачення» Ісламу і є головним у моїй творчості».
Алі Казуеші Номачі
Ще одним відомим фотографом, для кого Іслам став не тільки об'єктом фотозйомок, а й повністю змінив життя, став японець Казуеші Номачі. Почавши працювати рекламним фотографом у 1971-му, він уже через рік розуміє, що це не зовсім той жанр фотографії, з яким йому хотілося би працювати. У свої 25 років він стає фотожурналістом і відправляється в пустелю Сахару. Два роки він проводить в країнах Магріба, де знайомиться з Ісламом, фотографуючи життя Пустелі. Потім, слідуючи шляхом Ніла, він вирушає до Судану, а потім і до Ефіопії, де фотографує життя ефіопських християн. Після двох років роботи в Африці, фотограф випускає кілька своїх книг. З 1988 року Казуеші повертається до Азії, і починає працювати над своїм новим проектом про Тибет. Так чи інакше, всі його нові фотографічні роботи пов'язані з релігією, релігійними обрядами і традиціями.
У жовтні 1994 року до рук одного впливового саудівського бізнесмена потрапляє книга Номачі «Ніл». Побачивши в цьому фотоальбомі фотографії Ісламу, і помітивши, що фотограф у своїх знімках точно передає дух цієї релігії, бізнесмен Сеййед Мостафа Мехдар зателефонував японському фотографу і запропонував фотографувати щорічне паломництво мусульман до Мекки і Медини під час священного місяця Рамадан. Фотограф не повірив своєму щастю, адже мало кому вдавалося отримати дозвіл саудівської влади для зйомки у святих місцях ісламу.
«Потрапити до Саудівської Аравії було набагато важче, ніж до Північної Кореї. Принаймні, влада Північної Кореї давала візи туристам, саудійці ж - ні». Але для того, щоб стати офіційним фотографом умри, Казуеші потрібно було прийняти Іслам. «Я зробив це без особливих коливань, - згадує він, - з Ісламом я був знайомий вже багато років, він давно приваблював мене. Але мене весь час щось зупиняло зробити конкретний крок». У 1995 році Номачі приймає Іслам з іменем Алі. Наступні три роки, він фотографує умру під час Рамадану. Але фотографування святинь Ісламу для іноземця з азіатською зовнішністю виявилося непростою справою. Маючи офіційні дозволи від міністрів і принців Саудівської Аравії, губернаторів Мекки і Медини, він не оноразово був арештований поліцією. «Ніхто не хотів дивитися на мої папери, кожен поліцейський вирішував на місці, дозволяти мені зйомку, чи ні». Нарешті, Алі Номачі подолав усі проблеми і завершив свій проект. Маючи безпосередній доступ до міст Двох Святинь і роблячи аерофотозйомки, японець видав велику книжку: «Mecca the Blessed, Medina the Radiant» («Блаженна Мекка, промениста Медина»). Пізніше, фотографії з умри з'явилися ще в одній книзі Номачі «The Photographer's Pilgrimage» («Паломництво Фотографа»), в якій він підсумував знімки за останні роки своєї роботи.
Всі перераховані вище фотографи зробили великий внесок у розвиток фотомистецтва в Ісламі. Їх зображення були надруковані по всьому світу. Знімаючи Іслам таким, який він є насправді, документуючи життя простих мусульман, ці та подібні до них фотографи, показують світові справжнє життя умми. На противагу обвинуваченням багатьох ЗМІ, що дають публіці удаваний образ Ісламу, фотографи роблять усе можливе, щоб у своїх роботах говорити правду. І ця правда не в словах, ця правда відображена на папері за допомогою світлопису, даючи можливість навіть неписьменним побачити і зрозуміти те, що хоче донести до них фотограф.
Влад СОХІН
За матеріалами assalam.ru
