У Літературно-меморіальному музеї Павла Тичини 28 січня пройшов вечір, під час якого відвідувачів ознайомили з творчою спадщиною українського поета та розповіли про його зв’язок із Кримом. Також присутнім було представлено проілюстровану відеоматеріалами лекцію «Кримські татари: аспекти історії та культури».
Перед пошановувачами творчості поета виступили директор закладу Григорій Донець, сходознавець, африканіст, арабіст та перекладач Юрій Косенко та журналіст Ділявер Саідахметов.
Учасники заходу дізналися про глибоку ерудованість Павла Тичини: про те, що він був не лише людиною енциклопедичних знань, але й поліглотом − вільно володів 40-ма мовами, зокрема арабською й кримськотатарською; що його бібліотека містить багато іншомовних книжок.
Рідкісні видання кримськотатарською мовою (причому надруковані як кирилицею й латиною, так і арабською в’яззю) з бібліотеки продемонстрував гостям вечора директор музею Григорій Донець. Цікаво, що на багатьох виданнях є автографи їхніх авторів з посвятами Тичині — в часи репресій та гонінь за представниками кримськотатарського народу, поет не спекався цих видань, а зберіг їх у своїй бібліотеці.
З лекцією про історію Криму, Кримське ханство, про етногенез кримських татар та про те, як формувалися взаємини між корінним народом півострова та іншими народами, які мешкали на території Криму та українських земель, розповів Юрій Косенко. Слухачі дізналися про велику кількість фактів з історії, які замовчувалися за радянських часів і досі не є відомими загалу. Наприклад, науковець спростував стереотип щодо неосвіченості й «дикунства» кримських ханів — в той час, як московські царі дійсно були неписьменними, всі 48 кримських владик від засновника ханства Хаджі І Гірая до Шахін Гірая були не просто грамотними, а глибокими мислителями, філософами, поетами. Лектор читав вірші й уривки з їхніх праць як мовою оригіналу, так і в перекладі. Серед іншого згадав і щодо проявів в кримському ханстві «феодальної демократії», коли володар не мав одноосібної влади — противагу йому становили диван, радники, беї…
Дізналися слухачі й про те, яку пам’ять намагалися знищити росіяни з перших хвилин 8 (19) квітня 1783 року, яке стало останнім днем у життєписі Кримського ханства, і до цієї пори, і для чого було спалено бібліотеку в ханській резиденції в Бахчисараї — імідж могутньої імперії дуже псувався нагадуванням про те, що кілька століть московські царі, зокрема й Петро І, сплачували данину Кримському ханству.
Юрій Косенко торкнувся в своїй розповіді й трагічної новітньої історії півострова та долі кримськотатарського народу.
Журналіст, представник Ісламського культурного центру м. Києва Ділявер Саідахметов доповнив відомості, викладені попередніми доповідачами, цікавими та яскравими деталями та подякував колективу Літературно-меморіального музею Павла Тичини за ініціативу проведення подібних зустрічей, що мають на меті популяризацію знань про півострів та його автохтонне населення.
Нагадаємо, Юрій Косенко — відомий вчений та перекладач. Завдяки йому українському читачеві доступні книги «Дорога в Мекку», авторство якої належить Мухаммаду Асаду, та «Історія коранічного тексту» Мухаммада Мустафи аль‑Азамі.
Довідка:
Кримське ханство (Qırım Hanlığı, قريم خانلغى) — монархічна держава кримськотатарської династії Гіраїв. Існувала у 1449–1783 роках. Займала територію Криму, степів Північного Причорномор’я в межиріччі Дністра та Дону, а також земель північної Кубані. Заснована Хаджі І Гіраєм. В 1478 році, за правління його сина Менглі І, прийняла протекторат Османської імперії. Тримала у васальній залежності кочовників Ногайської, Буджацької, Єдисанської, Перекопської орд. У 1774 році після поразки Османської імперії у війні з Росією Кримське ханство отримало незалежність, а за дев’ять років Росією ж було анексоване. Самоназва — Кримський юрт (Qırım Yurtu, قريم يورتى).
Павло Григорович Тичина — уславлений український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч. Новатор поетичної форми. Директор Інституту літератури АН УССР (1936–1939, 1941–1943), Голова ВР УССР двох скликань (1953–1959), депутат ВР УССР з 1-го по 7-го скликання. Міністр освіти УРСР (1943–1948). Академік АН УССР (1929). Член-кореспондент Болгарської академії наук (1947). Лауреат Сталінської премії (1941). Лауреат Шевченківської премії (1962).
