Сьогодні в багатьох країнах Іслам нерідко пов’язують із різними радикальними течіями. Уважаючи на це, в Індонезії, країні з найбільшим мусульманським населенням, розвивають помірний Іслам, характерний для великого регіону під назвою Нусантара — країн, населених народами, що говорять австронезійськими мовами (Індонезія, Малайзія, Бруней, Філіппіни, Мадагаскар, Океанія, певною мірою Сингапур, Таїланд, В’єтнам і Тайвань. — Ред.). Ця концепція покликана показати споконвічний мирний і прогресивний характер релігії Аллага.
Як пояснює видання «Исламосфера», автори цієї доктрини твердять, що «Іслам Нусантари» — це розуміння Ісламу, яке виникло не в останні кілька років чи десятиліть. Воно сягає XVI століття і є результатом тривалого історичного розвитку універсальних ісламських цінностей на індонезійському ґрунті. Саме слово Нусантара — поетична назву Індонезії та означає «архіпелаг» (від яванського nusa — острів, antara — інший, віддалений, вся територія).
Термін Нусантара уперше використала індонезійська ісламська організація «Нахдатул Улама» (Nahdatul Ulama) 2015 року як альтернативу тому тлумаченню Ісламу, що ототожнюють з арабським світом і Близькосхідним регіоном.
Основні елементи Нусантари — помірність, милосердя, антирадикалізм і терпимість. Помірність у цьому випадку — це не політична позиція, а радше концепція помірного Ісламу — аль-васатия.
Велику увагу в індонезійському варіанті Ісламу приділяють збереженню та розвиткові місцевої культури. Зокрема, на особливості місцевої культури вважають при формуванні правового корпусу ісламського фікгу. Саме поняття «індонезійська фікг», що вважає на місцеві звичаї, запропонували кілька індонезійських мусульманських учених у середині минулого століття. Ідею популяризували М. Хасбі ас-Сіддікі та Мунавір Шазалі. Опріч усього Шазалі висловив ідею, що під час розподілу спадщини чоловічі та жіночі частки треба ділити порівну, а не як у традиційному фікгу, коли чоловікам дістається дві третини спадщини. Для аргументації своєї позиції професор послався на практику знаменитого ринку Клевера в Суракарті (о. Ява, Індонезія), де більшість торгівців були жінки, а їхні чоловіки були фактично безробітні.
Нусантара бере до уваги традиції, що існують в індонезійському суспільстві протягом століть. Наприклад, так звані молитви за покійних (тахлілян), колективні моління та застілля, де учасники просять Всевишнього забезпечити добрий результат важливих для них подій, відвідування могил предків або святих (зіярат) тощо.
Упровадження «Ісламу Нусантари» в індонезійське суспільство здійснюють через традиційні школи-інтернати песантрен. Ця доктрина ґрунтується на традиційному східному етикеті, де особливо шанують улемів (релігійних учених). Студенти потребують повсякчасного напучення свого релігійного вчителя, щоб не збитися зі шляху й не підпасти під уплив радикальних ідей. Ще один відмітний аспект — акцент на характеристику Пророка (мир йому і благословення) — «милість для світів» — як на ісламську універсальну цінність, що сприяє миру, терпимості, взаємній повазі та плюралістичному світоглядові.
Ідеологія Нусантара — елемент, що єднає світських націоналістів з ісламськими силами в Індонезії. Цю концепцію всіляко підтримує уряд Індонезії. Віце-президент країни Юсуф Калла на відкритті молодіжної конференції ісламської організації «Мухаммадія» (Muhammadiyah) цього року сказав: «У нашій країні живе найбільша мусульманська громада в світі, але у своїй проповіді вона використовує не силу, а м’якість і сприяння. Це визначає, що наш заклик різниться від заклику інших мусульманських країн — у ньому пріоритетний культурний компонент».
Як повідомляла «Исламосфера», 2017 року, виступаючи на відкритті Міжнародної виставки ісламської освіти в місті Серпонг (фактично передмістя Джакарти. — Ред.) у провінції Бантен, міністр у справах релігій Індонезії Лукман Хакім Сайфуддін заявив, що «ісламська освіта в Індонезії має завжди зберігати традицію поєднання чисто релігійних підходів, основаних на Корані та Сунні, з раціональними академічними підходами, визнаними ще середньовічними вченими, що сприяло формуванню милосердного та помірного Ісламу в країні».
Також міністр сказав:
«Ісламська освіта в Індонезії має йти серединним шляхом, бо надмірна прихильність тільки одному з академічних підходів і відмова від усіх інших були би небезпечні. <...> Ухвалення підходу, основаного на релігійному тексті, і заперечення розуму не дозволяє студентам відповідати на виклики часу, натомість завеликий акцент на розумі в розумінні Ісламу приведе студентів до того, що вони можуть стати занадто ліберальні та вільні. <...>
Міністр додав:
«Попри те, що деякі ісламські освітні установи вдалися до крайнощів, підносячи один академічний підхід на шкоду іншим, більшість ісламських шкіл Індонезії розумно об’єднали обидва академічні підходи й кінець кінцем створили ситуацію, коли країна може побачити Іслам таким, який він має бути, тобто „милістю для світів“. <...> Ми вдячні нашим предкам за мудре поєднання цих двох підходів, адже вони не суперечать, а доповнюють одне одного. Ми всі відповідаємо за те, щоб забезпечити ісламську освіту, здатну завжди зберігати ці два підходи, кожен із яких по-своєму гарний».
Міжнародна виставка ісламської освіти, що проходила 21–24 листопада 2017 року за ініціативою Міністерства у справах релігій, мала заохотити ісламські дослідження як на рівні країни, так і на рівні міжнародної наукової спільноти, а також зміцнити потенціал Індонезії як центру ісламських досліджень.
