В українській столиці 7 грудня відбулася презентація альманаху «Життя, яке не планували…», що зібрав під обкладинкою 10 автобіографічних історій жінок-переселенок з тимчасово окупованих територій України. Вони відображають долі кожної з героїнь до і після вимушеного переїзду на підконтрольну Україні територію (у цьому випадку в Херсон і область) з місць, захоплених терористично-сепаратистськими угрупованнями, або-де велися бойові дії.
− Жодна з них не планувала подібне життя. Події останніх років раптово увірвалися в їхні долі і перевернули все з ніг на голову. Бажання поділитися своєю історією, розповісти людям про біду, яка прийшла до рідного дому, переросло у створення книги, − розповіла на презентації координатор громадської ініціативи «КримSOS» Таміла Ташева.
Створення і видання альманаху стало можливим завдяки фінансуванню з боку Програми малих грантів з підтримки ініціатив переселенців від Агентства ООН у справах біженців, яку реалізує громадська ініціатива «КримSOS».
− Мені здається, що проект, який ми сьогодні презентуємо, − цей альманах − це надзвичайно цікаво, − зазначила Таміла Ташева. − Це розповіді від першої особи, написані жінками-переселенками, що живуть в Херсонській області. Вони намагаються максимально інтегруватися у громаду, яка їх приймає, прагнуть брати активну участь в її житті. Кожна розповідає свою історію: яким чином вони виїжджали, як жили до того, що переживають зараз. Я дуже рада, що ми випустили цей альманах, це завдяки тому, що жінки-переселенки об’єдналися в таку маленьку громаду і почали міркувати про те, що відбувається, як вони можуть і повинні реагувати на ситуацію.
Як зауважила психолог проекту Інна Сергєєва, видання альманаху не тільки стало своєрідною «терапією, творчим самовираженням» і допомогло кожній із жінок «проговорити» психотравматичну ситуацію, знайти в собі сили почати життя заново і йти вперед, а й надало можливість висловити свою точку зору на те, що відбувається, заявити про себе як про повноправних громадянок України, які залишили рідні місця. Причому покинули не просто в пошуках більш комфортних умов життя і не тільки через страх фізичних страждань або знищення, але й тому, що, крім забезпечення фізичного існування, для них важливий також аспект самоповаги і дотримання прав. Психолог процитувала слова однієї з героїнь проекту: «Я не належу до людей, кому потрібен тільки шматок ковбаси, мені важлива внутрішня свобода, можливість говорити з ким хочеш і що хочеш. Мені добре там, де вільно, там, де моя родина, там, де немає війни…».
Під час презентації Таміла Ташева говорила про складнощі, що виникають у внутрішньо переміщених осіб взагалі і у жінок під час спроб інтегруватися в місцеве суспільство зокрема. Часто це пов’язано з переселенням в регіони з новими, незнайомими етнокультурними і релігійними традиціями, але, за словами координатора громадської ініціативи «КримSOS», частіше переселенці демонструють більшу гнучкість і здатність до компромісів, часом долаючи упереджене ставлення місцевих жителів. При цьому на шляху влитися в нове для себе співтовариство переселенці не втрачають і своєї ідентичності:
− Про ідентичність потрібно говорити. Будь-яка група людей, яка переміщається, повинна приймати те оточення, правила місця, де їй належить жити. Потрібно активно інтегруватися. Я не кажу про асиміляцію, адже дуже важливо розмежовувати ці поняття. Інтеграція − прийняття тих правил, які є в цьому соціумі, і розуміння того, на що ти можеш піти, на що погодитися, і-де є кінцева межа, яку ти не можеш перетинати, − сказала Таміла Ташева. − Це і для мене дуже близьке питання, тому що я − кримська татарка, мусульманка, яка приїхала в зовсім інше середовище і починала жити в ньому. І в цій ситуації стояв вибір − як жити. Або як умовна середньостатистична киянка, або ж створювати навколо себе якісь інститути, пов’язані з моїм рідним Кримом, з кримськотатарською культурою. Те ж саме відбувається з людьми, які вимушено переміщаються зі Сходу чи Криму.
Раїса Криволапова, одна з героїнь проекту, розповідь якої також увійшла до альманаху, зазначила, що для жінок-вимушених переселенок надзвичайно важливо показати суспільству, місцевій громаді, що вони не є утриманцями, «понаехавшими» споживачами благ, а у змозі інтегруватися в громаду, стати її частиною, приносити користь. Потрібна лише перша допомога, поштовх, підтримка − «ми просили не рибу, а вудку»:
− На жаль, в якийсь момент прийшло розуміння того, що ти нікому не потрібен. Якби не волонтери та громадські організації, взагалі не знаю, що було б. Але потрібно брати долю у свої руки. Ворушитися, шукати роботу, знімати житло…
Як сказала Таміла Ташева, презентація альманаху проводиться в рамках міжнародної кампанії «16 днів проти насильства над жінками», які, з одного боку, є найбільш вразливою категорією громадян за часів будь-яких криз, піддаючись фізичному, моральному і психологічному тиску, а з іншого − беруть на себе левову частку навантаження для подолання негативних наслідків:
− 10 січня буде Міжнародний день захисту прав людини, тому ми вирішили зробити презентацію саме зараз. Ця тема дуже важлива, тому що ситуація, яка відбулася з Кримом і надалі з Донбасом, спричинила безліч трансформацій, виникло багато ризиків і небезпек для громадян, і в першу чергу − для жінок. Треба акцентувати увагу на тому, що роль жінки під час кризи, воєнних дій є дуже важливою, − підкреслила Таміла Ташева.
Старший радник з правового захисту Агентства ООН у справах біженців Анна Річ підкреслила важливу роль, яку відіграє жінка в Україні в цілому і в співтоваристві вимушених внутрішніх переселенців зокрема:
− Перше, що кинулося мені в очі, після приїзду в Україну − це та важлива роль, яку відіграють тут жінки. У волонтерських організаціях на Сході багато жінок: й очільників, і рядових членів. Вони віддають свій час, гроші, іноді відкладаючи справи і забираючи час у своїх сімей, щоб поділитися частиною тепла, серця із співвітчизниками, з суспільством, з Україною, − сказала Анна Річ. − І ще я звернула увагу, що більшість переміщених осіб − це теж жінки. Жінки, змушені втікати без нічого. Вони втікали зі своїми дітьми, часто брали з собою дітей родичів і сусідів, котрі не виїжджали самі.
Відзначаючи, що багато жінок вимушено залишили налагоджене благополучне життя, роботу, дім, сім’ї, представник Агентства ООН у справах біженців зауважила:
− Це героїзм жінок, змушених починати все з нуля. Вони повинні не тільки облаштуватися на новому місці, створити умови для своїх родин, своїх дітей − вони також дбають і про літніх людей, про старих, бо серед переселенців дуже багато і пенсіонерів. Тому я скажу, що жінки-переселенки − це той «клей», який збирає і тримає разом не тільки сім’ї, відновлюючи їх цілісність, а й усе суспільство, − наголосила Анна Річ.
Як зазначають автори проекту, зміст альманаху є винятково відповідальністю Ініціативної групи жінок-переселенок міста Херсона і не може використовуватися, щоб відобразити точку зору УВКБ ООН.
Гостями презентації були організатори та психолог проекту, автори публікацій, дипломати, громадські діячі, журналісти і всі ті, кому цікава тематика внутрішньо переміщених осіб.
Всі учасники презентації отримали альманах «Життя, яке не планували…» в подарунок.
