У рамках «Української школи ісламознавства» відбулась онлайн-презентація нової книги «Коран в Україні. Рукописи, коментарі, переклади» відомого українського сходознавця та перекладача, очільника Центру ісламознавчих досліджень НА «Острозька академія» Михайла Якубовича. Книгу підготував до друку й видав Український центр ісламознавчих досліджень (УЦІД).
Праця розповідає про відомі й невідомі факти обізнання української культури зі Святим Письмом Ісламу. Розглянуто історичні пам’ятки коранічної тематики, збережені в бібліотеках України й за її межами — від найдавніших рукописів до сучасних досліджень різними мовами: середньовічні тафсири (тлумачення) Корану, написані в Україні, перші видання Корану, найдёавніші переклади. Це все, на думку автора, свідчить про глибоке вплетення коранічних смислів в українську історію. Чимало пам’яток представлено та проаналізовано вперше.
Як розповів на презентації Михайло Якубович, книга відносно невелика за обсягом, але містить багато матеріалу, що може стати основою для дальших досліджень і вивчення зацікавленими:
— Ця книга — вона не є дуже великого формату — навряд чи сьогодні [хтось] читає дуже й дуже великі книги, особливо наукову літературу, — але вона стосується таких зрізів… Тобто це певна вибірка найбільш цікавіших, на мою думку, моментів, пов’язаних з Кораном в Україні: найбільш цікавих рукописів, найбільш цікавих авторів; те, про що вони говорили, для чого вони це говорили, в якому контексті це читалося, як це сприймалося… Тобто фактично будь-який з цих розділів можна продовжити й у вигляді розлогої статті, і, я би навіть сказав, у вигляді розлогої книги.
Михайло Якубович зауважив, що книга не претендує на повну та вичерпну розповідь про Коран в Україні, але її читання допоможе поглибити знання будь-якого читача, зокрема науковців, зможе спонукати до розвідок цього напрямку:
— Мені здається, що читання цієї книги — не те, що абсолютно все розповість про Коран в Україні. Ні, але це може бути такий своєрідний вступ для розуміння того, наскільки був значущий Коран для української культури, як він розглядається в чотирьох традиціях. Тому хочеться вірити, що читачі цієї книги знайдуть для себе не тільки щось цікаве, а, якщо в кого є більш значний і глибокий інтерес, можуть продовжити [вивчати] ці речі. Я, наприклад, завжди звертаюся до тих студентів, навіть з України, які навчаються в арабських країнах чи вчаться, скажімо, в Туреччині, [нагадуючи,] що для вибору теми дисертації чи теми магістерських робіт я можу залюбки поділитися рукописами, які в мене є. І якщо хтось хоче робити вичитку певних текстів, певних тафсирів — чудова ідея. І, власне, якщо хтось за неї візьметься й видасть повноцінний такий текст, навіть з перекладом, це буде дуже добре.
Поділився автор і тим, що його спонукало написати таку працю:
— Чому я хотів написати цю книгу? Річ у тому, що багато говорять про Іслам в Україні, багато говорять про взагалі східну культуру в Україні, а от конкретно про текст Корану досліджень мало. Не в сенсі, що про сам Коран мало — про нього багато написано, і з кожним роком літератури все більше й українською мовою, не кажучи вже про мови сусідніх народів. А ось про рецепцію Корану в межах європейського простору, про те, як його сприймали, читали, коментували — про це говорять мало. Зрозуміло, науковий підхід — він передбачає акцент на функціонал Корану, тобто на те, як певні смисли функціонують у культурі. Наприклад, якщо в одній традиції Коран читають так, то в іншій традиції Коран можуть читати інакше. Мало того, якщо ми говоримо про розуміння якихось аятів або навіть про певні традиції, пов’язані з Кораном — вони дуже відмінні й навіть відмінні в межах України.
Перш, ніж перейти до докладного ознайомлення з самою книгою, Михайло Якубович розповів про «чотири традиції розуміння Корану» в Україні:
— Перша — це кримськотатарська й вона перебуває в центрі моєї книги тому, що, по-перше, тут були тлумачі Корану, а по-друге — тут Коран переписувався, і є перелік рукописів Корану, збережених в Україні. І я нарахував їх, повних і часткових, 49 — не включаючи приватних колекцій, бо є люди, в яких є рукописи, але вони мало кому їх показують. Так ось, рукописів є 49, і з них більшість перебуває в Бахчисараї, на тимчасово окупованій території. І це кримські рукописи, тлумачі Корану, які сягають корінням XVI століття. У цій книзі я звертаюся до спадщини Рукн ад-Діна аль-Киримі, вихідця із Криму, автора XIV століття, тобто золотоординського періоду, який лишив дуже цікавий документ, написаний у 1378–1379 році — це тафсир сури “Юсуф”. Він написав його в Каїрі, арабською мовою, і є навіть невелика робота, захищена в Саудівській Аравії, з цього тафсиру, але сам цей текст не опублікований. Завдяки друзям з Ер-Ріяду, з університету Короля Сауда, була змога познайомитися з цим текстом, з цим рукописом і з частково редагованим його варіантом. Це надзвичайно цікавий документ, і хочеться вірити, що він буде виданий в Україні й арабською, і українською, і кримськотатарською. Окрім багатьох нових здобутків, які згадані [в книзі], в тому числі рукописів з Кафи, нових, з Бахчисараю, також згадуються і переклади Корану кримськотатарською мовою, які, власне, також входять до цієї традиції. Ну і, крім кримськотатарської традиції розуміння Корану в Україні, є інші три. Османська традиція — я їх дещо розділяю, бо йдеться про османські володіння в межах України, — той же самий Мухаммад аль-Аккірмані, відомий учений XVIII ст., який теж лишив тлумачення Корану <…>
Крім кримськотатарської та османської, Михайло Якубович згадав традицію, що її можна назвати «західнотатарською», тобто традицію польсько-литовських татар, що також представлена в Україні.
Існування згаданої паном Михайлом четвертої традиції може здивувати далеких від релігіє- та ісламознавства читачів:
— А четверта традиція яка? Це, як не дивно, християнська традиція розуміння Корану. Так, вона у нас була, бо, починаючи з XVI століття і завершуючи початком XX століття, і серед православних, і греко-католиків, і католиків, і серед протестантів був постійний інтерес до Ісламу й Корану. Так, це був інтерес головно полемічний. Ну, якщо ми говоримо, наприклад, про книгу Йоаникія Галятовського «Алькоран Магометів» (1683) — зрозуміло, що вона базувалася передусім на джерелах західних, і звертався він там до Ісламу як до об’єкта критики своєї. А якщо будемо говорити про початок XX століття, зокрема про досвід уже перекладу Корану такого автора зі Львова, як Олександр Абранчак Лисенецький, то цей досвід наближався до наукового: він не був мусульманським досвідом, але [автор] мав певне зацікавлення, і складалося враження, що автор не просто перекладав з німецької, а ще й цікавився додатковими джерелами.
Як зауважив пан Якубович, у його книзі є й інші додатки, зокрема повний перелік видань перекладів Корану українською та кримськотатарською мовами. Міститься й повний перелік рукописів Корану в Україні.
Відеозапис онлайн-презентації доступний за посиланням.
