«Тому, хто побудує мечеть,
навіть з розміром гнізда куріпки,
Всевишній побудує будинок в Раю»
Імам мусульманської громади міста Кам’янське Віталій Оверко сподівається, що Ід аль-Адха він разом з одновірцями зустріне вже у новозбудованій мечеті. Це величезна радість для місцевих мусульман, оскільки досі мечеті там не існувало, а громада збиралася у невеликій мусаллі.
Про це і про те, що навіть півтора десятка осіб, об’єднаних єдиною вірою і прагненням, можуть подолати труднощі і знайти місце для поклоніння Всевишньому, кореспонденту видання «Іслам в Україні» розповів сам Віталій Оверко.
У соцмережі Facebook на Вашій сторінці я побачила фотографії будівництва, з коментаря до знімків стало зрозуміло, що це зводиться мечеть. Розкажіть, що цьому передувало, де і чи довго йде будівництво, як збиралися кошти на добру справу?
— Мечеть ми будуємо в місті Кам’янське, раніше це був Дніпродзержинськ — такий собі центр атеїзму. Але незважаючи на глибинне радянське минуле, в ньому збереглося досить багато місць поклоніння Богові. Є навіть католицький костел, який був побудований в XIX столітті поляками, що приїхали будувати металургійний завод і працювати на ньому. Але мечеті, щонайменше в історичному минулому чи точніше відповідно до тієї історії, що нам залишилася після її «підчищення» Російською імперією, тут ще не було. Можливо, в давні часи, коли цю землю населяли печеніги, які прийняли, за деякими відомостями, іслам в ІХ столітті, або ж хозари, о були навернені після поразки від Марвана ІІ на початку VІІІ століття. Але відомості про це до наших днів не дійшли.
Вісім років тому мені вдалося відновити родинні зв’язки з двоюрідною сестрою, яку я не бачив до цього 22 роки. Навіть і подумати не міг, що коли-небудь побачу її знову. Але з волі Всевишнього Аллага родинні зв’язки відновилися і ми почали їх підтримувати. З початком військових дій на Донбасі залишатися там стало небезпечно і нам потрібно було шукати місце, куди переїхати. Коли виникла така складна ситуація, пролунав дзвінок сестри, яка сказала: «Я знаю, що у вас там відбувається, приїжджайте, побудете в мене». Ми, звичайно, думали, що це не надовго, поїхали і планували повернутися. Але виявилося, що це — надовго, і ми вирішили влаштуватися в цьому місті.
Я знав, що є громада мусульман у Дніпрі, познайомився з ними і потім дізнався, що у нас теж збираються мусульмани на джума-намаз (там була невелика мусалля*). Я теж туди приходив, а з приїздом Едгара Девлікамова** вирішили створити мусульманську громаду в складі ДУМУ «Умма». Потихеньку навколо нас почали збиратися люди. Ми ходили по ринку, знайомилися з людьми прямо на вулицях, просили розповісти про нас своїм знайомим.
Тобто навіть до того моменту, коли вирішили звести мечеть, вже сформувалася своя громада… Але де ж молилися мусульмани, де збиралися на джума-намаз?
— Спочатку ми знімали приміщення на околиці в незручному місці, потім перебралися в більш відповідне. Збиралися на джума. Найчастіше на аср, магріб або іша намази, іноді на фаджр. Проводили уроки арабської мови тощо. Одного разу ми познайомилися з людиною, яка запропонувала почати будувати мечеть. Звичайно, це було сприйнято «на ура», але ми не знали, як це буде відбуватися, що буде робитися, але вирішили все-таки спробувати. І людина почала збирати кошти, які могла — у знайомих, друзів і так ось і почала будуватися мечеть.
Ви не називаєте імені цієї людини. Чому?
— Ця людина робила і робить цю добру справу не для якогось самопіару і не для того, щоб хтось, дізнавшись про її добрі справи і наміри, похвалив її. Тому вона категорично проти того, щоб її ім’я десь озвучувалося.
