Активісти ГО «Інститут українських студій» (Institute of Ukrainian Studies), плануючи заходи в рамках фестивалю «Велике свято інклюзії «Свої», не могли оминути такої популярної форми спілкування, як «жива бібліотека». Секрет успіху «живих бібліотек» у тому, що «книги» — представники різних національностей, громад, професій та станів, щодо яких у суспільстві існують упередження, — безпосередньо спілкуючись з «читачами» спонукають їх переосмислити своє ставлення до тих, хто чимось відрізняється.
Як зазначають організатори, історії реальних людей часом дивують не менше за сюжети книг. Щодня поряд з нами ходять тими ж вулицями люди, що змінюють цей світ. Вони — головні герої вечора: 15 особистостей, що повідали свої історії. Кожного й кожну названо хіба що цікавим заголовком, а в «живій бібліотеці» всі змогли «прочитати книгу» й побачити за коротким описом справжню людину.
Стати «живою книгою» цього разу зголосився Мурат Сулейманов — імам мечеті Ісламського культурного центру ім. Мухаммада Асада (Львів). Шейхові Муратові довелося розповідати не тільки про ісламський культурний центр, а й про стосунки з немусульманами, зокрема з християнами Львова. «Читачі» спитали, що означає арабською мовою слово імам і дізналися, що це — той, хто попереду, хто очолює, зокрема молитву, стає за приклад. Багато питань стосувалися Ісламу: історії його появи, поширення, мусульманських цінностей та взагалі, в чому полягає феномен Ісламу в сучасному світі.
Не лишилася поза увагою й тема статусу мусульманської жінки, традиційне ставлення до неї в сім’ї. Деякі питання в цьому контексті показали, що уявлення про «поневолену безправну жінку», забиту, темну, неосвічену, або про «мусульманина-терориста» досі доволі поширені.
Імам мусив дати правдиву, неспотворену інформацію про традиції, історію та культуру мусульманських народів, пояснити, що принципово різні за походженням релігійні приписи, передісламські традиції та звичаї, соціальні явища та політико-культурні процеси не можна мішати докупи; говорив про особливе ставлення в Ісламі до жінки, надто до жінки-матері, що згідно з аятами Священного Корану та хадисами, шанована втричі більше за батька, й що саме під її ногами — рай.
Імам львівського ІКЦ був не єдиним мусульманином у «живій бібліотеці». Представник корінного народу України, кримських татар (qırımlar), Амет Ділявероглу Бекір, що дитинство провів в Узбекистані, молодість — у Криму, зрілість — на заході України, розповів, як віра рідного Бахчисараю, любов славного Дрогобича та надія відкритого світові Львова дає сили для дальшого шляху. Як комфортне життя перетворилося в усвідомлене, як «крапельки Qara deñiz» (Чорного моря) — так Амет називає кримчан, що мусили покинути Крим, — намагаються не розплескати свій Qırım (Крим) за тисячі кілометрів від нього.
Фестиваль «Велике свято інклюзії «Свої» відбувся за підтримки Управління молоді та спорту Львівської міськради та Центральної бібліотечної системи для дорослих міста Львова.
Серед запрошених стати «живими книгами» були також священик, що вивчив жестову мову, бо Слово Боже мають почути всі, — о. Михайло Фенканін; Юлія Бойко — дівчина, що 8 років через розсіяний склероз прикута до інвалідного візка, але веде активне життя й реалізувала себе як психолог; Олександра Селезньова — мама двох дітей, юристка, що вивчає психологію в УКУ, й проблеми зору не стають для неї перешкодою; Роза Саркісян — режисер Першого театру для дітей та юнацтва (Львів), що вперше в Україні почав використовувати у виставах аудіодискрипцію (тифлокоментування) для незрячих глядачів, тобто описувати зовнішній вигляд персонажа, предмета, простору або дії у виставі для сліпих, дітей з порушеннями зору або з дислексією; Олександр Волошинський — голова ГО «Товариство «Зелений хрест», що розвиває туризм для осіб з інвалідністю, та інші непересічні особистості.
З ранку до пізнього вечора 5 жовтня на п’ятьох різних локаціях для всіх охочих, передусім для людей з особливими потребами, проводили майстер-класи, лекції та тренінги найкращі спеціалісти з інклюзивної освіти, відбувалося спілкування та обміну думками на різних майданчиках, працювали творчі майстерні для тих, хто прагне самовираження.
