Ісламська архітектурна спадщина на землях Туреччини має багатовікову історію, що почалася після виникнення в XI ст. Сельджуцької імперії. В Анатолії сельджуки за досить короткий період збудували дуже багато мечетей, медресе та мавзолеїв. Сельджуцька архітектура мала абсолютно унікальний характер, хоча її коріння бачимо в сакральних спорудах Центральної Азії, Візантії та Ірану.
Османська архітектурна традиція почала формуватися в XIV ст., коли на руїнах імперії сельджуків виникла нова тюркська держава. На той час вона вже мала надійний фундамент, що спирався як на сельджуцьку спадщину, так і на візантійську. Розквіт османської архітектури відбувся за султанів Сулеймана Кануні, відомого в Європі як Сулейман Пишний, та його сина Селіма II.
Сулейман Кануні був не тільки талановитим державним діячем і воєначальником. Він намагався лишити по собі видатні пам’ятки архітектури, що могли б стати символами доби. 1550 року султан вирішив збудувати у Стамбулі нову грандіозну мечеть, що згодом отримала назву на його честь — Сулейманіє. На той час у державі був тільки один архітектор, здатний виконати завдання султана. Його звали Мімар Сінан.
Сінан походив із християнської родини, багато років служив у яничарському війську, де виявив свій талант інженера та архітектора. Він брав участь в багатьох походах, керував будівництвом мостів, фортець і палаців. Султан Сулейман визнав його талант і став доручати Сінанові будувати найважливіші об’єкти Османської імперії.
1548 року на замовлення султана Сінан побудував мечеть Шехзаде, присвячену померлому синові Сулеймана. Робота над нею дозволила Сінанові реалізувати багато нових ідей. Невдовзі після закінчення цього проєкту султан вирішив утілити свій давній задум: спорудити найбільшу мечеть Османської імперії.
Будуючи мечеть Сулейманіє, Сінан узяв за зразок візантійський собор Ая-Софія, споруджений у VI ст., за часів імператора Юстиніана I. Але творіння Сінана не було копією Ая-Софії. Він творчо підійшов до проєкту. Сінана надзвичайно хвилювала можливість звести такий купол, що буде більший за купол візантійського храму, і це йому вдалося: висота купола мечеті Сулейманіє становить 53 метри, тобто на два метри вище за Ая-Софію.
Завдяки 168 вікнам у молитовній залі завжди багато світла, що ллється згори, створюючи приголомшливий ефект.
Спеціальна конструкція мечеті робить її досить захищеною від землетрусів, що завжди були проблемою для жителів міста.
Існує багато легенд, пов’язаних із будівництвом мечеті Сулейманіє. Будували її дуже довго, понад 7 років, і це неймовірно дратувало султана Сулеймана. Якось він спитав, що взагалі робить Сінан? Йому відповіли, що Сінан сидить посеред мечеті й курить наргіле. Це обурило Сулеймана і він вирішив негайно поїхати, щоб на власні очі побачити, чим займається архітектор. У мечеті султан побачив, що Сінан не курить, а лише булькає водою — щоб перевірити акустику споруди.
До речі, акустика Сулейманіє просто неймовірна. Цього вдалося досягнути завдяки стародавній технології, що дозволяла вбудовувати у стіни величезні глеки-резонатори.
Мечеть Сулейманіє це не тільки місце спілкування з Богом. Це величезний комплекс будівель, зокрема медресе, а ще лазні, бібліотеки, лікарню, кав’ярні та ресторани. Поруч із мечеттю — мавзолеї султана Сулеймана та його дружини Хюррем, що походила з України та більш відома як Роксолана. Сам Сінан також похований коло мечеті, що їй віддав багато років життя.
Творіння Сінана стало зразком, на який орієнтувалися й дотепер орієнтуються всі османські та сучасні турецькі архітектори. До 2019 року, коли відкрили нову мечеть Чамлиджа, Сулейманіє була найбільшою мусульманською культовою спорудою Стамбула, що вміщуває понад 5 тис. вірних. Щодо мечеті Чамлиджа, то вона може вмістити 63 тис. осіб.
Кажуть, що скінчивши будівництво Сулейманіє, Мімар Сінан радісно вигукнув: «Ця мечеть стоятиме вічно!» Можливо, ці слова стануть пророчими. Як не є, а вже майже п’ять століть мечеть Сулейманіє — гордість та окраса Стамбула.
