Голова ЛМУ — учасниця дискусії «Пульс української незалежності»

Голова ЛМУ — учасниця дискусії «Пульс української незалежності»
Запоріжжя, 11.08.2021 року, ЗОУНБ. Голова Ліги мусульманок України, очільниця культурно-національного товариства «Ана-Юрт» Ніяра Мамутова серед учасників панельної дискусії «Пульс української незалежности»
Голова ЛМУ — учасниця дискусії «Пульс української незалежності»
Запоріжжя, 11.08.2021 року, ЗОУНБ. Голова Ліги мусульманок України, очільниця культурно-національного товариства «Ана-Юрт» Ніяра Мамутова серед учасників панельної дискусії «Пульс української незалежности»
Голова ЛМУ — учасниця дискусії «Пульс української незалежності»
Голова ЛМУ — учасниця дискусії «Пульс української незалежності»
16.08.2021
Оцініть статтю: 
(168 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Як Україна здобувала незалежність, через які випробування довелося пройти й чого досягти за 30 років, і які виклики постали перед нею нині — про це 11 серпня говорили учасники панельної дискусії «Пульс української незалежности», присвяченої 30-річчю Незалежности України. 

Організатором цього заходу, що відбувся в Запорізькій обласній науковій бібліотеці, став Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької облдержадміністрації. 

Участь у дискусії взяла й очільниця Ліги мусульманок України, голова культурно-національного товариства «Ана-Юрт» Ніяра Мамутова. 

Серед спікерів було багато безпосередніх учасників відновлення української державности на початку 90-х років минулого століття та що зробили значний внесок у розвиток країни.

— Спікери у своїх промовах відійшли від практики лише схвальних слів про часи незалежности. Багато йшлося про хибні кроки, помилки, яких припускалася влада за цей час, але критика була конструктивна, — каже пані Ніяра. — Говорили не тільки про те, чого бракує, а й про те, що треба і як треба робити, аби не втратити не лише надбання й досягнення цих тридцятьох років, а й відстояти нашу незалежність. Дискусія була відкрита і щира, лунали різні, часом різкі думки, тобто, кожен учасник висловлював справді те, що думає. Були й докори в бік влади, присутности представників якої на цьому заході не вистачало. Організатори також отримали зауваження з приводу того, що такі дискусії треба проводити в масовішому форматі, запрошувати освітян, методистів навчальних закладів, відповідальних за позашкільну освіту й молодь. Згадували й про те, що педагоги не виявляють цікавости до заходів патріотичного спрямування, про що свідчить пасивна реакція шкіл на можливість ознайомити учнів із виставками та експозиціями в музеях. Тож виступи всіх спікерів дали поживу для роздумів, про що я й сказала у своєму слові, зауваживши, що залюбки доповнила б виступ кожного. Ще я сказала, що на подібні заходи я завжди приходжу, щоб знов і знов нагадувати людям про Крим, адже він попри незаконну окупацію залишається й має залишатися частиною України. Згадала в цьому контексті й про ухвалення закону про корінні народи, але зауважила, що Україна робить усе дуже й дуже повільно: мало не вісім років минуло від захоплення Росією українського півострова, і аж тепер цей закон ухвалили Згадала й про те, що з набуттям Україною незалежности у Криму майже нічого не змінювалося. Наприклад, кримські татари, що почали масово вертатися з депортації, дуже довго — тільки з грошей, що були в обігу — розуміли, що живуть в Україні, бо аж за 7–8 років у кримських школах почала помалу з’являтися українська мова… <…> І нині все робиться дуже повільно, наче за інерцією — і це на фоні того, що Україна може скористатися багатьма інструментами, але вона через якусь вкорінену уповільненість і звичку до останнього відкладати розв’язання важливих питань, багато рішень відкладає на потім. Це відгукується згодом виникненням ще більших викликів перед державою та суспільством. Наприкінці я сказала, що влада й суспільство не мають забувати, що незалежність країни полягає в повній територіальній цілісності, що про незалежну Україну можна казати тільки разом з Кримом і Донбасом, Донецьком і Луганськом.

Історики, громадські та культурні діячі, військові, представники національних громад, літератори — кожен не тільки відтворив у пам’яті події тих років, а й поділився думками щодо майбутнього країни. Учасники говорили про захист українських кордонів незалежности та зійшлися на думці, що відповідальність покладено не тільки на армію, бо сьогодні кожен громадянин є учасником інформаційної війни, а здобути перемогу неможливо без національної ідеї та патріотичного виховання. 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.