Серед тем, запропонованих до обговорення під час дискусійних панелей VII Міжнародної молодіжної літньої школи ісламознавства (Київ, 1–5.07.2018 р., Ісламський культурний центр), розглядався і вплив діяльності мусульманських організацій на політичні процеси. Зокрема, жваве обговорення викликала доповідь «Політичний аспект співпраці Турецької Республіки та країн ЄС через діяльність мусульманських організацій», яку представила старший викладач кафедри політології та національної безпеки Національного університету «Острозька академія» Наталія Малиновська.
Пропонуємо фрагменти доповіді (повний текст буде оприлюднено в черговому випуску альманаху «Аль-Калям»).
Попри те, що історія турецько-європейських відносин триває понад півстоліття і немає суттєвих перспектив на приєднання Туреччини до ЄС, відбулися важливі зміни в позиціях мусульманських спільнот в європейських країнах внаслідок діяльності мусульманських організацій. Все почалося з 1960-х років з першими хвилями міграції турків на робітничі спеціальності відповідно до державних програм європейських держав. Це викликало необхідність у реалізації їх релігійних та культурних прав, зокрема створення в середині 1980-х років перших турецьких мусульманських організацій, які спершу були зорієнтовані на забезпечення релігійних прав турків, а в подальшому стали вагомою частиною релігійного життя європейських країн.
Розглянемо основні турецькі організації, які мають широку мережу в більшості європейських держав.
Турецьке управління у справах релігії (Діянет) було засновано 1924 року для здійснення трьох основних функцій: управління справами ісламської віри і принципами її поклоніння та моралі; інформування громадськості про релігію; адміністрування культових місць. У Конституції Туреччини від 1982 року у статті 136 Управління у справах релігії визначається як частина органів Генеральної адміністрації, що здійснює свої обов’язки відповідно до спеціального закону, згідно з принципом лаіцизму (розмежування релігії і держави).
З перших днів діяльності організація спиралася на два стовпи: центр в Анкарі та регіональні представництва в різних провінціях (нині близько 81) і районах (нараховується 957). З 1978 року третій стовп складається з офісів за кордоном, які прикріплені до посольств Туреччини або консульств (зараз у 22 різних країнах). Німеччина, в якій проживає найбільше турецьких мігрантів, має офіси Діянету в 13 регіональних консульствах.
Основними елементами діяльності Діянету є:
1. Вища рада з питань релігії, яка є вищим політичним органом в Діянеті та відповідає за ухвалення політичних рішень його президента; займається публікаціями та відповідає на релігійні питання.
2. Інспекція видавництв Корану — орган, який коректує усну та письмову роботу, наглядає за друкованими та цифровими виданнями Корану.
3. Дирекція релігійних служб підтримує повсякденне богослужіння, наприклад, публікуючи години для молитви у різних частинах світу.
4. Дирекція з питань релігійної освіти відповідає за центри релігійної підготовки інструкцій та працівників, що працюють там.
5. Дирекція Хадж — відповідальна за організацію паломництва до Мекки.
6. Дирекція для релігійних видань випускає не лише книги, журнали та аудіокасети, але й здійснює управління книжковими магазинами.
7. Дирекція із зовнішніх зв’язків відповідає за діяльність Діянету за кордоном, зокрема підготовку імамів для відправлення у країни Західної Європи. Ця дирекція також бере участь у міжнародному міжрелігійному діалозі.
Діянет був ключовим інститутом республіки, що допомогло легітимізувати модернізацію та вестернізацію Туреччини з релігійної точки зору і не дозволило мечеті стати центром орієнтації на реакційну діяльність. Не випадково він вважається одним із трьох основних інститутів республіканської епохи разом з армією та міністерством освіти.
Одну з перших філій Діянету було відкрито в Німеччині у 1984 році — Турецько-ісламський союз з релігійних справ (Diyanet İşleri Türk İslam Birliği, або DİTİB) — для задоволення релігійних потреб великої турецької меншини. DİTİB несе відповідальність за релігійні справи турецької діаспори в Німеччині та керує 970 мечетями. До них належать близько 200 культових споруд у Франції, близько 150 у Нідерландах, 60 у Бельгії та Австрії, 40 у Швейцарії, 30 у Данії та 9 у Швеції.
У 90-х роках організацію почали звинувачувати у шпигунстві. Зокрема, у грудні 2016 року незалежна турецька газета Cumhuriyet повідомила, що Діянет збирає розвідувальну інформацію про діяльність прихильників Ф. Гюлена у 38 країнах, зокрема Німеччині. У грудні 2017 року голова Діянету Нідерландів Юсуф Акар визнав у пресі, що справді збирав інформацію про прихильників Гюлена і передавав її в Анкару. Після цього нідерландські чиновники почали публічно критикувати «довгу руку» Турецької держави. Дані про турецький шпіонаж озвучували і в Австрії. У лютому 2018 року прес-секретар Зеленої партії Пітер Пілз виступив з доповіддю про підпільну діяльність турецьких агентів, що працюють через ATIB (Ісламська фундація Туреччини в Австрії), яка відповідає за управління релігійними справами в 63 мечетях країни та інших турецьких організаціях.
Другою відомою організацією є мусульманське об’єднання «Міллі Герюш», створене вихідцями з Туреччини у 1985 році за допомогою декількох політичних партій Туреччини. Його німецьке відділення є найбільш потужним, далі за чисельністю йдуть організації Австрії, Нідерландів, Бельгії — країн, у яких проживають великі турецькі громади. Помітна її активність також у Франції, Швейцарії, Швеції і Великобританії.
«Міллі Герюш» сьогодні є найвпливовішою ісламістською організацією в Німеччині та однією з найважливіших у рамках турецької діаспори в Європі. Вона охоплює понад 514 мечетей та культурних центрів в 11 європейських країнах; 323 з яких розташовані в Німеччині.
Німецька влада неодноразово заявляла про зв’язки організації з партією Саадет Туреччини. Окрім цього, німецькі правоохоронні органи здійснювали обшуки у її відділеннях на підставі підозр у податкових шахрайствах та створенні злочинних організацій.
Партія справедливості і розвитку (AKP) також створила мережу лояльних об’єднань по всій Європі під назвою Союзу європейських турецьких демократів (UETD), створеного в 2004 році. UETD має філії у 13 європейських країнах, які контролюються зі штаб-квартири у німецькому Кельні, а також президентського палацу в Анкарі. UETD формально не пов’язаний з жодною політичною партією, але на практиці функціонує як розширена рука AKP: його представники повторюють промови Ердогана в європейських ЗМІ, а UETD проводить демонстрації з питань, що мають значення для турецького режиму.
Нагадаємо, з 1 до 5 липня у Києві проходила VII Міжнародна молодіжна літня школа ісламознавства «Іслам і соціальний розвиток:. історія та сучасність», що зібрала істориків, філософів, релігієзнавців та студентів не лише з України, а й з і Польщі, Туреччини та Молдови.
