«Інтер» розповів про героїнь фільму української режисерки-мусульманки

«Інтер» розповів про героїнь фільму української режисерки-мусульманки
«Інтер» розповів про героїнь фільму української режисерки-мусульманки
13.10.2020
Оцініть статтю: 
(3 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

Найкращою документальною картиною кінофестивалю ECG Eurasian Film Festival, який відбувся 13–19 серпня 2020 року в Лондоні, визнано український фільм «Бовсунівські бабусі» режисерки Тетяни Сучкової-Ладик.

Цей фестиваль проводиться щороку разом із престижним британським кінофестивалем Romford Film Festival і є одним із небагатьох, що сприяють просуванню євразійського кінематографа в англомовному просторі.

Як раніше повідомляв портал «Іслам в Україні», фільм-портрет, присвячений берегиням народної творчості, учасницям народного фольклорного колективу «Бовсунівські бабусі» з Лугинського району Житомирської області, розповідає про специфічний регіон України — житомирське Полісся, а точніше про одне село, що називається Бовсуни.

Героїнь фільму — шестеро, наймолодшій з них — за 75. Усі вони дуже світлі особистості, розумні й добрі українські жінки, які зберегли притаманну тільки цій частині Полісся пісенну культуру й манеру фольклорного співу. А ще жінки виступають у старовинних народних строях. Деякі зберегли сорочки, полотно для яких ткали ще їхні матері. А присутні на одязі елементи традиційного для цього регіону вбрання — творіння рук «Бовсунівських бабусь».

Шанування традицій і любов до народної пісні наповнює душу цих жінок.

Картина про жительок звичайного поліського села спричинила справжній фурор за кордоном, і це спонукало журналістку телеканалу «ІНТЕР» Анастасію Старовойт поспілкуватися з новими кінозірками і режисеркою фільму Тетяною Сучковою-Ладик й поділитися своїми враженнями з телеаудиторією в одному з сюжетів інформаційного випуску «Подробности».

«Мальовниче село Бовсуни на Поліссі. Саме тут живуть героїні документальної стрічки «Бовсунівські бабусі." Звичайні українські жінки, які володіють майже забутою манерою фольклорного співу саме цього регіону Полісся. Найстаршій з них виповнилося 90, — пише авторка матеріалу й наводить фрагмент розмови з Надією Шваб, учасницею колективу «Бовсунівські бабусі»:

« — Співати любите?

— Люблю! З дєтства люблю співати. Де йшла, то мурмотала…

— Будем далі їхати співати?

— Пока буду подужать — Буду єхати співати!»

Кожна з бабусь співає з дитинства. І у рідному селі без цих співів не обходилося жодне обрядове дійство: «Без нас не повінчаються, як не поспіваємо! — цитує слова учасниць авторка матеріалу.

Такими ж жінки і постали у фільмі української режисерки Тетяни Сучкової-Ладик, над створенням якого працювали понад півтора року. Коли завершили, показали на одному з телеканалів, де успіх картині — не пророкували. Тоді команда і вирішила подати заявку на закордонний кінофестиваль.

Тетяна Сучкова-Ладик, режисерка фільму «Бовсунівські бабусі»:

«Це була перша заявка, яку ми подали. Це був Лондонський фестиваль і він (фільм — ред) відразу ж зайняв перше місце. При чому, я можу зазначити, що цей фестиваль називається ЕGG — фестиваль в рамках великого фестивалю в Лондоні. І це було незалежне журі, нас відбирали в кілька етапів, І потім — «Ви переможець». Для нас це дійсно було вкрай несподівано і ми зрозуміли, повірили, скажімо так, у журі, яке буває на фестивалях за кордоном».

Після такого успіху повірили в себе і бабусі. Хоча, кажуть, призів не чекали — просто все життя люблять співати. І на зйомках фільму були самими собою.

Марія Карповець, художній керівник колективу «Бовсунівські бабусі», розповідає, що учасниці колективу під час зйомок «просто жили своїм життям».

«…Жили, але просто перед ними стояла камера, вони на неї абсолютно не реагували, розказували про себе, робили свою роботу. Інколи поспішали, інколи казали, що вже не можна, треба бігти і казала там Петровна: я побіжу, мені треба корову видоїти, а потім я прийду», — розповідає Марія Каповець.

Марія Невмержицька і Марія Бовсунівська, учасниці колективу «Бовсунівські бабусі»:

«Ми герої. Славимось, що це нас за кордоном пропустили. Довольниє, радосниє. Це таких старців ще повезли за границю показувати скрізь. Сміємося і радуємося».

Великої слави після успіху картини бабусі не відчули, однак на співочі фестивалі за кордон їх і надалі запрошують. Кажуть — їм би ще прожити довше, аби і надалі прославляти своє село, куди вони охоче запрошують любителів зеленого туризму.

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.