Саід Ісмагілов
Недержавне й неполітичне об’єднання вірних різних релігій і конфесій, що мають активну громадянську позицію та займаються освітою та просвітою «Відкритий православний університет святої Софії-Премудрости» на своєму сайті розмістив статтю кандидата філософських наук, голови Українського центру ісламознавчих досліджень, викладача в Institute of Knowledge Integration, муфтія Духовного управління мусульман України «Умма» Саіда Ісмагілова «Війна і мир в ісламі».
Наводимо текст публікації цілком.
Іслам — релігія миру. Про це свідчить ісламське віровчення, так відбито і в самій його назві іслам. Термін іслам по суті означає підпорядкування своєї волі Богові та божественному закону, щоб проживати життя, сповнене найвищої мети творіння — життя, в якому однаково захищені гідність і свобода всіх людей. Ісламське віровчення декларує основи людської свободи та рівності. Воно наголошує на важливості взаємодопомоги та взаємоповаги і закликає мусульман до мирного, справедливого й доброзичливого ставлення до всіх, незалежно від релігійної, етнічної чи расової приналежності. З іншого боку, іслам не виключає для своїх послідовників можливості чинити опір військовій агресії шляхом збройної боротьби та закликає виступати проти геноциду, утисків, насилля й несправедливості. Зазвичай у цьому контексті використовують термін джигад, однак це некоректна інтерпретація зазначеного поняття. Джигад означає докладати зусиль задля досягнення гідних цілей. За класичною інтерпретацією цього терміну в ісламі, найвищий ступінь джигаду — це боротьба з особистими недоліками, середній ступінь джигаду передбачає діяльність, спрямовану на викорінення недоліків у суспільстві та проповідь ісламу, а найнижчим ступенем джигаду вважається збройний захист від агресора. У західній культурі поширена думка, що джигад — це не що інше, як «священна війна», тобто війна проти іновірців з метою насадження своєї релігії та культури. Насправді ж мусульмани ніколи не сприймали джигад як священну війну, в ісламі навіть не існує поняття «священна війна», адже ця релігія не вбачає ніякої святості в будь-якій війні. Найбільш влучним визначенням ісламської концепції воєнного джигаду, з погляду ісламської традиції, є справедлива війна. У Священному Корані сказано:
«Боріться на шляху Аллага проти тих, хто бореться проти вас. Але не виявляйте ворожості при цьому, бо ж, воістину, Аллаг не любить тих, хто виявляє ворожість» (2:190).
Глибокий аналіз ісламських священних текстів та історії мусульманського світу дає підстави вважати, що мир завжди був точкою відліку та кінцевою метою ісламу, а війна — захисним механізмом для оборони від ворожої агресії або каральним заходом, щоб дати відсіч тиранії та утискам. Війна дозволена в ісламі лише у виняткових випадках. Перш ніж удатися до війни, необхідно відповісти на принципове питання: що є пріоритетом у взаєминах між мусульманами та іновірцями — війна чи мир? Аналізуючи священні джерела ісламу, виявляємо, що в основі стосунків між мусульманами та іновірцями лежить правило миру і злагоди.
Конфлікт і війна — найсуворіші заходи, передбачені мусульманською релігією. До них мусульманське вчення дозволяє вдаватися лише в тому разі, коли вичерпано всі миротворчі зусилля й не залишилося жодного мирного способу розв’язання конфлікту з урахуванням законних прав та інтересів сторін. Людина має захищати своє життя, майно, землю, честь та сім’ю. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) сказав: «Життя, честь і майно вірного є недоторканними».
Одного разу до Пророка (мир йому і благословення) підійшов чоловік і запитав:
— Посланче Аллага, що мені треба робити, якщо хтось захоче відібрати в мене те, що по праву належить мені?
— Не віддавай йому того, що належить тобі.
— А якщо він матиме зброю та захоче відібрати силою?
— Тоді й ти бери зброю та захищайся.
— А якщо він мене вб’є?
— Тоді ти потрапиш до раю!
— А якщо я вб’ю його?
— Тоді він потрапить до пекла!
