Сулейман Пишний правив Османською імперією протягом 46 років. За цей час він здобув безліч блискучих перемог, але були у нього і поразки. Найчастіше згадують невдалу облогу Відня, але, мабуть, головною невдачею Сулеймана був провал його політики на півночі Європи. Саме там на початку XVI століття зародилася сила, яка завдала смертельного удару по могутності Османської імперії.
У 1547 році на престол Великого князівства Московського зійшов 17-річний син Василя III, Іван Васильович, прозваний Грозним. Митрополит Макарій, який мав на молодого імператора великий вплив, провів обряд вінчання на царство, тим самим піднявши статус глави Російської держави до рівня правителів найбільших світових держав.
З перших днів свого правління цар визначив зовнішньополітичні пріоритети. Серед них на першому місці була боротьба за знищення мусульманських держав: Казанського, Астраханського і Кримського ханств. Безперервні війни з цими державами виснажували військові та економічні ресурси Москви, при цьому жодна з військових кампаній не дала росіянам хоч якогось значимого ефекту.
Ще до сходження Івана Васильовича на престол, в 1546 році, промосковській партії в Казані вдалося повалити хана Сафу Гірея, який протягом багатьох років тримав у напруженні Російську державу. Подробиці вчиненого перевороту повідомив у Москву один із ногайських князів.
«В то время Сафа-Гирей царь пришел был с немногими людьми, и год другой спустя крымских голодных и нагих привел, да над казанскими людьми учал насильства делати: у кого отца не стало, и он отцова доходу не давал, а у кого брата большого не станет, и он того доходу меньшому брату не давал. А и с тобою долго завоевася жил. И тех его дел казанские люди и князи не могли терпети, да от него отступив выехав вон с крымцы завоевалися и побилися, и крымцев в прогоны побили, а иных многих прогонили, а Сафа-Гирея царя с немногими людьми оставили».
Владу в Казані захопила промосковська партія, створивши щось на кшталт тимчасового уряду. Сафа Гірей був змушений втікати в Ногайський орду, а на його місце прибув Шах Алі, російський ставленик з Касимова (васальне від Москви татарське князівство). С. Герберштейн так описав зовнішність нового хана: «Велику ненависть до нього підданих множили неподобство і слабкість його тіла, бо це була людина з випуклим животом, з рідкою бородою; з лицем майже жіночим: все це показувало, що він анітрохи не здатний на війну».
Поки Шах Алі облаштовувався в ханському палаці, Сафа Гірей не втрачав часу дарма. Він зумів домовитися з Ногайською ордою, яка надала колишньому хану численне військо. З цим військом він рушив до Казані і без бою зайняв місто. Шах Алі, який царював всього один місяць, ледве встиг втекти назад у Касимов. Сафа Гірей стратив змовників, тим самим різко послабивши вплив промосковської партії на державні справи.
Через два роки Сафа Гірей несподівано помер. Злі язики говорили, що, будучи в нетверезому стані, він впав і вдарився головою. Але швидше за все, хан був убитий його численними ворогами при дворі. Питання престолонаслідування знову гостро постало перед казанською елітою. Оскільки угруповання, що орієнтувалося на Російську державу, було практично розгромлене, то за допомогою у вирішенні ситуації звернулися до Стамбулу та Бахчисараю.
Але в столиці Османської імперії мало цікавилися проблемами далекої мусульманської держави. Саме тому, не дочекавшись приїзду нового хана, (очікувалося, що це буде один із дорослих синів Сафи Гірея, що жили в Криму), в Казані вирішили питання самостійно. Ханом був проголошений малолітній син Сафи Гірея Утямиш, а регентшею його мати, цариця Сююн-Біке.
Тим часом в Москві вже не звертали уваги на те, хто саме при владі у Казані. Ще за життя Сафи Гірея цар Іван Васильович здійснив перший похід проти Казанського ханства. Він не приніс серйозних результатів, але росіяни не заспокоїлися і знову рушили на Казань. І хоча взяти місто і цього разу не вдалося, вони побудували недалеко від столиці татарської держави фортецю-форпост на річці Свіяга.
У 1551 році кримським ханом султан Сулейман призначив Девлет Гірея, непримиренного противника Москви, талановитого полководця і державного діяча. Він уважно стежив за приготуваннями Івана Грозного, спрямованими проти Казані. Дізнавшись про те, що росіяни готуються виступити в похід влітку 1552 року, Девлет Гірей вирішив їх випередити, зібравши велике військо, в складі якого були османські яничари. Кримського хана підвели розвідники. Розрахунок на те, що російська армія піде на Казань, залишивши Москву без прикриття, виявився помилковим.
У червні 1552 року Девлет Гірей осадив Тулу. На допомогу гарнізону цар Іван Васильович надіслав численне військо. Під час битви татари були розгромлені. Із залишками орди хан повернувся до Криму. Це дозволило російській армії відновити похід на Казань. У серпні 1552 місто було взяте в облогу.
Запеклий бій тривав аж до 2 жовтня, коли столиця Казанського ханства здалася. Іван Грозний знищив державу волзьких татар, приєднавши його до свого царства. Кілька років по тому російські війська захопили й Астраханське ханство, тим самим вийшовши до Каспійського моря.
У Стамбулі, мабуть, не відразу зрозуміли, що найпівнічніша мусульманська держава припинила своє існування. Єдиний, хто так і не змирився зі втратою Казані, був хан Девлет Гірей. Протягом всього його правління (1551–1577) тривала війна з Росією. Щорічно його війська здійснювали походи на російські землі. Найуспішнішим серед них був похід 1571 року, коли Девлет Гірей захопив і спалив Москву. Але навіть ця перемога не дозволила кримському хану повернути Казань.
У 1566 році під час облоги фортеці Сігетвар помер османський султан Сулейман Пишний. Борючись по усьому світу, він так і не зрозумів, що доля його держави вирішувалася не на берегах Дунаю, а на берегах Волги, до якої його армія так і не дійшла.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