Чула, що з придбанням нерухомості під майбутню мечеть не все відразу «склеїлося» — весь процес супроводжувався цілим серіалом збігів, підказок, які випадковими складно назвати…
— Звичайно, перш ніж мечеть почала будуватися, відбулося кілька дивовижних подій. Спочатку потрібно було купити будинок. Нерухомість в нашому містечку, загалом недорога, але для нашої маленької громади це серйозні витрати. Проте ми знайшли будинок, однак в оголошенні було зазначено суму, яка перевищувала те, що ми змогли назбирати. Однак ми зважилися подзвонити. Господиня будинку, дізнавшись, що ми дзвонимо за оголошенням, відразу ж сказала таку фразу: «Якщо берете, то я відразу роблю знижку, але більше не торгуюся», і назвала рівно ту суму, яка була у нас. Ми погодилися і вирішили дати заставу, хоч вона і була дуже великою. На етапі передання застави з’ясувалося, що будинок належить двом господарям, що не всі документи є і не ясно, коли будуть готові. Ми з жалем відмовилися від небезпечної операції і почали шукати інший будинок. Десь через тиждень ми знайшли потрібний будинок і навіть за меншу суму. Знову вели переговори, дійшли до передання застави, але щось «тримало мою руку» і я не зважився її віддати. Причини — теж в документах, але в цьому випадку можна було і закрити на це очі. Саме в той день, коли я думав, давати чи не давати заставу за другий будинок, ввечері пролунав дзвінок і господиня першого будинку сказала: «Ми зробили всі документи». Я перебував у неоднозначній ситуації. З одного боку, перший будинок набагато краще підходить для мечеті, а з іншого — угоду ми в принципі уклали з другим будинком, хоч і не дали застави. Потім пролунав другий дзвінок від ріелтора, який сказав, що другий будинок вже продано. Після цього дзвінка моя розгубленість змінилася радістю. Я подякував Аллагу за допомогу і подзвонив господарям першого будинку: «Ми беремо будинок, платимо всю суму відразу без застави». Ось таким дивним чином ми отримали місце під мечеть.
І ви відразу ж почали будівництво?
— Почали вже практично взимку. Будували потроху, щось робили своїми руками, в основному чорнову роботу, яка не потребує особливої кваліфікації. Збирали кошти у знайомих, близьких і далеких, хтось міг пожертвувати більше, хтось — менше, деякі люди приносили по 50 гривень на джума і віддавали на будівництво. За цей час вони принесли цілком собі пристойну суму, яка перевищує деякі одноразові пожертви.
Ви сказали, що громада у вас не дуже багатолюдна. І як же вдалося зібрати гроші не тільки на придбання ділянки, але і на безпосередньо саме будівництво?
— Можна сказати, що громада з 15 осіб із середнім достатком цілком може назбирати за два-три роки на невеликий будиночок під мечеть і відремонтувати його. Тут важливо мати цілеспрямованість і спаяність, бажання вирішувати конфлікти і примирятися, вгамовувати свою гординю і прощати один одного. В цьому випадку Аллаг своєю милістю дасть їм мечеть.
І коли ж у новій мечеті прозвучать слова молитви?
— ІншаАллаг, ми Ід аль-Адха зустрінемо вже у повністю збудованій мечеті «Аль-Басір».
________________________________________
* Мусалла, мусалля (المصلى) намазгог, намазга — спочатку синонім мечеті, потім — святкова заміська мечеть, призначена для молитви і жертвопринесення на свята Курбан-байрам і Ураза-байрам. У більш широкому сенсі — молитовний зал, зокрема й той, що знаходиться в мечеті.
** Едгар Девлікамов — імам мечеті Ісламського культурного центру м. Дніпро, заступник муфтія Духовного управління мусульман України «Умма»