З цього випливає, що в разі спроби незаконного заволодіння тим, що по праву належить людині, цій людині іслам наказує захищатися. Це навіть не рекомендація, а припис.
Всевишній Господь каже:
«Чому б вам не боротися на шляху Аллага заради слабких чоловіків, жінок та дітей, що кажуть: „Господи наш! Виведи нас із цього міста, жителі якого є несправедливі. Даруй нам від Себе покровителя, даруй нам від Себе помічника“?» (Коран, 4:75)
Цей коранічний уривок указує не тільки на право особистого захисту, але й на право захисту інших людей, що зазнають утисків і страждають від несправедливості. Цей світ є пристановищем для різних людей та спільнот, починаючи від справедливих і добрих і закінчуючи злодіями та безбожниками. Якби індивід був позбавлений права захищатися від злодіїв, людство ніколи не досягло б високих моральних принципів, які в сучасному світі називаються загальнолюдськими цінностями, правами людини тощо. Право на захист виявляється навіть у самій природі людини: її наділено тим, що психологія називає «інстинктом самозбереження», характерним також для інших видів живих істот.
В ісламі закріплено низку правил, що проголошують захист особистих прав і свобод, однак права індивіда не повинні обмежувати прав суспільства загалом. Іслам — це доктрина, ядро якої формують повага, терпимість, справедливість і рівність, при цьому в основі ісламського розуміння свободи та прав людини лежить віра в Єдиного Бога, а також божественні цінності, закріплені в Корані та сунні пророка Мухаммада (мир йому і благословення). Згідно з ученням ісламу, якщо ми хочемо, щоб людство жило в мирі та безпеці, нам слід керуватися Божими приписами й моральними цінностями.
Багато фрагментів Корану вказують на гідність, рівність і братерство всього людства. До того ж Бог ясно дає зрозуміти, що правами та свободами наділені абсолютно всі люди, незалежно від релігії, раси, статі, соціального статусу, національності і мови:
«О люди! Воістину, Ми створили вас із чоловіка та жінки й зробили вас народами та племенами, щоб ви знали одне одного. Воістину, найшанованіші з-посеред вас перед Аллагом — найбільш богобоязливі! Воістину, Аллаг — Всезнаючий, Всевідаючий» (Коран, 49:13).
Бог створив людину намісником на цій землі, поставив її вище за тварин, птахів, риб та інші творіння. Пророк Мухаммад (мир йому і благословення) постійно підкреслював необхідність підтримки братніх відносин. За його словами, жодній людині не вдасться досягнути чистоти і праведності, допоки вона не буде бажати своєму братові чи сестрі того, чого бажає сама собі. В одній із проповідей він промовив:
«Усі люди — нащадки Адама, жоден араб не має переваги над неарабом, і жоден неараб не має переваги над арабом. Білі не мають переваги над чорними, і чорні не мають переваги над білими. Перевага може бути тільки в побожності!»
Всевишній ясно описав у Корані, що життя кожної людини — священне. Не можна просто так, безпідставно, проливати людську кров і забирати людське життя. Право на життя закріплене в основах ісламу, Бог подарував його кожній людині, яка живе або житиме на планеті Земля. Життя, честь і гідність — це величезний дар. Ми мусимо дбати як одне про одного, так і про самих себе. Убивство та самогубство суворо заборонені. У своїй прощальній проповіді пророк Мухаммад (мир йому і благословення) нагадав про важливість прав людини в ісламі, сказавши:
«Ставтеся до життя і власності як до священного подарунка. Повертайте речі, які вам дали, їхнім законним власникам. Не шкодьте нікому, і тоді ніхто й вам не зашкодить. Пам’ятайте, що ви зустрінетеся з Господом вашим, і що Він запитає вас про всі ваші вчинки».
