Виникнення в VII столітті Арабського халіфату змінило геополітичну ситуацію не тільки на Близькому Сході, але і в Європі. Основним противником молодої ісламської держави стала Візантійська імперія. Бойові дії між двома країнами велися не тільки на суші, але і в морі.
Араби дуже швидко зрозуміли, що для перемоги мало володіти потужною сухопутною армією, потрібен ще й флот. Уже в 649 році побудована на корабельнях Єгипту мусульманська ескадра здійснила рейд на Кіпр, а через п’ять років кораблі халіфату атакували візантійський Родос. Звиклі до життя в пустелі, араби дуже швидко освоїли технологію будівництва великих військових кораблів і вміння битися на морях. Вони і раніше були хорошими мореплавцями і торговцями. У Корані говориться, що Аллаг «посилає вітри радісними вісниками, щоб дати відчути вам Його милість, і щоб пливли судна за Його велінням, і щоб ви шукали Його дарів, і, можливо, ви будете вдячні!» (30:46).
655 року мусульмани завдали тяжкої поразки візантійському флоту в «битві щогл». Імперський флот налічував понад 500 бойових кораблів «і людей на ньому було більше, ніж будь-коли збирали візантійці з часу приходу Ісламу». Арабським флотом, який налічував не більше 200 кораблів, командував намісник Єгипту Ібн абі Сарх. В абордажному бою араби розгромили візантійців. Імператор, який брав участь у бою, був поранений в битві і змушений втікати на швидкохідному кораблі.
Ймовірно, Візантія і далі б зазнавала невдач у морських боях, але їй на допомогу прийшла наука. Виходець із Сирії, Каллінік, винайшов нову зброю — «грецький вогонь», створений на основі нафти. Він був ефективно використаний візантійцями проти мусульман під час морського бою, що стався під час облоги Константинополя в період правління імператора Костянтина IV (652–685).
Секрет виготовлення «грецького вогню» був державною таємницею імперії і суворо охоронявся. Завдяки цьому, візантійці тривалий час могли стримувати експансію Арабського халіфату в басейні Середземного моря. У 718 році секретна зброя знову допомогла Візантії здобути перемогу на морі під час чергової облоги Константинополя. Цей успіх зупинив просування халіфату, але не поставив крапку в морському протистоянні двох великих держав.
Крім арабів, Візантійській імперії доводилося відбивати вторгнення слов’янських племен. У V і VI століттях їх групи почали напади на візантійські землі з-за Дунаю. Користуючись слабкістю імперії, вони оселилися в Македонії, Фракії, Мізії і Паннонії. Окремі слов’янські племена проникли навіть на південь Балканського півострова, в Пелопоннес.
Згодом на захоплених землях утворилися держави: Болгарія, Сербія, Хорватія. Одночасно з цим почалося формування найбільшої східнослов’янського держави — Русі. У IX столітті слов’янський фактор став одним із найважливіших у політиці Візантійської імперії, якій, окрім арабів, довелося приділяти підвищену увагу вторгненням з півночі.
Саме з IX століття починається новий етап протистояння Візантії зі своїми сусідами. Це століття відзначено як Велика середземноморська війна між мусульманськими державами і Візантійською імперією, що переживала черговий період військового та економічного підйому.
У 790 році арабський флот, вперше за довгий час, завдав поразки візантійської армаді. У той час на мореїі Візантія стала єдиною серед християнських держав силою, здатною протистояти мусульманам. До IX століття Арабський халіфат перестав існувати як єдине ціле. На його місці виникло кілька потужних державних утворень, які продовжували наступальну політику своїх попередників.
Мусульмани, що завоювали Іспанію, разом зі своїми побратимами у Північній Африці почали здійснювати спроби оволодіти західним Середземномор’ям. Вони захопили Балеарські острови, Корсику, Сардинію, а пізніше і Сицилію. У 827 році на чолі арабського флоту став візантійський перебіжчик Еуфеміус. Флот мусульман блокував з моря найбільше місто Сицилії — Сиракузи.
На допомогу взятим у облогу прийшов флот Візантії, але він зазнав нищівної поразки. Ймовірно, Еуфеміус, що служив раніше в візантійському флоті, відкрив арабам секрет «грецького вогню», що і стало причиною успіху мусульман. Протягом наступних 13 років арабський флот п’ять разів перемагав візантійців. Це дозволило мусульманам взяти під контроль всю південну Італію і значну частину середземноморського узбережжя нинішньої Франції.
У 860 році в арабів з’явився несподіваний союзник. Величезний флот з 200 кораблів перетнув Чорне море і з’явився біля стін Константинополя. Візантійці не відразу зрозуміли, що за ворог постав перед ними. Нападниками були руси, вихідці з Подніпров’я. Ймовірно, серед них було також чимало варягів-норманів. У «Повісті временних літ» говориться про те, що ватажками походу на Візантію були київські князі Аскольд і Дір.
У той час візантійська армія вела запеклі бої з мусульманами в Малій Азії, а її флот відбивав атаки арабів в Середземному морі. Руси розграбували передмістя Константинополя, взявши велику здобич і безліч полонених. Потім їх флот увійшов в Мармурове море, продовживши безкарно розоряти візантійські землі.
Нікіта Пафлогонянін в «Житіє патріарха Ігнатія» так описав дії русів під час набігу: «В это время запятнанный убийством более, чем кто-либо из скифов, народ, называемый Рос, по Эвксинскому понту придя к Стенону и разорив все селения, все монастыри, теперь уж совершал набеги на находящиеся вблизи Византия [Константинополя] острова, грабя все [драгоценные] сосуды и сокровища, а захватив людей, всех их убивал. Кроме того, в варварском порыве учинив набеги на патриаршие монастыри, они в гневе захватывали все, что ни находили, и схватив там двадцать два благороднейших жителя, на одной корме корабля всех перерубили секирами».
Похід воїнів Русі справив незабутнє враження не тільки на візантійців. Про нього швидко стало відомо в Європі і в столицях мусульманських держав.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
