В Україні вийшло друком нове видання — збірка поезій класиків перської літератури Фірдоусі, Хаяма, Рудакі, Сааді, Гафіза в перекладі Агатангела Кримського — академіка, засновника вітчизняного сходознавства.
Про це в соцмережі «Фейсбук» повідомив український історик літератури, книгознавець, видавець, громадський діяч Артур Рудзицький, зазначивши, що книгу видано до 150-річчя академіка Агатангела Кримського (1871–1942), а передмову до неї написав відомий український вчений, сходознавець Михайло Якубович.
Нагадаємо, «Іслам в Україні» свого часу публікував статтю української дослідниці Соломії Вівчар про перший український переклад поеми «Шах-наме», здійснений Агатангелом Кримським, у якій вона зауважила, що переклади Кримського вражають свіжими образами та метафорами, незвичними епітетами, а за лексичним розмаїттям це одні з найкращих зразків україномовного перекладного тексту. Ілюстрацією можуть бути декілька рядків із «Шах-наме»:
«…Не вір, що доля може полюбити:
Не був би лук кривим, не був би луком.
Небесний круг над нами так вертиться,
Що ледве гляне, зараз же і зникне.
Коли ти думаєш, що доля — ворог,
Вона тобі показує обличчя;
Коли ж ти кажеш, що вона твій друг,
То вже од неї ласки не побачиш.
Я щиро дам тобі таку пораду:
Покинь любити світ, ще й руки змий…»
З дозволу видавця наводимо текст передмови Михайла Якубовича до книги перекладів Агатангела Кримського «Перська класична поезія»:
«Постать знаного українського орієнталіста, в певному сенсі навіть засновника вітчизняного сходознавства, Агатангела Юхимовича Кримського (1871–1942), здавалося б, добре відома читачам. Проте, як часто це у нас стається, імена „на слуху“ для багатьох залишаються не більше, ніж іменами. Доробок ученого, репресованого в радянські часи й реабілітованого вже за хрущовської „відлиги“, не так уже й легко віднайти на полицях українських книгарень. Повні зібрання творів, які перевидавалися у 2000-их роках, сьогодні вже стали бібліографічною рідкістю, а про деякі ще прижиттєві видання Кримського (наприклад, «Лекції по Корану», 1905) годі й мріяти. Залишається неопублікованою і магістерська дисертація Кримського, присвячена східному мислителю Аль-Фарабі — навіть попри те, що в нас не так уже й багато досліджень східної філософії тих часів. Тому книга, яку сьогодні читач тримає в руках, а саме вибрані переклади віршованого слова з перської — це, безперечно, гарна нагода і згадати автора, й насолодитися його вишуканим перекладацьким стилем. Тим більше, окрім львівського перекладача Романа Гамади (1961–2017) з його чудовими перетлумаченням Ширазі, Алі Сафі та інших перських письменників, так глибоко на Схід з українських учених мало хто й зазирав.
Що характерно для перекладів Кримського? Про те, як добре дослідник володів східними мовами, написано вже чимало. Навіть попри те, що самі оригінали поезії ще в ті часи (кінець 90-х років ХІХ ст.), коли Кримський розпочинав перші переклади, не завжди були доступні в хороших критичних виданнях, сьогодні вони далеко не втратили своєї наукової цінності. Взагалі перекладати поезію — річ складна й невдячна, але, здається, Кримський зробив те, що може стати зразком іще для кількох поколінь. Не вдаючись у складні перекладознавчі терміни, можна сказати простіше: Кримський „українізує“ Фірдоусі, Гафіза, Хаяма, Сааді та інших поетів так природно, що видається, наче ті чи інші вірші написані не в далекій Персії, а десь в Україні. Для Кримського було важливо не показати якийсь „буквальний смисл“, оформлений в рядки, а глибше — відповісти на питання, чому поет волів сказати саме так, а не інакше. І різного роду „українізовані слівця“ („Арабщина“, „хатина“, „старшина“ та ін.), якими пересипані переклади Кримського, значно цьому допомагають. Ба більше, передмови самого Кримського й досі можуть служити гарною нагодою читачеві глибше зазирнути у Схід, його релігію та культуру, до того ж звертається Кримський до українських реалій тих часів. Наприклад, пояснюючи одну з гіпотез походження імені „Гафіз“ (особа, що знає Коран напам’ять), Кримський пише: „На Сході, де по дитячих школах (от як у нас по жидівських хедерах) панує тая система, щоб задовбувати геть усе напам’ять, слово до слова, гафізів водиться чимало“. Не все, звісно, може викликати розуміння в сучасного читача, тим більше дещо глибше знайомого зі Сходом. Скажімо, практично в усіх працях Кримського чимало „антитюрскьких“ випадів, і недаремно Кримським дуже цікавилися різного роду прихильники реформ на теренах уже колишньої (після 1922 року) Османської імперії. Можливо, спрацювало й частково тюркське походження самого Кримського, який, утім, завжди підкреслював свою належність передусім до українського етносу. Та й „орієнталістичний“ контекст тих часів, коли сходознавча наука розглядалася передусім як інструмент подальшої колонізації народів Сходу, теж давався взнаки.
Але для перекладу поезії цікаво зовсім інше. Сам Кримський підкреслював, що тут важливо не лише відкрити щось нове на Сході, а принести це нове конкретно в українську літературу: „Мій український переклад із „Шах-наме“, що нижче подається, вперше з’явився був у світ 1895 року, ще як по-російськи абсолютно нічого не було переложено з первопису. Таким чином українська література значно випередила російську в цьому пункті, аж на десятеро літ“.
Дуже цінні й досі актуальні слова Кримського про містичний (суфійський) контекст багатьох віршів (наприклад, за «Діваном» Гафіза в сучасному Ірані досі гадають на майбутнє), хоча сам Кримський справедливо визнає, що „ми тепер часто не маємо жодної змоги вирішити, як треба розуміти того чи іншого поета,— тим більше, що самі суфії всіх легко зачисляють до свого табору“. Як би там не було, у своїх перекладах Кримський геть позбавлений „догматизму“, тому як розуміти, тлумачити чи правильніше „переживати“ перекладене ним поетичне слово, має вирішувати вже сам читач. І дуже добре, що така змога сьогодні з’явилася завдяки презентованій книзі».
Книгу можна замовити, звернувшись безпосередньо до видавця на його сторінці в соцмережі «Фейсбук».
