«Татари в Острозі»: відкрито унікальну виставку про західноукраїнських мусульман

15 травня в Острозькому історико-краєзнавчому заповіднику (м. Острог, Рівненська обл.) відбувся захід, який, без перебільшення, не мав прецедентів ні в цьому регіоні, ні в Україні загалом. Йдеться про експозицію «Татари в Острозі», присвячену 500-річній історії мусульманської громади в самому місті та його околицях.

Як засвідчують збережені документи, вперше мусульмани з’явилися в Острозі близько 1512 року, після битви під Вишневцем, де князь Костянтин Іванович Острозький захопив чималу кількість бранців. Утім, досить швидко із полонених «татари» (швидше за все, це були вихідці з південноукраїнських степів, «степові татари» або навіть ногаї) перетворилися на місцеву еліту, отримавши чималі привілеї й ставши на службу як особиста охорона князівської резиденції в Острозі. Документи за 1608 і 1620 роки описують цілу вулицю Острога, яка й до сьогодні має назву «Татарська». Тут знаходилася мечеть (перша на Західній Україні!) й мешкали десятки татарських родин, уже частково асимільованих. Поряд з іншими татарськими громадами Речі Посполитої, острозькі татари отримували чимало привілеїв від королівської влади, мали досить великі земельні наділи, звільнялися від певних видів податків та ін. Тісно підтримувалися й зв’язки із сусідніми татарськими громадами (зокрема з татарами Ювківців, нині це Ізяславський район Хмельницької області), а також із одновірцями на теренах сучасної Польщі, Білорусі, Литви, Криму, Казані. Наприкінці XIX століття острозька громада нараховувала понад сотню татарських сімей, серед яких були й родичі першого українського сходознавця Агатангела Кримського (в Острозі від провів два роки життя, навчаючись у місцевій гімназії).

За нашими даними, острозька мусульманська громада припинила діяльність під час Другої світової війни. Принаймні, на збережному мусульманському цвинтарі останні могили датуються 40-ми роками минулого століття. На сьогодні в Острозі й сусідніх містечках і селах проживає лише кілька родин із татарськими прізвищами, переважно змішаного національного складу. Утім, попри значну асиміляцію, лишилося ще декілька осіб, які не лише визнають свою татарську, а й мусульманську ідентичність.

Відкриття виставки, яка містить дев’ять великих стендів, дозволяє глибше зазирнути в історію острозьких мусульман. Тут зібрані найцінніші артефакти — рукописний Коран, переписаний у 1804 році острозьким татарином Мустафою Адамалієвим, який тривалий час зберігався у місцевій мечеті, яка вже не існує. Цей унікальний рукопис, збережний в Острозькому історико-краєзнавчому заповіднику, залишається єдиною відомою в Україні пам’яткою рукописної традиції «західних татар» (або татар-липків), яка містить весь арабський текст Корану. Подібні зразки можна віднайти лише в сусідніх країнах, зокрема Білорусі, Литві й Польщі, де спадщина цієї групи татар збережена набагато краще. Ще один цікавий рукопис, створений, очевидно, в сусідніх Ювківцях, так званий «хамаїл» («книга, яку носять»), переписаний у 70-х роках ХІХ століття, який нині зберігся у приватній колекції. Цей манускрипт містить збірник молитов та фрагменти з перекладів Корану, серед яких можна віднайти не лише типові для цих текстів польські, але й українські слова. Окрім рукописних текстів, користувалися острозькі татари й друкованими — так, в експозиції присутні два видання так званих «казанських Коранів» (які видавалися в Казані з початку XIX ст.). Серед літератури, яка зберігалася в деяких родинних архівах, можна знайти й сторінки з друкованих видань османською мовою. Ці речі, в свою чергу, показують, що острозькі мусульмани мали тісні зв’язки з єдиновірцями з інших регіонів.

На виставці також представлені унікальні речі, пов’язані із народною медициною, яку практикували (і практикують досі) острозькі татари. Збережені спеціальні аркуші з рецептами й молитвами, які стосуються різних життєвих випадків та хвороб. Ці молитви записувалися арабською, а також подавалися в транслітерації українською. Серед них знаходимо й листівочку з відомим в мусульманській обрядовий практиці «айатом аль-курсі» (сура аль-Бакара, 255: «Аллаг! Немає Бога, крім Нього, Живого, Сущого…»), а також сурою «Аль-Іхляс»: «Скажи: Він — Аллаг — Єдиний…». І хоча, судячи з особливостей почерку, переписувалися ці аркуші поколіннями, які вже не знали арабської мови, кидається в око намагання зберегти молитви такими, які вони дійшли з більш ранніх джерел.

Серед «текстових» артефактів, які пов’язані з місцевими татарами лише опосередковано, але надзвичайно цікаві з точки зору сприяняття Ісламу, представлене і видання латиномовного перекладу Корану (Базель, 1550 рік). Ця праця тривалий час зберігалася в сусідньому монастирі (а саме в с. Дермань Острозького району, де свого часу був настоятелем відомий український богослов Мелетій Смотрицький), ставши предметом для численних коментарів на полях, виконаних грецькою та латинською мовами. Кілька сотень приміток на полях (головно порівнянь із Біблією), автором яких міг бути й сам Мелетій Смотрицький, свідчать про неабияку цікавість до Корану в Острозі XVI–XVII століття. Можливо, цьому сприяла не лише геополітична ситуація (володіння Острозького були чи не останнім форпостом Речі Посполитої перед Кримським ханством), а й активна участь острозьких мусульман у житті міста.

Представлено на виставці й чимало документів уже ХХ-го століття. Передусім це фотографії та документи місцевих татарських родин, які дозволяють скласти уявлення про антропологічні особливості місцевих мусульман. Деякі з їхніх нащадків проживають в Острозі й досі та навіть відвідували відкриття виставки.

Можна побачити на виставці й чимало пам’яток матеріальної культури — молитовні килими, посуд, меблі та інші предмети «східного» походження, які або належали місцевим мусульманам, або збереглися в місцевих колекціях.

Експозиція буде діяти до кінця серпня цього року. Хочеться вірити, що згодом, в іще більш повному складі, вона буде представлена не лише тут, в Острозі, а й інших містах України, оскільки історія мусульманскьких громад на заході й в центрі нашої держави залишається величезною «білою плямою». Відкриття ж нових сторінок історії засвідчує беззаперечний факт: на Західній Україні мусульманська меншість століттями мирно співіснувала з християнською більшістю, що й показує приклад Острога. А враховуючи той факт, що, крім Острога, існували подібні громади у Львові, Луцьку, Старокостянтинові та інших містах, стає очевидним, що цей приклад був далеко не поодиноким.

Михайло Якубович спеціально для Іслам в Україні