У XX столітті мусульманські спільноти дійшли згоди в тому, що всі вищезгадані норми ісламського віровчення необхідно закріпити в Ісламській декларації прав людини, яку було ухвалено під час конференції міністрів закордонних справ країн-членів Організації Ісламська конференція в Каїрі 5 серпня 1990 року. У ній, зокрема, проголошено:
Ст. 1. а) Усі люди утворюють одну сім’ю, члени якої об’єднані покорою Аллагу і є нащадками Адама; всі люди рівні в тому, що стосується основ людської гідності, обов’язків та відповідальності, незалежно від раси, кольору шкіри, мови, місця проживання, статі, релігійних переконань, політичної приналежності, соціального статусу чи інших критеріїв.
б) Всі люди є рабами Аллага, і найбільше Він любить тих, хто приносить більше користі іншим Його рабам, і ніхто не має переваги над іншими людьми, хіба що в благочесті і добрих справах.
Ст. 2. а) Життя — це дар Аллага, і право на життя гарантоване кожному; люди, суспільство і держава повинні охороняти це право від будь-якого посягання; позбавлення життя без законних підстав є неприпустимим.
б) Заборонено вдаватися до заходів, що можуть призвести до винищення всього людського роду.
в) Турбота про збереження та продовження людського життя в межах дозволеного Аллагом є шаріатським обов’язком.
Ст. 3. а) Під час збройних конфліктів заборонено вбивати людей, що не є їх безпосередніми учасниками, зокрема людей похилого віку, жінок і дітей; поранені та хворі мають право на медичну допомогу, а полонені — на їжу, притулок та одяг; забороняється наруга над тілами вбитих; дозволяється обмін полоненими та організація зустрічей та контактів членів сімей, розлучених внаслідок бойових дій.
Ст. 4.Кожна людина користується правом особистої недоторканності та має право на захист своєї честі, гідності і репутації протягом життя та після смерті; держава і суспільство повинні подбати про тіло людини після смерті та про місце його поховання.
Ст. 11. а) Людина народжується вільною; ніхто не має права її поневолювати, принижувати, підкорювати або експлуатувати; людина може підкорюватися і поклонятися лише Всевишньому Аллагу.
Ст. 18. а) Людина має право на існування без остраху за своє життя, релігію, сім’ю, честь та гідність і майно.
Ст. 21. Забороняється захоплювати людей як заручників, незалежно від способу та мети вчинення цих дій.
Ст. 22 г) Забороняється розпалювання міжнаціональної ворожнечі або ненависті до будь-яких поглядів, а також учиняти дії, що можуть спровокувати будь-яку форму расової дискримінації.
Виходячи з положень Ісламської декларації прав людини, — а всі її норми спираються на Коран та сунну пророка Мухаммада (мир йому і благословення), — іслам як світова релігія визнає цінності, що цілком відповідають сучасному поняттю про права людини, та стоїть на захисті миру, справедливості та людської гідності. Дії радикальних екстремістських і терористичних угруповань, що аргументують свої злочини, спираючись нібито на релігійні закони, не витримують жодної критики та суворо заборонені ісламом.
____________________________________________________________________
Список джерел і літератури
Ауда Джасер. Цілі шаріату (Макасід аш-шаріа): Посібник для початківців / Пер. З російської О. В. Тимчишин — К.: Ансар Фаундейшн, 2017. — 246 с.
Аріфов Сейран. Джихад / С.Аріфов, Київ, Ансар Фаундейшн, 2020. — 712 с.: іл.
Керимов Г. М. Шариат: закон жизни мусульман. Ответы Шариата на проблемы современности. — СПб.: «Издательство «ДИЛЯ», 2007. — 512 с.
Коран. Переклад смислів українською мовою. Переклав з араб. Михайло Якубович. — К.: ДУМУ «Умма», 2017. — 608 с.
Луай М. Сафі. Мир и границы войны: выход за рамки классической концепции джихада. — Ровно.: Международный институт исламской мысли, 2020. — 65 с.
Лубська М. В. Мусульманське право: сутність, джерела, структура: монографія. — К.: 2009. — 256 с.
Лубська М. В. Мусульманське право: релігієзнавчо-правовий контекст.– К.: 2006. — 196 с.
Універсальна ісламська декларація прав людини (мова джерела російська). Доступ за посиланням.
Каїрська декларація про права людини у ісламі (мова джерела російська). Доступ за посиланням.
