Знати про історію, традиції та фольклор свого краю, свого народу, про звичаї та обрядові дійства, що існували колись, − це одне, а безпосередньо брати участь у святкуваннях і неісламських ритуалах − зовсім інше, − так відповів муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов на запитання нашого журналіста про те, чи можна мусульманину відзначати Новруз?
− Зрозуміло, мусульмани не можуть святкувати Новруз з усіма властивими йому язичницькими елементами. Так, звичайно, якщо день весняного рівнодення буде відзначатися просто як національне або народне свято, як повага історії та без язичницьких вкраплень, то ще потрібно буде прислухатися до того, що скажуть з цього приводу ісламські богослови. Нам з України важко видати якусь фетву, якесь богословське рішення, тому що у нас Новруз не відзначається. Тільки мусульманські богослови, які живуть у тих країнах, де він здавна відзначався, які ознайомлені з усіма його тонкощами, повинні виносити рішення про те, чи можуть мусульмани в якійсь формі брати участь у цих святах, − висловив свою точку зору шейх Саід. − А у нас тут, в Україні, це свято не поширене, і ми навіть ніколи не замислювалися над цим питанням.
Так що ж це за свято − Новруз − не мусульманське за походженням, але яке не забуте і відзначається ось вже більше тридцяти століть в країнах, де сповідують Іслам? Що ж це за дата, що з 2010 року стала офіційною міжнародною подією («International Day of Nowruz») і увійшла в календарні свята ООН? Відома дослідниця, соціолог Інституту соціології НАН України Ольга Максименко розповіла про корені та традиції цього свята.
Новруз − це день весняного рівнодення − 21 березня, свято весни або нового року… Виникнувши в Хорасані більше 3000 років тому, майже одночасно з виникненням землеробства, воно поширилося всіма суміжними країнами.
«Свічка горить… Горить свіча на хончі − святковому підношенні. Очі наші, які звикли до яскравого світла електричних вогнів, при світлі свічки відчувають дивне умиротворення, заспокоєння, ніби з шуму і суєти великих міст ми перенеслися у тихий, спокійний куточок природи. М’який вогонь свічки, здається, повертає нас у дитинство, в зорю нашого життя. Залишаючись наодинці зі свічкою, людина залишається наодинці з собою. Думки, сумніви, переживання вириваються з неспинного потоку суєти і повертаються до його єства, з’єднуються з його суттю. Випливають в уяві твої вчинки, твої устремління, і ти прагнеш відокремити зерна від полови. Здається, в цій скромній магії свічки − прихована сила і краса, що зберігають в людині людське, очищають її від бруду і скверни.
Коли наставала весна, що знаменує новоріччя за народним календарем, згідно з традицією, на честь кожного з нас (в родині) запалювалася свічка, і кожен з нас при світлі цієї свічки поринав у себе, у роздуми про перевернуту сторінку життя на порозі весняного новорічного відродження, і це були найбільш хвилюючі миті».
(Сабір Рустамханли, «Книга життя»)
Новруз (з персидського «нов» − новий, «руз» − день), хоча він за походженням не є мусульманським, відзначають щорічно 21 березня жителі багатьох країн − Ірану, Азербайджану, Туреччини, Афганістану, Татарстану, а також Середньої і Центральної Азії. Святкування припадає саме на період весняного рівнодення, що знаменує початок весни і нового року за давнім сонячним календарем. Це свято з вельми багатою і давньою історією. Перша письмова згадка про нього датується 505 роком до н.е.
Є різні версії походження Новрузу, але найчастіше його пов’язують з зороастризмом − релігією стародавніх народів Ірану, Азербайджану, Середньої Азії, про що свідчать атрибути свята. Наприклад, до наших днів зберігся звичай розпалювати ритуальні багаття, запалювати факели та свічки (зороастрійці були вогнепоклонниками і вважали вогонь життєвою силою), фарбувати яйця (як символ зародження нового життя), пророщувати зерна пшениці або ячменю і ставити їх на святковий стіл разом з різноманітними солодощами. Новруз увібрав в себе і деякі язичницькі традиції, обряди і ритуали. І, звичайно ж, як і будь-яке інше свято, його неможливо уявити без музики, пісень, танців, народних гулянь, ігор, змагань та феєрверків. В Азербайджані, наприклад, свято (Novruz Bayramı) відзначають кілька днів поспіль (раніше його святкування тривало 13 днів). А підготовка до нього починається десь за місяць.
За стародавнім звичаєм, до настання Новрузу люди повинні особливо ретельно прибратися в будинках і навколо, розрахуватися з боргами. На святковий стіл складали круглі коржики з пшениці, ячменю, проса, кукурудзи, квасолі, гороху, сочевиці, рису, кунжуту і бобів. У Новруз готують страви з семи, переважно рослинних, продуктів. Найбільш відомою святковою стравою є сумаляк − з пророщених паростків пшениці.
Кожен з чотирьох передсвяткових тижнів (точніше, кожен вівторок) присвячується одній з чотирьох стихій − землі, воді, вогню і повітрю (вітру).
Перший вівторок − це День Води (Su Çərşənbəsi). Припадає на останній тиждень лютого. Тоді сніги на схилах вже починають танути, талі води стікають в низини, поспішають до річок. Вода несе життя. У цей день зі сходом сонця люди йшли за водою до річки або джерела, вмивалися, окропляли один одного. Вода, по якій ковзнув сонячний промінь, за давнім повір’ям, вважається оновленою і священною, а бажання того, хто в ній скупається, мають здійснитися. Це чимось нагадує купання на Хрещення.
Наступного вівторка − День Вогню (Od Çərşənbəsi). Вогонь дарує землі тепло, розтоплює крижаний покрив, що скував її. У цей вечір вдома запалюють свічки (їх повинно бути стільки, скільки членів у родині), а на вулиці розпалюють багаття.
Третій вівторок (Torpaq Çərşənbəsi) присвячений Землі − Землі-матері, Землі-годувальниці. Природа починає оживати − крізь землю пробиваються перші ніжні травинки. У цей день замочують зерна пшениці для майбутнього святкового столу, примовляючи: «Семені, бережи мене, щорічно буду вирощувати тебе!» («Səməni, saxla məni, ildə göyərdərəm səni!»). Проросла пшениця (семені) є символом добробуту, священного хліба.
Четвертий і останній вівторок − День Вітру, Вітровій (Yel Çərşənbəsi) … М’який весняний вітерець пестить землю, колише кущі, пробуджує дерева від зимового сну, розкриває бруньки. Цей день вважався найважливішим серед усіх чотирьох. Саме йому присвячувалися численні обряди і ритуали, зокрема різноманітні ворожіння.
Цікавим було ворожіння на слух, коли хлопці та дівчата підходили до дверей сусідів і підслуховували їхні розмови, а з почутого намагалися вгадати, чи збудеться їхнє бажання чи ні. До речі, в останній святковий вівторок заборонялося сваритися або лаятися − адже той, хто виходив ворожити, міг почути ці слова, і неважко уявити собі, наскільки негативний, а іноді і руйнівний зміст вони могли нести. На щастя, цей звичай зберігся до наших днів: будь-які сварки, суперечки, а тим більше лайки або прокляття неприпустимі у дні Новрузу. Образи ж слід забути і пробачити.
А ще в останній вівторок увечері на вулиці розпалюють багаття − символ очищення. Згідно з повір’ям, кожен повинен перестрибнути через нього (як слов’яни в Купальську ніч), вимовляючи при цьому: «Всі мої біди тобі, а твою радість − мені». Заливати водою вогонь не можна: лише після того, як він згасне, хлопці і дівчата повинні зібрати попіл і висипати його якнайдалі від будинку. Це означає, що негаразди тих, хто перестрибнув через багаття, пішли і більше не повернуться.
В останню ніч перед Новрузом всі члени сім’ї бризкають один на одного водою, щоб змити неприємності старого року. Це свято прийнято відзначати вдома. Цілу ніч повинно горіти світло − адже згаслий вогонь віщує нещастя. На столі − святковий піднос (хонча), посеред нього − тарілочка з пророслою пшеницею, свічки − по одній на кожного члена сім’ї, яскраво розфарбовані яйця (які, до речі, нагадують великодні крашанки), солодощі (шекер-бура, пахлава, шекер-чурек). За традицією на святковому столі має бути сім страв, назви яких починаються на букву «с», наприклад: семелек (страва з пагонів пшениці), себзі (зелень петрушки), суджук (застигла патока з горіховою начинкою). Також на стіл кладуть дзеркальце, а на нього ставлять фарбоване яйце. Це символізує закінчення старого року і настання нового: яйце хитнеться − настане новий рік. Всі вітають один одного, бажають здоров’я і довголіття, затишку і сімейного щастя.
*В Азербайджані всі святкові вівторки називаються çərşənbə, хоча çərşənbə − це не вівторок, а середа. Вівторок − çərşənbə axşamı.
Ольга Максименко спеціально для «Іслам в Україні»
